Рішення № 19161413, 24.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/33624.10.11 За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротеп"

довідповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційна фірма "Сяйво"

довідповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Камаз"

про стягнення боргу в розмірі 8111,68 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційна фірма "Сяйво"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротеп"

про стягнення збитків в розмірі 7373,16 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1 представник за довіреністю № 057 від 30.03.11.

від відповідача 1 (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 представник за довіреністю № 507-820 від 26.11.10.

від відповідача 2 за первісним позовом: не з'явилися

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційної фірми "Сяйво" оплати послуг з перевезення вантажів в розмірі 7 082,71 грн., 410,80 грн. збитків від інфляції, 118,17 грн. 3% річних та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Камаз" 500,00 грн. за Договором поруки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2011 порушено провадження по справі № 53/336, розгляд справи призначено на 04.07.2011.

У звязку з незявленням в судове засідання 04.07.2011 представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 18.07.2011.

Ухвалою суду від 07.07.2011 прийнято до розгляду зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційна фірма "Сяйво" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротеп" про стягнення збитків в розмірі 7373,16 грн. для розгляду його з первісним позовом по справі № 53/336.

Через відділ діловодства суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі та зазначив, що на німецькій митниці в м. Лемго митниками було досліджено автомобіль ТОВ «Агротеп»д/н АА8516АН/АА9976ХХ та виявлено слабке кріплення біг-бегів, тому до усунення недоліків поліцією було заборонено рух автомобіля, який був відігнаний у супроводі поліцейського автомобіля на стоянку до виправлення положення біг-бегів. Твердження про те, що вантаж розсипався не відповідає дійсності.

В судовому засіданні 18.07.2011 відповідачем 1 за первісним позовом надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що позивачем неналежним чином здійснено перевезення вантажу, що призвело до настання збитків у відповідача 1.

Ухвалою від 18.07.2011 відкладено розгляд справи на 07.09.2011.

Представник позивача за зустрічним позовом подав клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи та уточнив зустрічні позовні вимоги, відповідно до чого просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 7373,16 грн. збитків, 3136,37 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 425,00 грн. витрат на оплату послуг перекладача, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 07.09.2011 продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 23.09.2011.

У звязку з тим, що суддя Грєхова О. А. з 20.09.2011 перебувала на лікарняному, відповідно до розпорядження Заступника Голови господарського суду міста Києва від 23.09.2011 справу № 53/336 передано судді Кирилюк Т. Ю.

Ухвалою суду від 23.09.2011 відкладено розгляд справи на 03.10.2011.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови господарського суду міста Києва від 26.09.2011 справу № 53/336 передано судді Грєховій О. А.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання 03.10.2011 зявився та заявив клопотання про виклик в судове засідання водія ОСОБА_3 для дачі пояснень.

Розглянувши подане клопотання суд відхилив його за необґрунтованістю.

Представник відповідача 1 за первісним позовом в судове засідання не зявився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня, а також приймаючи до уваги норми, які встановлені ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР), суд дійшов висновку щодо задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи.

Відповідач 2 за первісним позовом в засідання не зявився, про причини неявки суду невідомо.

Враховуючи те, що незявлення представників відповідача 1 та відповідача 2 за первісним позовом в засідання суду перешкоджає вирішенню спору по суті, господарський суд ухвалою від 03.10.2011 відклав розгляд справи на 24.10.2011.

В судове засідання 24.10.2011 зявилися представники позивача за первісним (відповідача за зустрічним) позовом та відповідача за первісним (позивача за зустрічним) позовом та надали пояснення по суті спору.

Відповідач 2 за первісним позовом в засідання суду, яке відбулося 24.10.2011 вкотре не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат за зазначеною адресою не проживає” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач 2 не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача 2 відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.10.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротеп»(позивач за первісним (відповідач за зустрічним) позовом прийняло від Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво»(відповідач за первісним (позивач за зустрічним) позовом заявку на перевезення 21 тонни зерна в біг-бегах з Ніжина (Україна) до Schieder-Schwalenberg (Німеччина). Вартість перевезення 1000 Є по курсу НБУ на момент завантаження. Держаний номер наданого автомобіля ДАФ АА8516АН; державний номер причепу АА9967ХХ. Додаткові умови: перехід: Ягодин-Дорогуск, вантаж має бути закріплений ременями.

