Рішення № 19161551, 25.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/15725.10.11 За позовом доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»

простягнення 75276, 77 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 за довіреністю № ВРЛ № 448881 від 05.09.2011 р.;

від відповідача:не зявився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»(далі відповідач) про стягнення 75276,77 грн., а саме: 56785,65 грн. основного боргу, 10505,35 грн. - пені, 2534,35 грн. 3% річних, 5451,42 грн. збитків від інфляції. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов Договору доручення № 04/01 від 04.03.2010 р. щодо сплати брокерської винагороди, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»заборгованості перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/157, розгляд справи призначено на 25.10.2011 р.

25.10.2011 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 75534,90 грн., а саме: 56785,65 грн. основного боргу, 10505,35 грн. - пені, 2772,38 грн. 3% річних, 5471,52 грн. збитків від інфляції. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

Крім того, 25.10.2011 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано клопотання, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 12000,00 грн. покласти на відповідача.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. представником позивача підтримано свої уточнені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/157 не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.03.2010 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі Брокер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»(далі Довіритель) укладено Договір доручення № 04/01 (далі Договір).

У відповідності до умов даного Договору, відповідач як Довіритель доручає, а позивач як Брокер зобовязується від імені за винагороду і за рахунок Довірителя надати послуги з питань вивчення попиту та поліпшення умов купівлі товару, консультування з питань комерційної діяльності та оформлення необхідної документації з метою укладення біржових контрактів на Аграрній біржі щодо купівлі товару (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору, після виконання доручення Брокер зобовязаний у дводенний строк усно повідомити про це Довірителя. Брокер вважається таким, що виконав свої зобовязання по договору доручення після укладення біржового контракту на зазначених п. 1.1 умовах цього контракту.

Приписами п. 1.3 Договору передбачено, що Довіритель зобовязаний протягом двох робочих днів після укладення контракту сплатити Брокерові винагороду у розмірі 0,2% від суми біржового контракту.

Сума винагороди Брокера за цим договором складає 56785, 65 грн. (п. 1.4 Договору).

У відповідності до п. 3.3 Договору, оплата винагороди проводиться довірителем протягом двох днів після укладення біржового контракту.

Пункт 4.5 вказаного договору визначає, що анулювання реєстрації біржового контракту довірителем, неналежне виконання зобовязання по контракту, не звільняє Довірителя від сплати реєстраційного збору та брокерської винагороди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у березні 2010 року було укладено ряд біржових контрактів: № 275АБ/98 від 04.03.2010 р., № 276АБ/98 від 04.03.2010 р., № 277АБ/98 від 04.03.2010 р., № 278АБ/98 від 04.03.2010 р., № 279АБ/98 від 04.03.2010 р., № 280АБ/98 від 04.03.2010 р., № 281АБ/98 від 04.03.2010 р., № 282АБ/98 від 04.03.2010 р., № 283АБ/98 від 04.03.2010 р.

Відбитки печатки Аграрної біржі на зазначених контрактах свідчать про те, що дані документи зареєстровані на Аграрній біржі 04.03.2010 р.

Слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Спір у даній справі виник, в звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за Договором доручення № 04/01від 04.03.2010 р. щодо сплати брокерської винагороди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своє правовою природою даний Договір є договором доручення.

Приписами ст. 1000 ЦК України, визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

В силу ст. 1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч зазначених вимог діючого законодавства не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 56785,65 грн., яку останнім станом на час прийняття судового рішення не погашено.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56785,65 грн. заборгованості за надані послуги.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам, позивач на підставі п. 4.4 Договору просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»на свою користь 10505,35 грн. пені.

Згідно з п. 4.4 Договору, у разі прострочення сплати брокерської винагороди стягується пеня у розмірі 0,1% за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у період з 10.03.2010 р. по 10.09.2010 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За перерахунком суду розмір пені за Договором у визначений позивачем період складає 5401,64 грн. В іншій частині 5103,71 грн. пеня нарахована безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 5471,52 грн. та 2772,38 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання грошового зобовязання по оплаті наданих послуг за Договором у визначений період.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та 3% річних в межах періодів, встановлених позивачем, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню 2772,38 грн. 3% річних та 5471,52 грн. збитків від інфляції (у відповідності до обґрунтованого розрахунку позивача).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 12000,00 грн. витрат на послуги адвоката, суд встановив наступне.

На підтвердження наданих позивачу послуг адвоката, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано суду Договір № 02-К/2011 про надання правової допомоги від 25.08.2011 р., акт приймання-передачі № 1 виконаних робіт на підставі вказаного Договору, квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 25.10.2011 р. та доручення адвоката № 2 від 06.10.2011 р., діючого на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 369 ОСОБА_3

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», в якій зазначається, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

Аналіз поданих позивачем на обґрунтування понесених витрат на правову допомогу документів дає підстави стверджувати, що між позивачем та ОСОБА_3 25.08.2011 р. укладено договір про надання правової допомоги № 02-К/2011, за яким останній зобовязується надати правову допомогу клієнту у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ «Волари Експорт»про стягнення заборгованості за договором доручення № 04/01 від 04.03.2010 р.

Відбиток печатки ОСОБА_3 на даному договорі свідчить про те, що вказана особа є адвокатом у розумінні положень ГПК України та Закону України «Про адвокатуру».

За таких обставин, суд дійшов висновку про вмотивованість стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, які входять до складу судових витрат, але суд не погоджується з заявленим позивачем до стягнення розміром суми на оплату правової допомоги з огляду на наступне.

Згідно з п. 4.1 вказаного вище договору, а також залученого позивачем акту прийому-передачі робіт вартість послуг адвоката складає 12000, 00 грн. без ПДВ.

Оплату позивачем витрат на правову допомогу у сумі 12000, 00 грн. підтверджує й залучена до справи квитанція № 2 від 25.10.2011 р.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Організаційні форми діяльності адвокатури встановлені в ст. 4 Закону України «Про адвокатуру».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Стаття 12 даного Закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/УІ), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України»заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до п. 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»№ 02-5/78 від 04.03.1998 р., вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обмеження розміру оплати послуг адвоката, а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, а також розмір заявлених позовних вимог, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 3776,74 грн., оскільки вважає суму, заявлену позивачем завищеною та неспіврозмірною з сумою заборгованості, що підлягає стягненню.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт»(04136, м. Київ, вул. Тираспільська, б. 43; 04050, м. Київ, вул. Пімоненка, 13, оф. 21, ідентифікаційний код 31408390) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 56785 (пятдесят шість тисяч сімсот вісімдесят пять) грн. 65 коп. основного боргу, 5401 (пять тисяч чотириста одну) грн. 64 коп. пені, 2772 (дві тисячі сімсот сімдесят дві) грн. 38 коп. 3% річних, 5471 (пять тисяч чотириста сімдесят одну) грн. 52 коп. збитків від інфляції, 704 (сімсот чотири) грн. 31 коп. державного мита 220 (двісті двадцять) грн. 05 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3776 (три тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 74 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака Повне рішення складено 28.10.2011 р.