Рішення № 19146747, 19.10.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2011 р. Справа № 57/347-09

вх. № 10446/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №515 від20.04.2010р.

Представник відповідача - ОСОБА_2., дов. № 1 від 12.05.2011 р.;

Третя особа - не з"явився.

3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції, м. Харків 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Діоніс", м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу ОСОБА_3., м. Харків

про про звернення стягнення на заставне майно

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ „Райфайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції „Райфайзен банк Аваль” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ТОВ фірма „Діоніс”, в якій просить суд:

- Звернути стягнення на заставне майно - предмет іпотеки за договором іпотеки № 07-01-17/1-08 від 22.02.2008р. нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1,3,4 в літ. "А-1", загальною площею 762,6 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. 17-А, що належить на праві приватної власності ТОВ фірмі "Діоніс" (відповідачу).

- За рахунок грошових коштів виручених від реалізації заставного майна погасити заборгованість яка виникла у позичальника за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008р., а також кредитним договором №010/-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008р. укладеного у відповідності до Угоди у розмірі 1621031,39 грн.

- Кошти отримані від реалізації заставного майна яке є предметом іпотеки використати для задоволення вимог позивача, а саме: для погашення суми кредиту, відсотків, сплати суми пені, нарахованої у відповідності до умов Угоди та кредитного договору на момент здійснення реалізації заставного майна, відшкодування витрат Позивача, пов'язаних з реалізацією майна, яке є предметом застави, а також для відшкодування судових витрат (рахунок для сплати №290921074 в Харківській обласній дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" МФО 350589 код 23321095).

А також просить суд віднести на відповідача витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 січня 2010 року залучено до участі у справі Фізичну особу ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1 в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

14 жовтня 2011 року, позивач надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 19845), в якій позивач зазначив, що станом на 07.10.2011 року заборгованість за кредитним договором становить 2119175,29 грн. та просить суд:

1) Звернути стягнення з відповідача ТОВ фірми “Діоніс”(ідентифікаційний код 22694121) на користь АТ “Райффайзен Банк Аваль”в особі Харківської обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль”на заставне майно (предмет іпотеки) за договором іпотеки № 07-01-17/1-08 від 22.02.2008 р. - нерухоме майно, а саме:

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1, 3, 4 в літ. “А-1”, загальною площею 762,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. № 17-А (Фрунзенський район), що належить на праві приватної власності майновому поручителю - ТОВ фірмі “Діоніс”.

2) За рахунок грошових коштів, виручених від реалізації заставного майна погасити заборгованість, яка виникла у позичальника за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 р., а також кредитним договором № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 р., укладеного у відповідності до Угоди у розмірі 2 119 175.29 грн.

3) Кошти отримані від реалізації заставного майна, яке є предметом іпотеки використати для задоволення вимог позивача, а саме: погашення суми кредиту, відсотків, сплати пені, нарахованої у відповідності до умов Угоди та кредитного договору на момент здійснення реалізації заставного майна, відшкодування витрат Позивача, пов'язаних з реалізацією майна, яке є предметом застави, а також для відшкодування судових витрат (рахунок для сплати № 290921074 в Харківській області АТ “Райффайзен Банк Аваль”МФО 350589 код 23321095).

Присутній у судовому засіданні 18.10.2011 року представник позивача позов, з урахуванням зазначеної заяви підтримав та наполягав на його задоволенні. Надав заяву (вх. № 21053), в якій просить вважати заяву про уточнення суми позову заявою про збільшення позовних вимог.

Розглянувши вказану заяву, та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає її як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

У судовому засіданні 18.10.2011 року оголошувалась перерва до 15:00 год 18.10.2011 року.

У судовому засіданні 18.10.2011 року оголошувалась перерва до 10:00 год 19.10.2011 року.

У судовому засіданні 19.10.2011 року оголошувалась перерва до 15:00 год 19.10.2011 року.

У призначеному судовому засіданні 19 жовтня 2011 року представник позивача позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволенні.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у наданому через канцелярію суду відзиві на позов (вх. № 30919), який судом долучено до матеріалів справи.

