Рішення № 19160854, 21.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

21.09.11 Справа № 3/5009/2552/11

За позовом: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький машинобудівний завод”, м. Запоріжжя

про витребування майна та стягнення збитків

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, приватний підприємець, свідоцтво НОМЕР_2 від 21.03.1996р.

від відповідача: не зявився

ПП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” про витребування майна та стягнення збитків в розмірі 422500,00 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 12.05.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 936, 942, 949, 950, 951 ЦК України, ст. 224, 225ГК України, ст.1, 2, 49, 54, 58, 61, 64, 66, 67 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.05.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/2552/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 01.06.2011р. о 10 годині 00 хвилин.

Іншою ухвалою суду від 13.05.2011р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що належать ТОВ “Запорізький машинобудівний завод”.

Ухвалою суду від 01.06.2011р. розгляд справи відкладений на 22.06.2011р.о 14 годині 30 хвилин.

Ухвалою голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 22.06.2011р. розгляд справи перенесений на 13.07.2011р. о 12 годині 00 хвилин.

Ухвалою суду від 13.07.2011р. строк розгляду спору у справі № 3/5009/2552/11 продовжено до 26.07.2011р. Цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 21.07.2011р. об 11 годині 30 хвилин.

Ухвалою від 21.07.2011р. по справі № 3/5009/2552/11 призначено судову оціночну експертизу та зупинено провадження у справі до закінчення її проведення і надходження висновку експертизи та матеріалів справи № 3/5009/2552/11 до господарського суду Запорізької області.

15.08.2011р. на адресу господарського суду Запорізької області надійшов висновок судової оціночної експертизи № ОЦ-238 від 10.08.2011р. у справі № 3/5009/2552/11 та повернуті самі матеріали справи.

Ухвалою від 12.09.2011р. провадження у справі № 3/5009/2552/11 поновлено з 21.09.2011р., судове засідання призначено на 21.09.2011р. о 14 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні 21.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 26.09.2011р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначені в позовній заяві від 10.05.2011р., та просить суд витребувати у відповідача майно, а саме:

- станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) б/у в кількості 1 шт.;

- станок координатнорасточний 2Д 450 б/у в кількості 1шт.;

- прес ERFURD-160 б/у в кількості 1 шт.;

- станок токарно-карусельний 1512 ФЗ б/у в кількості 1 шт.;

- станок токарний 1А 625 б/у в кількості 1шт.;

- станок плоскошліфувальний ЗГ71 б/у в кількості 1 шт.;

- токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 у кількості 1 шт., шляхом передачі вказаного майна позивачу.

Також ПП ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь збитки в сумі 422500,00 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

28.11.2009р. між ПП ОСОБА_1 та ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” було укладено договір зберігання, згідно якому позивач передає відповідачу, а відповідач приймає на відповідальне зберігання з 26.11.2009р. до 28.02.2010р. включно та зобов'язується повернути позивачеві у схоронності певне майно (прес та станки, згідно переліку).

01.12.2009р. між сторонами укладена додаткова угода до вищевказаного договору, якою доповнено перелік майна, що передається на зберігання.

Загальна вартість переданого на зберігання майна склала 845 000,00 грн.

29.02.2010р., 25.03.2010р. та 15.06.2010р. позивач звертався до відповідача із листами про повернення переданого на зберігання майна.

Відповідач на вказані листи відповіді не надав і майно позивачеві не повернув.

В подальшому, позивачеві стало відомо про те, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе договірні зобов'язання, а саме, не забезпечив зберігання майна в окремому приміщенні (складі), як це передбачено пунктом 2.1.5 договору зберігання.

Майно фактично зберігалось під відкритим небом, під впливом несприятливих погодних умов. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача, передане на зберігання майно (прес та станки) було значно пошкоджено і зіпсовано, що призвело до значного погіршення споживчих якостей такого майна.

У звязку з викладеним, позивач, посилаючись на ст. 610, 611, 950, 951 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України та умови договору зберігання від 28.11.2009р., просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання 01.06.2011р., 13.07.2011р., 21.07.2011р., 21.09.2011р. не зявився.

Місцезнаходження відповідача визначається відповідно до вимог ст. 93 Цивільного кодексу України - фактичним місцем ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Приймаючи рішення за відсутності відповідача господарський суд бере до уваги те, що він не надав суду відомостей про зміну даних його державної реєстрації, в тому числі і місця знаходження.

