Ухвала суду № 19158860, 31.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

31.10.11 р. Справа № 13/68

Господарський суд Донецької області у складі Головуючого судді Ушенко Л.В., судді Сковородіної О.М., судді Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Новикової В.Р.

у справі

за позовом: Прокурора м.Макіївки Донецької області в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м.Макіївка

до відповідача: Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної екологічної інспекції в Донецькій області, м.Донецьк

про розгляд скарги на дії Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м.Макіївка

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1., за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю

від третьої особи: ОСОБА_3 за довіреністю

від прокурора: не зявився

від ВДВС: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.06.2010р. у справі №13/68 за позовом Прокурора м. Макіївки Донецької області в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м. Макіївка до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка стягнено з відповідача на користь фонду місцевого бюджету Макіївської міської ради шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу, у розмірі 139028,47 грн.

На виконання вказаного судового рішення 29.06.2010р. господарським судом було видано відповідні накази.

До господарського суду надійшла скарга №05/07.100582 від 19.04.2011р. Макіївської міської ради, м. Макіївка на дії Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо виконання судового рішення по справі №13/68.

Одночасно суд зазначає, що стаття 121-2 Господарського процесуального кодексу України встановлює порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду.

Процедуру оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби встановлено також Законом України "Про виконавче провадження".

У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.

Зокрема, скаржником заявлені вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, які полягають у зупиненні виконавчого провадження №20997828 (наказ від 29.06.2010р. №13/68) з подальшим приєднанням його до зведеного виконавчого провадження №8, розпочатого 18.07.2003р.

Державне підприємство „Макіїввугілля”, м.Макіївка надало письмові пояснення на на скаргу №05/07.100582 від 19.04.2011р., в яких посилається на правомірне зупинення виконавчого провадження з огляду на внесення відповідача до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

ЦентральноМіський відділ Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції в судове засідання не зявився, заперечень проти скарги не надав. Поважних причин невиконання вимог суду не встановлено.

Розглянувши матеріали скарги, заслухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, господарським судом встановлено наступне.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обовязкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України “Про виконавче провадження”.

При цьому, за змістом ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Як встановлено судом, 29.06.2010р. для примусового виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №13/68 господарським судом було видано відповідний наказ.

Згідно із ст.2 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу.

Під час проведення виконавчих дій за приписом ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

19.07.2010р. ЦентральноМіським відділом Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення по справі №13/68.

Згідно виписки від 05.05.2011р. №312/439 з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, яке приймає участь в процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” Державне підприємство „Макіїввугілля”, м.Макіївка знаходиться в реєстрі.

У звязку з внесенням Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь в процедурі погашення заборгованості, постановою від 26.07.2010р. виконавче провадження з примусового виконання наказу від 29.06.2010р. по справі №13/68 зупинено до виходу підприємства з Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості.

За висновками суду, дії Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду по справі №13/68 є неправомірними, враховуючи наступне.

Комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу визначається Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

За змістом положень ч.2 ст.2 названого вище закону, його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків п.1.3 ст.1 закону відносить: підприємства паливно-енергетичного комплексу, субєктів господарської діяльності, розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступників ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядників цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим законом.

Одночасно, відповідно до п.1.4 ч.1 ст.1 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” заборгованість це підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка:

1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;

2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;

3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України;

4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;

5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, відповідно до положень закону його дія поширюється на паливно-енергетичні підприємства та субєкти господарської діяльності, перераховані в п.1.3 ст.1 щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

При цьому, спір у справі №13/68 стосувався стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок несплати екологічних внесків за відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу, а не внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

За таких обставин, предмет спору по справі №13/68 не підпадає під поняття заборгованості у розумінні п.1.4 ч.1 ст.1 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.2 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, за висновками суду, до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі, дія названого закону не поширюється.

Як вказувалось вище, рішенням господарського суду Донецької області від 15.06.2010р. у справі №13/68 за позовом Прокурора м. Макіївки Донецької області в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м. Макіївка до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка стягнено з відповідача на користь фонду місцевого бюджету Макіївської міської ради, м. Макіївка шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу, у розмірі 139028,47 грн.

Згідно із ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем i є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обовязковість рішень суду.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно із ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається i діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по справі №13/68, яке набрало законної сили, є обовязковим до виконання та має бути виконане.