Відповідно до міжнародної транспортної накладної вантаж було доставлено та отримано вантажоодержувачем, про що свідчить відмітка останнього у графі № 24.

В заявці на перевезення сторони також погодили, що оплата за здійснене перевезення сплачується наступним чином: 50% по факту завантаження, решта по факту виконання авто послуг, отримання документів.

Матеріали справи свідчать, що позивач направив відповідачу 1: оригінал CMR, податкову накладну, рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями списку згрупованих рекомендованих відправлень, що пересилаються в межах України та фіскального чеку (оригінали були оглянуті в судовому засіданні).

Однак, відповідачем 1 в якості оплати за виконане позивачем перевезення було сплачено позивачу лише 3381,98 грн.

19.01.2011, в порядку досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача булло направлено претензію Вих. № 006 від 17.01.2011 про погашення заборгованості на суму 7582,71 грн. з додатками. На доказ направлення вказаної претензії відповідачу 1 позивач додав до матеріалів справи належним чином завірені копії фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист (оригінали були оглянуті в судовому засіданні).

На претензію позивача відповідач 1 надав відповідь за № 507-336 від 28.01.2011, в якій вказав що для розгляду вказаної претензії позивачем не додано усіх документів, необхідних для її розгляду, зокрема копію документа німецької поліції про порушення водієм правил перевезення вантажу, якою було накладено штраф на водія та заборонено рух автомобіля д/н АА8516АН/АА9967ХХ до місця доставки.

04.02.2011 позивач повторно звернувся до відповідача 1 з листом Вих. № 019 від 04.02.2011, в якому вимагав належного виконання відповідачем 1 взятих на себе обовязків.

На вказаний лист відповідач 1 надав відповідь за № 507-346 від 28.02.2011, в якій вказав, що позивач здійснив перевезення неналежним чином, що підтверджується відмітками вантажоодержувача у міжнародній накладній.

У звязку з несплатою відповідачем 1 боргу за виконане перевезення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Правовідносини сторін врегульовані главою 64 Цивільного кодексу України «Перевезення».

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до міжнародної транспортної накладної вантаж було доставлено та отримано вантажоодержувачем своєчасно, про що свідчить відмітка останнього у графі № 24.

Судом встановлено, що у міжнародній транспортній накладній вантажоодержувачем здійснено застереження що «товар перевернувся та розсипався. По прибуттю у Лемго частково перевантажений товар та при значних затратах розвантажений у Шідері. Вага брутто при завантаженні 21040 кг., при отриманні 20.759 кг.».

Відповідно до вимог статті 64 Закону України «Про автомобільний транспорт»міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.

Враховуючи, що місце навантаження вантажу Україна, а місце доставки вантажу Німеччина, суду дійшов висновку щодо застосування до взаємовідносин Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006р.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 року № 57-V, відповідно до положень статті 94 Конституції України набув чинність з 09.09.2006 р. Згідно статті 43 цієї Конвенції для країни, яка приєднується до неї, ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після здачі на зберігання документів про приєднання. Листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 р. № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" встановлено, що Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена 19 травня 1956 року в м. Женеві, набирає чинності для України з 17 травня 2007 року.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли після набрання чинності для України міжнародного договору.

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, яка підписана у Женеві 19.05.1956 р., застосовується до договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце навантаження вантажу і місце доставки вантажу, зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є учасницею Конвенції (стаття 1 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах).

Статтею 8 Конвенції передбачено, що при прийнятті вантажу перевізник зобовязаний перевірити: точність вказівок, зроблених в накладній відносно числа вантажних місць, а також їх розмітки і номерів; зовнішній стан вантажу і його упакування. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити правильність вказівок, згаданих в п. 1 а) даної статті, він повинен зробити вмотивовані застереження в накладній. Він повинен також мотивувати всі можливі зроблені ним застереження відносно зовнішнього стану вантажу і його упакування.

Згідно з вимогами ст. 9 Конвенції при відсутності в накладній вмотивованих перевізником застережень, є презумпція, що вантаж і його упакування були зовнішньо в справному стані в момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також їх розмітка і номера співпадали з вказаними в накладній.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).

Статтею 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956р. визначено, що перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, що сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення і його здачею, а також за прострочення доставки.

Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження чи прострочка з доставкою сталися з вини правомочної по договору особи, внаслідок наказу останньої, не викликаного якою-небудь виною перевізника, яким-небудь дефектам самого вантажу чи обставинам, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг попередити (ч. 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956р.).

На перевізникові лежить обовязок доказування, що втрата вантажу, його пошкодження чи прострочка в доставці викликані обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17.

Відповідно до статті 29 Конвенції перевізник не має права посилатися на положення розділу 4 Конвенції, які виключають чи обмежують його відповідальність або які переносять тягар доказу, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов'язків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення. Те ж саме стосується і тих випадків, коли навмисне правопорушення або неналежне виконання обов'язків вчинено агентом чи службовцем перевізника або будь-якою іншою особою, до послуг якої перевізник звертається для виконання перевезення, під час виконання такими агентами, службовцями чи іншими особами покладених на них обов'язків.

В заявці від 13 жовтня 2010 року, зробленій позивачем відповідачу на перевезення вантажу, додатковою умовою було заявлено необхідність закріпити вантаж ременями. Отже, перевізник повинен був при прийнятті вантажу до перевезення перевірити виконання вимог щодо кріплення вантажу ременями умовам безпеки руху та здійснити контроль за правильністю кріплення, а у випадку виявлення недоліків у кріпленні вантажу, які загрожують його збереженню сповістити про це замовника.

При дослідженні доданої до матеріалів справи CMR судом встановлено, що в міжнародній товарно-транспортній накладній відсутні будь-які зауваження та застереження перевізника, що дає можливість стверджувати про справність вантажу та його упаковки в момент прийняття вантажу перевізником до перевезення.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем за первісним (відповідачем за зустрічним) позовом не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані відзивом на позовну заяву та доданими документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 1 за первісним позовом 410,80 грн. інфляційних та 118,17 грн. 3 % річних також не підлягають задоволенню, оскільки нарахування штрафних санкцій є похідним від основного боргу, а у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення основного боргу суд відмовив.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 грошових коштів у розмірі 500, 00 грн., у рахунок виконання зобовязань за договором поруки від 13.10.2010.

13.10.2010 між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель зобовязується солідарно відповідати перед кредитором за виконання обовязків товариства з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво», за заявкою від 13.10.2010 на суму 500,00 грн.

П. 2.1 вказаного договору сторони погодили, що у разі порушення боржником обовязків за заявкою, поручитель та боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати суму, яка на день одержання поручителем вимоги кредитора становить 500,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки позивачем не надано доказів щодо наявності факту порушення зобовязання відповідачем 1, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 заборгованості у розмірі 500,00 грн. задоволенню не підлягають.

05.07.2011 відповідач 1 за первісним позовом звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що ТОВ «Агротеп»прийняло від ТОВ ПВКФ «Сяйво»заявку на перевезення автомобільним транспортом, на виконання умов якої ТОВ «Агротеп»автомобілем АА 8516 АН/АА 9967 XX здійснювало перевезення до пункту призначення, (Шідер-Шваленберг, Німеччина) вантажу насіння льону упакованого в біг-беги в кількості 20 місць вагою брутто 21040кг., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною. Приймаючи вантаж перевізник не зробив будь-яких застережень чи зауважень, в тому числі щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки, що вбачається з вищезазначеної вантажної накладної.

На німецькій митниці в м. Лемго митниками 25.10.2010 при огляді вантажу були встановлені ознаки порушення водієм перевізника правил безпеки при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, а саме: пошкодження вантажу внаслідок того, що біг-беги не були залежним чином закріплені ременями та викликана поліція для відповідного реагування.

Уповноваженою особою поліції на водія було накладено штраф за допущені порушення правил безпеки при перевезенні вантажів в розмірі 75 Євро та заборонено подальший рух автомобіля. Вказані заходи органів влади Німеччини унеможливили доставку перевізником вантажу з території митниці до місця призначення.

Оскільки перевізник був нездатний усунути пошкодження вантажу за яке він є відповідальним, позивач був змушений звернутись за допомогою до вантажоодержувача, яким було організовано прибуття робітників, автомобіля і трактора до м. Лемго, перевантажено половину біг-бегів з автомобіля перевізника на інший автомобіль, вирівняно повалені біг-беги, здійснено прибирання товару, який висипався з біг-бегів, та супроводження автомобіля перевізника до місця призначення в м. Шідер де було здійснено остаточне розвантаження іншої половини вантажу.

