Рішення № 19162380, 20.10.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.10.11 Справа № 5021/1941/2011. за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІ-Послуги»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

в особі Сумської обласної дирекції

третя особа: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання договору недійсним

за зустрічним позовом: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІ-Послуги»

третя особа: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 1000 000,00 грн.,

Суддя Миропольський С.О.

Представники сторін:

Від позивача: Пономаренко В.П.

Від відповідача: Герман І.В.

Третя особа: не зявилась

За участю секретаря судового засідання Малюка Р.Б.

Суть спору: позивач за первісним позовом просить суд визнати недійсним договір поруки від 22 квітня 2011 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІ-Послуги».

Відповідач за первісним позовом відзиву на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти позову заперечував.

Третя особа в судове засідання не зявилась, пояснень по справі не надала, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Позивач за зустрічною позовною заявою просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІ-Послуги», як солідарного боржника по зобовязанням фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1000000,00 грн. на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції.

Відповідач за зустрічною позовною заявою заперечує проти задоволення позову.

Третя особа пояснень по справі не надала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази по справі, суд встановив:

15.12.2008 р., в момент ство рення позивача, його учасником ОСОБА_2 (третьою особою) було внесено до статутного (складеного) капіталу (передано у власність) нежитлове приміщення пер шого поверху по АДРЕСА_1. На момент передачі зазначеного майна у власність позивача, майно було передано в оренду відповідачу, переплановано під розміщення відділення банку, але не здано в експлуатацію. За таких обставин позивач не мав можливості отримати свідоцтво про право власності на нерухоме майно у Ви конавчому комітету Сумської міської ради. Тому, наприкінці 2009 року за позовом ТОВ «СТІ - Послуги» до Сумської міської ради Рішенням у справі № 16/302-09 від 10.12.2009 року було визнано законним перепланування приміщення та право влас ності на нього за ТОВ «СТІ - Послуги». Однак, за результатами апеляційного пере гляду при повторному розгляді справи у задоволенні позову ТОВ «СТІ - Послуги» було відмовлено. Після цього позивач повторно звернувся з позовом з інших підстав та просив суд визнати, що зазначене нежитлове приміщення перебуває у статутному (складеному) капіталі позивача та визнати за ним право власності на нього. Рішенням від 16.12.2010 року у справі № 3/150-10 позов зазначений було задоволено. Однак, за апеляційною скаргою відповідача зазначене рішення було скасовано в апеляційному порядку. Позивач подав касаційну скаргу і на початок квітня 2011 року справа № 3/150-10 перебувала у Вищому господарському суді України. В цей же час, відпові дач звернувся до попереднього власника ОСОБА_2 та ТОВ «СТІ - Послуги» з пропозицією продати нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 за 2400000 грн., що підтверджується копією протоколу про наміри без дати.

Згідно з цим протоколом, ТОВ «СТІ - Послуги» спільно з попереднім власни ком ОСОБА_2 та орендарем АТ «Райффайзен Банк Аваль» звертаються у Ви конавчий комітет Сумської міської ради із заявою про визнання права власності на зазначене нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності, здають його в експлуатацію, припиняють всі судові спори, а після видачі свідоцтва про право влас ності, відповідач купує у позивача нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 за 2400000 грн. При цьому, позивач взяв на себе зобов'язання 1000000 грн. спла ти (повернути назад) відповідачу як погашення заборгованості третьої особи по кре дитному договору № 012/15-12/2400 від 23.01.2007 року.

Позивач за первісним позовом вказує на те, що коли були узгоджені всі моменти угоди, керівник позивача підписав протокол про наміри та спірний договір поруки, незважаючи на те, що заборгованість третьої особи по зазначеному кредит ному договору була прострочена та стягнута двома судовими рішеннями: у справі № 2-2474/2009 від 04.09.2009 року Ковпаківського районного суду м. Суми та № 8/146-10 від 20.01.2011 року Господарського суду Сумської області, що підтверджується копіями зазначених судових рішень. Наявність простроченої заборгованості третьої особи, двох судових рішень про стягнення заборгованості по кредиту з третьої особи свідчить про те, що крім описаних вище обставин, інших підстав у позивача укладати 22.04.2011 року не було.

Позивач вважає, що якби позивач не підписав договору поруки, то відповідач, як особа, що здійснила перепланування (реконструкцію) нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 і надалі чинила б перешкоди у здачі його в експлуатацію та отриманні позивачем правовстановлюючого документу. Підписавши протокол про на міри та договір поруки керівник позивача передав документи на підпис керівниками відповідача через представника ОСОБА_5, однак до даного часу екземпляри по зивача відповідачем до даного часу позивачу не повернута.