Господарським судом зясовано, що ухвала від 13.05.2011р. про порушення провадження у справі, направлена відповідачу рекомендованим листом, до господарського суду не поверталась.

Копії ухвал суду від 13.05.2011р. про відмову в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що належать ТОВ “Запорізький машинобудівний завод”, від 22.06.2011р. про перенесення розгляду справи, від 13.07.2011р.про відкладення розгляду справи та копія ухвали від 12.09.2011р. про поновлення провадження у справі, направлені на адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві, до канцелярії суду не повертались.

Копія ухвал від 01.06.2011р. про відкладення розгляду справи та від 21.07.2011р. про призначення судової оціночної експертизи, направлені відповідачу рекомендованим листом за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, повернулися до канцелярії господарського суду з відміткою пошти: “за закінченням терміну зберігання ”.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

До того ж, надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2009р. між ПП ОСОБА_1 (Поклажодавець) та ВАТ “Запорізький машинобудівний завод” (Зберігач) укладений договір зберігання, за умовами цього Договору Поклажодавець передає Зберігачу, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання з 26.11.2009р. до 28.02.2010р. включно та зобовязується повернути Поклажодавецеві у схоронності наступне майно:

- станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) б/у в кількості 1 шт., вартістю 170000,00 грн.;

- станок координатнорасточний 2Д 450 б/у в кількості 1шт., вартістю 160000,00 грн.;

- прес ERFURD-160 б/у в кількості 1 шт., вартістю 160000,00 грн.;

- станок токарно-карусельний 1512 ФЗ б/у в кількості 1 шт., вартістю 150000,00 грн.;

- станок токарний 1А 625 б/у в кількості 1шт., вартістю 70000,00 грн.;

- станок плоскошліфувальний ЗГ71 б/у в кількості 1 шт., вартістю 55 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 01.12.2009р. до договору зберігання від 28.11.2009р. зазначено, що в тексті Договору абревіатуру “ВАТ” та слова “Відкрите акціонерне товариство” замінити на “ТОВ” та слова “Товариство з обмеженою відповідальністю”.

Згідно п. 2 цієї додаткової угоди від 01.12.2009р., в пункті 1.1 договору зберігання від 28.11.2009р. таблицю доповнити позицією 7:

-токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 у кількості 1 шт., вартістю 80000,00 грн.

За актами приймання-передачі від 01.12.2009р. позивачем було передано відповідачеві зазначене в договорі зберігання майно на зберігання.

Відповідно до п.2.1.2 Договору зберігання, Зберігач зобовязується забезпечити повне збереження Майна, а після закінчення зберігання повертає Поклажодавцю те саме Майно (для індивідуально-визначених речей). Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання.

Згідно п. 2.1.3 Договору зберігання, Зберігач забезпечує наявність пристосованих для зберігання Майна приміщень, що охороняються, виключає доступ сторонніх осіб до Майна.

Підпунктом 2.1.4 Договору зберігання встановлено, що Зберігач протягом 2 днів повідомляє Поклажодавця про виявлені після одержання Майна його недоліки, пошкодження, які не могли бути виявлені шляхом зовнішнього огляду у момент приймання Майна.

Зберігач зобовязаний зберігати майно в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Панферова (п. 2.1.5 Договору зберігання).

Відповідно до п.2.1.7 Договору зберігання, Зберігач турбується про Майно, як про власне, вживає всіх заходів для його збереження від знищення, пошкодження, іншого зниження споживчих якостей.

Зберігач повертає Майно Поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3-х днів з дня одержання такої вимоги (п. 2.1.9 Договору зберігання).

Згідно п.2.1.10 Договору зберігання, Зберігач повертає Майно повністю після припинення Договору.

Поклажодавець передає Майно Зберігачу в наступному місці (зазначити): м. Запоріжжя, вул. Панферова _ відповідно до за актом не пізніше від дати зазначеної в п. 1.1 даного Договору (п. 2.2.1 Договору зберігання).

Відповідно до п.2.2.2 Договору зберігання, Поклажодавець одержує Майно після припинення договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено Сторонами додатково.

29.02.2010р. ПП ОСОБА_1 звернувся до ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” із листом, в якому вимагав повернути передане на зберігання майно (прес та станки в кількості 7 одиниць).

25.03.2010р. ПП ОСОБА_1 повторно звернувся до ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” із листом, в якому вимагав повернути передане на зберігання майно (прес та станки в кількості 7 одиниць).