Третя особа Фізична особа ОСОБА_3 у судове засідання не зявилась, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.

Присутній в судовому засіданні 19 жовтня 2011 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі третьої особи, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 вересня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

19 лютого 2008 року, між Відкритим акціонерним товариством „Райфайзен Банк Аваль” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"), (далі - позивач) та горомадянином ОСОБА_3.(далі - позичальник) укладено генеральну кредитну угоду № 07-01-17-08 (далі-генеральна угода), відповідно до умов якої, Кредитор (позивач) зобовязався надавати Позичальнику (відповідачу) кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у відповідності до цієї угоди. Відповідно до п. п.1.2 генеральної угоди загальний розмірі позичкової заборгованості в рамках цієї угоди не повинен перевищувати суми 1500000,00 грн. Кредит надається на умовах забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування (п. 2.1 угоди).

19 лютого 2008 року, на виконання умов вищезазначеної Угоди, між Банком та Позичальником укладено кредитний договір № 010-2/07-01-080091-08 (далі кредитний договір), у відповідності до Генеральної кредитної угоди та на умовах цього договору, відповідно до умов якого, Банк (позивач) зобовязався надати кредит 1500000,00 грн. (далі кредит) на споживчі цілі, строком повернення по 19 лютого 2018 року, зі сплатою 12,5% річних (розділ 1 договору). Позичальник в свою чергу, зобов'язався належним чином використовувати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку та виконати всі інші зобовязання в порядку та строки визначених цим Договором.

У відповідності до п. 1.4.1.2., 1.4.1.3 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, з розрахунку річної бази нарахування процентів; проценти нараховуються не пізніше дати, визначеної у графіку погашення заборгованості та сплати страхових платежів (Додаток № 1 до договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, виходячи з фактичної кількості календарних днів у місяці та році, включаючи день видачі та виключаючи день повернення та сплачуються відповідно до п. 1.5 цього договору.

Відповідно до п.1.5.1 та 1.5.1.2 Кредитного договору, сторони домовились, що позичальник здійснює погашення нарахованих відсотків та частини кредиту щомісячно у розміри та строки сплати яких визначаються Графіком погашення кредиту та інших платежів (Додаток №1 до кредитного договору).

Між сторонами погоджено Графік погашення заборгованості та сплати страхових платежів (Додаток №1 до кредитного договору), яким сторони погодили розміри та строки повернення кредиту та відсотків за його користування.

02 червня 2008 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого сторонами встановлено, що за користування кредитними коштами позичальник сплачує позивачу відсотки в розмірі 16% річних, починаючи з 02.06.2008р. по 19.02.2018 року., у звязку з чим, сторонами Графік погашення заборгованості та сплати страхових платежів викладено у новій редакції.

У відповідності до п. 2.3.1 кредитного договору позичальник зобовязався забезпечити повернення одержаного кредиту та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойок, відшкодування витрат та збитків банку, викликаних неналежним виконанням цього договору.

Позивач (кредитор) виконав перед позичальником свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором у повному розмірі, надавши позичальнику кредит в сумі 1500000,00 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи (а.с 64, т. 2) зведений меморіальний ордер № TR010-2/07-01-009 від 25.02.2008 р. проте, відповідач свої зобовязання по договору кредиту щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним виконав неналежним чином. Як свідчать матеріали справи, позивачем на адресу позичальника була направлена вимога вих. № 08-04/2804 від 05.06.2009 р. про повернення кредиту та сплати відсотків по ньому, проте зазначена вимога залишилися без відповіді, позичальник заборгованість не сплатив.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 22 лютого 2008 року між іпотекодержателем - Відкритим акціонерним товариством „Райфайзен Банк Аваль” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") (позивачем) та іпотекодавцем - ТОВ фірма “Діоніс” (відповідачем) був укладений іпотечний договір № 07-01-17/1-08, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 417 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого, іпотекодавець (відповідач) передав на забезпечення зобовязань за генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 року нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1,3,4 в літ. "А-1", загальною площею 762,6 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. 17-А та належать Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі “Діоніс”.