Позивач та третя особа повністю виконали взяті на себе зобов'язання. Однак відповідач своїх зобовязань не виконав у частинах відмови від касаційної скарги у справі № 3/150-10, відкликання виконавчого провадження та підписання договору купівлі - продажу зазначеного нежитлового приміщення по узгодженій ціні.

Натомість, 25.07.2011 року відповідач направив в адресу позивача претензію на 1000000 грн. з вимогою сплатити кошти замість позичальника.

09.08.2011 року позивач направив відповідачу відповідь на претензію з пропо зицією купити нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 за обумовлену ціну, після чого позивач виконає повністю умови спірного договору поруки.

Не зважаю на вказаний у відповіді на претензію строк, до даного часу відпові дач ніякої відповіді не надав.

За описаних обставин позивач вважає, що спірний договір поруки був ініційо ваний відповідачем, який використав збіг тяжких обставин для позивача та обіцяв ку пити нежитлове приміщення з тією метою, щоб позивач допустився помилки стосов но природи правочину, так як в момент укладення договору поруки сторони вважали, що він буде чинним та діяти лише в разі покупки відповідачем нерухомого майна, а в інших випадках, - спірний договір поруки залишиться без виконання.

В обґрунтування своїх вимоги позивач за первісним позовом посилаються на ст. ст. 229, 233 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Під тяжкими обставинами такого договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину. Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах, може слугувати, наприклад, надзвичайно низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі, виконаної роботи, наданої послуги.

Суд вважає, що оспорюваний правочин не був вчинений помилково, оскільки позивач повністю усвідомлював, який саме правочин він вчиняє, його зміст, розумів свої права та обовязки.

Також суд не вважає зазначені у позовній заяві обставини під впливом, яких він вчинив правочин, тяжкими в розумінні Цивільного кодексу України.

Зазначене підтверджується також п. 2.5.3. договору поруки від 22 квітня 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Що стосується зустрічного позову, то судом встановлено наступне:

Відповідно до п.1 ч. 1 кредитного договору № 012/15-12/2400 від 23.01.2007р., укладеного з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 265 347,00 дол. США, зі сплатою 12,0 % річних, строком до 22.01.2017р.

За умовами п.1.5 ч.2 кредитного договору № 012/15-12/2400 від 23.01.2007р. Позичальник зобов'язаний щомісячно здійснювати погашення кредиту згідно графіку погашення заборгованості та відсотків за кредитом. За порушення строків повернення кредитної заборгованості згідно п.4.1.1 ч.2 кредитного договору № 012/15-12/2400 від 23.01.2007р. позичальник сплачує кредитору пеню від простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

Кінцевий строк повернення кредиту 22.01.2017р., але, як зазначає позивач позичальник свої зобов'язання по кредитному договору не виконує - не погашає своєчасно нараховані відсотки, що передбачено договором.

Станом на 13.07.2011р. заборгованість перед Банком складає 294770,15 дол. США, з яких:

сума основного боргу по кредиту - 217121,54дол.США;

сума заборгованості за відсотками - 61745,97дол.США;

нарахована пеня на суму простроченого кредиту - 8082,67 дол. США;

нарахована пеня на суму прострочених відсотків - 7819,97 дол. США.

Сума заборгованості еквівалентна гривні за курсом НБУ на 13.07.2011 року складає (курс НБУ 100 дол. США 798,7400) 2 354 447,10грн.

Враховуючи, що позичальником не виконуються зобов'язання щодо своєчасності сплати нарахованих відсотків, відповідно до п. 1.9 кредитного договору № 014/15-12/2400 від 23.01.2007 року Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань за цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 012/15-12/2400 від 23.01.2007 року був укладений договір поруки з ТОВ «СТІ-Послуги» від 24.04.2011 року, відповідно до умов якого відповідач несе солідарну відповідальність з боржником на суму 1000000,00 грн.

Позивач зазначає, що він 25.07.2011 року на адресу поручителя направив вимогу на суму 1000000,00 грн. з терміном оплати до 01.08.2011 року.

Однак, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підтвердження даного факту.

Позивачем не надано самої вимоги та доказів її надсилання відповідачу, а також факт отримання відповідачем такої вимоги.

Пунктом 3.5. договору поруки передбачено, що поручитель зобовязаний виконати боргові зобовязання в обсязі, заявленому Банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги Банку.

Суд вважає, що оскільки відсутні докази надсилання відповідачу письмової вимоги, то відсутній обовязок відповідача виконати зобовязання за договором поруки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що зустрічний позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні первісного позову відмовити.

2.У задоволенні зустрічного позову відмовити.

СУДДЯ (підпис) С.О. МИРОПОЛЬСЬКИЙ

Повний текст рішення складений 25.10.2011р.