15.06.2010р. ПП ОСОБА_1 втретє звернувся до відповідача із вимогою про повернення переданого на зберігання майна.

Відповідач на вказані листи відповіді не надав і майно позивачеві не повернув, у звязку з чим ПП ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх інтересів до суду.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір зберігання від 28.11.2009р. між ПП ОСОБА_1 (Поклажодавець) та ВАТ “Запорізький машинобудівний завод” (Зберігач) в редакції додаткової угоди від 01.12.2009р.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За своєю правовою природою та суттю, договір від 28.11.2009р. є договором зберігання.

За змістом договору зберігання в обовязки зберігача входить:

забезпечити повне збереження майна, а після закінчення зберігання повернути поклажодавцю те саме майно. Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийнято на зберігання (п.2.1.2 Договору);

забезпечити наявність пристосованих для зберігання майна приміщень, що охороняються, виключити доступ сторонніх осіб до майна (п.2.1.3 Договору);

зберігати майно в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Панферова (п.2.1.5 Договору);

турбуватися про майно, як про власне, вживати всіх заходів для його збереження від знищення, пошкодження, іншого зниження споживчих якостей (п.2.1.7 Договору);

повернути майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3-х днів з дня одержання такої вимоги (п.2.1.9 Договору);

повернути майно повністю після припинення договору (п.2.1.10 Договору).

Розділом 4 договору зберігання від 28.11.2009р. встановлена відповідальність сторін.

Зокрема, п. 4.1 Договору встановлено, що сторона, яка зазнала збитків від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобовязань за договором, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків.

Пунктом 4.2 передбачено, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування майна:

а) за пошкодження майна, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим (“істотне пошкодження”) у розмірі повної вартості майна;

б) за інші пошкодження - у розмірі суми, на яку знизилася вартість майна.

До спірних правовідносин сторін підлягають застосовуванню положення глави 66 “Зберігання” параграфу 1 “Загальні положення про зберігання” Цивільного кодексу України.

Так, згідно ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.942 ЦК України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було передано відповідачу на зберігання майно, загальна вартість якого склала 845 000,00 грн., а саме:

станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) вартістю 170000,00 грн.;

станок координатнорасточний 2Д 450 вартістю 160000,00 грн.;

прес ERFURD-160 вартістю 160000,00 грн.;

станок токарно-карусельний 1512 ФЗ вартістю 150000,00 грн.;

станок токарний 1А 625 вартістю 70000,00 грн.;

станок плоскошліфувальний ЗГ71 вартістю 55 000,00 грн.

токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 вартістю 80000,00 грн.

На листи ПП ОСОБА_1 від 29.02.2010р., від 25.03.2010р., від 15.06.2010р. про повернення майна відповідач відповіді не надав, майно позивачеві не повернув.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення закріплені статтею 193 ГК України.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що з боку відповідача були неналежним чином виконані умови договору зберігання від 28.11.2009р., що виразилось у неповерненні позивачеві переданого на зберігання майна (п. 2.1.9, 2.1.10 Договору).

Для розяснення питань, що виникли при вирішенні даного спору і потребують спеціальних знань, ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.07.2011р. по справі призначено судову оціночну експертизу.

На вирішення експертизи були поставлені наступні питання:

а) в якому технічному стані знаходиться майно, а саме:

- станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) б/у в кількості 1 шт.;

- станок координатнорасточний 2Д 450 б/у в кількості 1шт.;

- прес ERFURD-160 б/у в кількості 1 шт.;

- станок токарно-карусельний 1512 ФЗ б/у в кількості 1 шт.;

- станок токарний 1А 625 б/у в кількості 1шт.;

- станок плоскошліфувальний ЗГ71 б/у в кількості 1 шт.;

- токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 у кількості 1 шт.;

б) які причини виникнення незадовільного технічного стану вищенаведених станків?

в) яка вартість вищенаведених станків на даний час?

г) чи є незадовільний технічний стан вищенаведених станків наслідком неправильного зберігання на відкритому просторі?

Відповідно до експертного висновку № ОЦ-238 від 10.08.2011р. Запорізької торгово-промислової палати встановлено, що станки зберігались на відкритій площадці складу ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” з можливістю вільного доступу осіб, які знаходяться на території складу. Також станки які були передані ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” на зберігання підтверджені впливу атмосферних явищ.