Пунктом 1.4 іпотечного договору сторони встановили, що загальна вартість предмету іпотеки становить 2951747,00 грн.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору сторони встановили, що цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що виникають з умов Генеральної кредитної угоди № 07-О1-17-08 від „19" лютого 2008 року, а також будь-яких кредитних договорів, укладених у відповідності до Угоди, в тому числі усіх додаткових угод ар них і до Угоди, які можуть бути укладені у майбутньому, що укладено між іпотекодержателем (позивачем) та боржником, за умовами яких боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредит в розмірі 1500000,00 гривень з кінцевим терміном повернення кредитних коштів, встановленим по „19" лютого 2018 року, сплатити нараховані відсотки, річні за його користування згідно умов Угоди та всіх Кредитних договорів, укладених у відповідності до Угоди, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у порядку, передбачених угодою та/або Кредитними договорами та/або одним з Кредитних договорів і цим Договором, а також виконати інші умови Угоди та всіх кредитних договорів, укладених у відповідності до Угоди, та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов Угоди та/або Кредитних договорів та/або одного з Кредитних договорів.

У звязку з тим, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, процентів за його користування та пені, 05 червня 2009 року , відповідачу направлено вимогу (вих. № 0804/2805 від 05.06.2009 року), в якому позивач повідомив про порушення позичальником ОСОБА_3. своїх зобовязань за генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 року та повідомив, що разі непогашення заборгованості у тридцятиденний строк Банк буде змушений звернути стягнення на заставне майно, яке є предметом довгору іпотеки № 07-01-17/08 від 22.02.2008 року.

Проте зазначені вимоги залишилися без відповіді, а заборгованість не погашеною.

У звязку з тим, що відповідач та третя особа у встановлений договором строк за вимогою позивача не повернули суму боргу, у позивача виникла підстава для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому позивач на задоволення своїх вимог за Генеральним договором № 805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року, укладеним з ОСОБА_5, у розмірі 15825767,95 грн. просить суд за рахунок грошових коштів, виручених від реалізації заставного майна погасити заборгованість, яка виникла у позичальника за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 р., а також кредитним договором № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 р., укладеного у відповідності до Угоди у розмірі 2 119 175.29 грн шляхом звернення стягнення з відповідача ТОВ фірми “Діоніс”(ідентифікаційний код 22694121) на користь АТ “Райффайзен Банк Аваль”в особі Харківської обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль”на заставне майно (предмет іпотеки) за договором іпотеки № 07-01-17/1-08 від 22.02.2008 р. - нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1, 3, 4 в літ. “А-1”, загальною площею 762,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. № 17-А (Фрунзенський район), що належить на праві приватної власності майновому поручителю - ТОВ фірмі “Діоніс”..

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення позичальником або його майновим поручителем ТОВ фірма “Діоніс”заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобовязання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 12,5 % річних, а з 02.06.2008 року 16,0 % річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено право Кредитора у разі порушення Позичальником та/або майновим поручителем зобов'язань, зазначених у п.п.2.3.8 - 2.3.13, п. 1.4.1 цього договору, достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач) правомірно предявив вимогу до третьої особи щодо дострокового повернення кредиту, процентів.

Як вбачається із розрахунку позивача та не спростовано відповідачем та третьою особою, станом на 07.10.2011 року, заборгованість позичальника за кредитом та відсотками за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 р., а також кредитним договором № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 р. складає 2023610,45 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 1432219,54 грн.. сума нарахованих відсотків за користування кредитом 591390,91 грн.