За приписом ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За приписом ст. 6 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий i публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить cпip щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено в Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справах "Гавриленко проти України", "Дроботюк проти України", "Лупандін проти України", “Полонець проти України”, "Трихліб проти України" від 20 вересня 2005р.: “Спираючись на ч.1 ст.6 Конвенції, заявники скаржились на невиконання упродовж тривалого строку судових рішень, ухвалених на їх користь. Окремі заявники стверджували про порушення ст.13 Конвенції. Пан Полонець також скаржився на порушення його права на мирне володіння майном, закріпленого ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Під час розгляду справ, виходячи зі свого прецедентного права, суд дійшов висновку, що держава, не виконуючи судові рішення протягом понад 4 років та 4 місяців у cправі Гавриленка, 6 poків у справі Дроботюка, i 3 місяців у справі Лупандіна, 2 років i 10 місяців у справі Полонця, 5 років i 4 місяців у справі Трихліба, істотним чином позбавила ч.1 ст.6 Конвенції корисного значення для них.

Таким чином, в ряді судових рішень проти України вказується на неприпустимість порушення розумних строків виконання судових рішень, i що дані порушення свідчать про невиконання Україною своїх зобов'язань як держави-учасниці Конвенції.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №1-8/1427 “Про Конвенцію про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини”, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення впродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

Як встановлено судом, зупиняючи виконавче провадження у справі по примусовому стягненню заборгованості на підставі судового рішення по справі №13/68, державний виконавець послався на положення п.15 ч.1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції яка діяла на момент прийняття постанови про зупинення виконавчого повадження).

Згідно з даною нормою виконавче провадження зупиняється у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Відповідно до п.3.4 ст.3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2013 року.

За приписом п.3.7 ст.3 Закону на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, за висновками суду, п.15 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” фактично унеможливлює виконання судового рішення впродовж невизначеного часу, оскільки кінцевий строк вчинення виконавчого провадження багато разів переносився на більш тривалий термін.

Фактично, зупинення виконання судового рішення на підставі, пов'язаній лише з волею держави, i незалежно від фінансового стану боржника у виконавчому провадженні, блокує реалізацію конституційної засади судочинства щодо обов'язковості виконання судового рішення.

Водночас, невідповідність норми п.15 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” вимогам статей 124, 129 Конституції України згідно із ст.8 Основного закону України зумовлює неможливість i неприпустимість їх застосування.

Аналогічну позицію викладено в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, згідно з яким суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції i в ycix необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Крім цього, згідно п.2 постанови Пленуму зазначено, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Таким чином, вирішуючи ту чи іншу справу та перевіряючи правомірність дій державного виконавця із зупинення виконавчого провадження на підставі п.15 ст.37 Закону “Про виконавче провадження” суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Також при вирішенні даного питання необхідно прийняти до уваги зазначені вище приписи Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950р., зокрема, її статті 6, яка покладає на державу обов'язок вирішити справу в межах розумного строку. При цьому, згідно з прецедентною практикою Європейського суду, вимоги щодо розумності строків поширюються не лише на розгляд справ у суді, але й на строки примусового виконання судового рішення.

Тобто, не може бути виправданим невиконання діючим підприємством судових рішень та звільнення його від відповідальності за це, у зв'язку з самим лише фактом включення його державою до певного переліку або інші чинники.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005р. у справі „Терем Лтд, Чечеткін та Оліус проти України” суд зробив висновок, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Суд нагадав свою прецедентну практику, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. При цьому, судом було встановлено, що відсутність бюджетних коштів не може виправдати бездіяльність національних органів у отриманні заявником протягом значного часу присуджених йому коштів.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України” якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж тi, що передбачені у відповідному aкті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин, у випадку, якщо нормою міжнародного договору визначається обов'язковість виконання судових рішень впродовж розумного строку, тоді як нормою закону України допускається можливість відстрочення цього строку на невизначений термін, суд застосовує норму міжнародного договору відповідно до ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України”.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за висновками суду, постанова Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м. Макіївка від 26.07.2010р. про зупинення виконавчого провадження №20997828 з примусового виконання наказу від 29.06.2010р. №13/68 з подальшим приєднанням його до зведеного виконавчого провадження №8 є незаконною.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо неправомірності зупинення виконавчого провадження, враховуючи положення ст.11, 30 Закону України “Про виконавче провадження”, скарга Макіївської міської ради №05/07.100582 від 19.04.2011р. на дії Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо виконання судового рішення по справі №13/68 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Скаргу Макіївської міської ради від 19.04.2010р. №05/07.1 00582 на дії Центрально Міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо виконання судового рішення по справі №13/68 задовольнити.

Визнати дії державного виконавця ЦентральноМіського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо зупинення виконавчого провадження №20997828 (наказ від 29.06.2010р. №13/68) з подальшим приєднанням його до зведеного виконавчого провадження №8, розпочатого 18.07.2003р. таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Зобовязати державного виконавця ЦентральноМіського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції поновити стягнення по виконавчому провадженні №20997828 (наказ від 29.06.2010р. №13/68).

Суддя Ушенко Л.В.

Суддя Сковородіна О.М.

Суддя Гриник М.М.

< Текст >