Вищезазначені обставин підтверджуються складеним 25.10.2010. о 09 год. 31 хв. протоколом про притягнення водія перевізника до відповідальності у вигляді штрафу, актом складеним уповноваженими особами вантажоодержувача 25.10.2010р., рахунком-фактурою одержувача вантажу № 5667/10 від 25.10.2010 р., застереженням зробленим одержувачем вантажу в вантажній накладній наступного змісту: «Товар перевернувся та розсипався. По прибуттю у Лемго частково перевантажений та при значних затратах розвантажений у Шідері».

Внаслідок недогляду перевізника вартість товару зменшилась на суму витрат необхідних для усунення пошкодження товару, а саме на 700 Євро, що становило на день здійснення позивачем відповідної компенсації вантажоодержувачу 7 373 грн. 16 коп. за курсом Національного банку України 1053,3086:100.

Розмір вказаної компенсації зробленої позивачем за рахунок попередньо сплаченої вантажоодержувачем вартості вантажу підтверджується актом від 25.10.2010р. до контракту № 110-091 від 11 жовтня 2010 р., платіжним дорученням в іноземній валюті від 13.12.2010 р. на 700 Євро, платежем банка-резидента України до шлюзу SWIFT №14 від 13 грудня 2010 р.

У звязку з викладеним позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним (позивача за первісним) позовом 7373,16 грн. збитків, 3136,37 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 425,00 грн. витрат на оплату послуг перекладача та судові витрати.

Відповідно до поданого відповідачем 1 за первісним (позивачем за зустрічним) позовом перекладу з англійської та німецької мов, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4., протоколу про внесення застави як запобіжного заходу, складеного керівником окружного управління відомства районної поліції Ліппе управління транспорту Служба регулювання руху ОСОБА_3, водія транспортного засобу ДАФ д/н АА8516АН/АА9967ХХ було обвинувачено за порушення правил кріплення вантажів. В якості запобіжного заходу з водія було стягнуто заставу у розмірі 75 Євро за вказане порушення.

Також до матеріалів справи залучено копію Акту № 25 від 25.10.2010 щодо вантажного автомобіля з коричневим насінням льону у біг-бегах //АА-8516-АН//АА-9967-ХХ згідно з контрактом 110-091 від 11.10.2010 складеного вантажоодержувачем вантажу, в якому зазначено, що зазначений вантажний автомобіль прибув на митницю в м. Лемго. При відкритті дверей автомобіля було виявлено безлад, біг-беги впали на бік, перехилилися через борт машини через те, що не були належним чином закріплені. Певні кількість льону висипалась на підлогу вантажного автомобіля. Працівники митниці викликали поліцію, поліція наклала на водія штраф у розмірі 75 Євро і заборонила подальший рух автомобіля доки всі біг-беги не будуть перевантажені на інший автомобіль. З митниці повідомили, що машині не дозволено покидати територію митниці через заборону поліції. Разом з тим, в Акті зафіксовані пояснення вантажоотримувача що продавець просив допомоги для вирішення проблеми, в результаті чого було організовано прибуття робітників, автомобілів і трактора в Лемго щоб виправити безлад на зазначеній машині. Половина біг-бегів перевантажена, проведено прибирання. Водій автомобіля АА8516АН/АА9967ХХ відмовився від підписання цього акту. Щодо компенсації витрат виставлено рахунок-фактуру 5667/10 від 25.10.2010 (переклад з англійської та німецької мов, засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4.).

Крім того, довідкою з митниці, переклад з англійської та німецької мов, засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4., підтверджено, що при огляді на території митниці в м. Лемго 25.10.2010 вантаж насіння льону, який перевозився вантажним автомобілем АА 8516 АН/АА9967 хх до пункту призначення, 32816 Шідер-Шваленберг, Німеччина, були встановлені ознаки порушення водієм перевізника правил безпеки при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, а саме: пошкодження вантажу (перехилення біг-бегів через борти автомобіля, їх перевершення на бік та часткове розсипання насіння льону з біг-бегів) у звязку з тим, що біг-беги не були належним чином закріплені ременями безпеки. Уповноваженою особою поліції було зафіксовано (документально оформлено) допущене порушення правил безпеки при перевезенні вантажів та заборонено подальший рух автомобіля з території митниці до усунення порушення. Про вказаний інцидент було повідомлено вантажоодержувача. Після здійснення вантажоодержувачем прибирання та перевантаження частини біг-бегів на інший автомобіль подальший рух автомобіля було дозволено.