За висновком експерта, на момент проведення експертизи (10.08.2011р.) вартість майна, переданого ПП ОСОБА_1 до ТОВ “Запорізький машинобудівний завод” на зберігання, становить:

- станок координатнорасточний 2Д 450 б/у в кількості 1шт. 90 000,00 грн.;

- прес ERFURD-160 б/у в кількості 1 шт. 100 000,00 грн.;

- станок токарно-карусельний 1512 ФЗ б/у в кількості 1 шт. 80 000,00 грн.;

- станок токарний 1А 625 б/у в кількості 1шт.- 56 000,00 грн.;

-станок плоскошліфувальний ЗГ71 б/у в кількості 1 шт. 40 000,00 грн.

Токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 у кількості 1 шт., вартістю 80 000,00 грн. згідно актів приймання-передачі та станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) б/у в кількості 1 шт., вартістю 170 000,00 грн. згідно актів приймання-передачі експерту відповідачем предявлені не були.

Причиною виникнення незадовільного технічного стану вищевказаного майна є:

-тривалий строк експлуатації станків;

-неналежні умови їх зберігання;

-вплив на них атмосферних чинників;

- вплив зовнішніх факторів механічного характеру.

Таким чином, є доведеним, що з боку відповідача неналежним чином були виконані договірні зобовязання з питання умов зберігання переданого його позивачем майна (п. 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5, 2.1.7 Договору).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

В силу ч.1 ст.950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно ч.1 ст.951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що загальна вартість майна, яке передавалось позивачем відповідачу на зберігання, становила суму 845 000,00 грн.

Вартість пяти станків, що є в наявності, станом на 10.08.2011р., знизилась на 229 000,00 грн.

Отже, у відповідності до п.2 ч.1 ст.951 ЦК України, збитки, завдані позивачу пошкодженням цих речей, відшкодовуються відповідачем у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість, тобто у розмірі 229 000,00 грн.

Токарний станок D 500, б/в, інв. № 211985 вартістю 80 000,00 грн. та станок зубошлифовальний МАС (Швейцарія) вартістю 170 000,00 грн. експерту відповідачем предявлені не були.

Отже, у відповідності до п.1 ч.1 ст.951 ЦК України, збитки, завдані позивачу втратою (нестачею) цих двох станків, відшкодовуються відповідачем у розмірі їх вартості, тобто у розмірі 250 000,00 грн.

Загальна сума збитків, спричинених позивачу, складає 479 000,00 грн.

Позивачем заявлено до стягнення суму збитків у розмірі 422 500,00 грн., тобто у меншому розмірі.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту права і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, як вбачається з наведених норм права, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яке клопотання позивача з цього приводу або заява про збільшення розміру позовних вимог, зміну предмета позову відсутні.

За таких обставин, враховуючи заявлені позивачем позовні вимоги, судом задовольняються вимоги про стягнення з відповідача збитки в розмірі 422 500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Таким чином, судом задовольняються позовні вимоги про витребування від відповідача станка координатнорасточного 2Д 450 б/у в кількості 1шт., пресу ERFURD-160 б/у в кількості 1 шт., станка токарно-карусельного 1512 ФЗ б/у в кількості 1 шт., станка токарного 1А 625 б/у в кількості 1шт., станка плоскошліфувального ЗГ71 б/у в кількості 1 шт. шляхом передачі цього майна позивачу.

Позовні вимоги в частині витребування у відповідача станка зубошлифовального МАС (Швейцарія) б/у у кількості 1 шт. та токарного станку D 500, б/в, інв. №211985 у кількості 1 шт. задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не надав доказів зберігання вказаного майна, і відповідне майно у відповідача відсутнє.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький машинобудівний завод” (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158-б, код ЄДРПОУ 33528556) станок координатнорасточний 2Д 450 б/у у кількості 1 шт.; прес ERFURD-160 б/у у кількості 1 шт.; станок токарно-карусельний 1512 ФЗ б/у у кількості 1 шт.; станок токарний 1А 625 б/у у кількості 1 шт.; станок плоскошлифовальний ЗГ71 б/у у кількості 1 шт. шляхом передачі вказаного майна Приватному підприємцю ОСОБА_1 (69035, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький машинобудівний завод” (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158-б, код ЄДРПОУ 33528556) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (69035, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму збитків у розмірі 422 500 (чотириста двадцять дві тисячі пятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький машинобудівний завод” (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158-б, код ЄДРПОУ 33528556) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (69035, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 845 (вісімсот сорок пять) грн. 00 коп. витрат на державне мито та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст.82-85 ГПК України 26.09.2011р.