Внаслідок неналежного виконання перевізником своїх обов'язків позивачу за зустрічним (відповідачу 1 за первісним) позовом заподіяно збиток у вигляді втрати вартості вантажу.

На підтвердження понесення збитків у розмірі 7373,16 грн. (700,00 Євро) позивач за зустрічним (відповідач 1 за первісним) позовом надав суду рахунок-фактуру № 5667/10 від 25.10.2010 виставлений вантажоодержувачем та платіжне доручення в іноземній валюті № 14 від 13.12.2010 на суму 700,00 Євро, що по курсу 1053,3086:100 становить 7373,16 грн. (платіж банка-резидента України до шлюзу SWIFT №14 від 13 грудня 2010 р.).

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 3 ст. 623 ЦК України визначено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Реальними збитками в даному випадку є грошове вираження вартості втраченого вантажу, а упущеною вигодою - можливість замовника продати (використати у інший спосіб) вантаж за цінами, які існували на момент звернення до господарського суду з позовом про їх відшкодування.

Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення - зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну - протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що замовником понесені збитки (реальні збитки та упущена вигода), оскільки неналежне виконання перевізником своїх зобов'язань по доставці вантажу замовника, тобто протиправна поведінка, стало наслідком отримання замовником пошкодженого вантажу, тобто спричинення збитків.

За означених вище обставин суд дійшов висновку щодо задоволення зустрічних позовних вимог.

Позивач за зустрічним позовом також просить суд покласти на відповідача витрати позивача в розмірі 3136,37 грн. повязані з оплатою послуг адвоката та 425,00 грн. на оплату послуг перекладача.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті зазначеної норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія зазначеного Закону України поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведено в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Пунктом 10 Розяснення Вищого господарського суду України №02 5/78 від 04.03.1998 р. зі змінами та доповненнями встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною пятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, а саме угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В даному випадку позивачем за зустрічним (відповідачем 1 за первісним) позовом надано суду доручення № 507-820 від 26.11.2010, яким надано ОСОБА_2 повноваження представляти ТОВ ПВКФ «Сяйво»в усіх підприємствах, організаціях, установах і структурах, в усіх судах України, у т.ч. Міжнародному комерційному арбітражному суді при ТПП України та належним чином засвідчені копії угоди про надання правової допомоги від 30.06.2011, рахунку № 0107-1 від 01.07.2011, платіжного доручення № 569 від 01.07.2011 на суму 2000,00 грн., контракту № 2908 від 29.08.2011 про надання правової допомоги, рахунку № 11/1988 на суму 100,00 євро, платіжного доручення в іноземній валюті № 5 від 05.09.2011 на суму 100,00 євро, від 28.03.2008 р. на оплату за юридичні послуги згідно Генеральної угоди № 07/08 від 17.03.2008 р. у розмірі 1000,00 грн., рахунку-фактури № 07374 від 01.07.2011 на суму 110,00 грн., рахунку-фактури № 08624 від 06.09.2011 на суму 110,00 грн., рахунку-фактури № 07497 від 29.08.2011 на суму 205,00 грн., платіжних доручень № 427 від 07.07.2011 на суму 110,00 грн., № 628 від 29.08.2011 на суму 205,00 грн., № 585 від 06.09.2011 на суму 110,00 грн. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 584 видане ОСОБА_2.

Таким чином, вказані витрати позивача за зустрічним (відповідачем 1 за первісним) позовом підлягають компенсації за рахунок відповідача за зустрічним (позивача за первісним) позовом.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за первісним позовом покладаються на позивача за первісним позовом, за зустрічним позовом на відповідача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні первісного позову відмовити.

2.Зустрічний позов задовольнити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротеп" (02094, м. Київ, вул. Сергієнка, 11, код ЄДРПОУ 21496904) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Просвітньо-виробничо-комерційна фірма "Сяйво" (16608, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Московська, 7А, код ЄДРПОУ 14242528) 7373 (сім тисяч триста сімдесят три) грн. 16 коп. збитків, 3136 (три тисячі сто тридцять шість) грн. 37 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 425 (чотириста двадцять пять) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг перекладача, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя О.А.Грєхова

Повне рішення складено 28.10.2011