Проте, в порушення вимог договору, позичальником та відповідачем не задоволено вимоги Банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, у звязку з чим, третя особа та відповідач визнаються судом такими, що прострочили виконання зобовязання за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 р., а також кредитним договором № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 р., до нього в частині сплати заборгованості по кредиту, заборгованості по погашенню відсотків.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач та третя особа не надали суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості за Генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 р., а також кредитним договором № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 року та додаткової угоди до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу заборгованості по кредиту та відсоткам за його користування у загальному розмірі 2023610,45 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Згідно з пунктами 10.2 генеральної кредитної угоди та п. 4.1.11 кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобовязань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за користування кредитом, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка станом на 07.10.2011 року склала 95564,84 грн., з яких: пеня за порушення строку повернення кредиту 26172,66 грн., пеня за порушення строку погашення відсотків 69392,16 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у сумі 95564,84 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України “Про іпотеку” встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст.19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст.589 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.1.4 укладеного договору іпотеки, сторони узгодили, що у випадку невиконання Іпотекодавцем зобовязань за цим договором та/або божником зобовязань за Угодою та/або Кредитними договрами та/або одним із кредитних договрів, у тому числі , якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 6 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що зазначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, повязаних з реалізацією предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на 07 жовтня 2011 року загальна сума заборгованості за Генеральною кредитною угодою № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 року перед кредитором - ПАТ "Райффайзен банк Аваль" (позивачем у справі) складає 2119175,29 грн., що складається з: суми заборгованості за кредитом - 1432219,54 грн.. суми нарахованих відсотків за користування кредитом 591390,91 грн., пені за порушення строку повернення кредиту 26172,66 грн., пені за порушення строку погашення відсотків 69392,16 грн.

Відповідно до умов п. 1.1 іпотечного договору, на забезпечення зобовязань за Генеральною кредитною угодою № № 010-2/07-01-0091-08 від 19.02.2008 року відповідач (Іпотекодавець) передав в іпотеку позивачу (Іпотекодержателю) наступне нерухоме майно:, нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1,3,4 в літ. "А-1", загальною площею 762,6 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. 17-А заставною вартістю 2951747,00 грн. та належать Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі “Діоніс”.

Частина 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобовязання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові повязаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобовязання.

З аналізу статей 596,597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобовязання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" предмет застави, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету застави, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

В звязку з невиконанням забезпечених іпотекою зобовязань відповідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку ” та п. 4.1. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 іпотечного договору, у разі порушення Боргового зобов'язання, умов Угоди га/або Кредитних договорів та/або одного з Кредитних договорів та/або одного умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавць та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених і зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки. Позивач набуває права звернути стягнення та задовольнити всю суму зобов'язання на момент звернення стягнення, у тому числі суму заборгованості за кредитом та відсотками, штрафними санкціями, комісійною винагородою, незалежно від настання строку виконання Боргового зобовязання, який зазначено в угоді, який зазначено у Угоді та/або Кредитних договорах у тому числі: якщо у момент настання строку виконання зобовязань за угодою та/або Кредитними договорами та/або одним з Кредитних договорів вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений Угодою та/або Кредитними договорами строк суми кредиту, або при несплаті або при несплаті або частковій несплаті у встановлені Угодою /або Кредитними договорами та/або одним з Кредитних договорів строки сум процентів, комісійної винагороди, сум неустойки.

Пунктом 6.3. договору Банк має право вимагати Дострокового виконання зобов'язання за Угодою та/або Кредитними договорами, забезпеченим іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Як вже було встановлено судом та не спростовано відповідачем у судовому засіданні, відповідачу, 05.06.2009 року направлено вимогу № 0804/2805 від 05.06.2009 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому позивач повідомив про порушення позичальником ОСОБА_3. своїх зобовязань за генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 року та повідомив, що разі непогашення заборгованості у тридцятиденний строк Банк буде змушений звернути стягнення на заставне майно, яке є предметом договору іпотеки № 07-01-17/08 від 22.02.2008 року.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції Закону, який діяв на дату предявлення вимоги), у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про , те що позивачем було дотримано вимог ч.1 ст. 35 Закону Украйни “Про іпотеку”.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у розмірі 2119175,29 грн. обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 6.4. іпотечного договору встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку”; згідно з цим договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

-загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

-опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

-заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

-спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

-пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

-початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Реалізація Позивачем предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України „Про іпотеку" та наступного прийняття його на баланс покупцем потребує здійснення Відповідачем певних дій щодо оформлення такого відчуження, як-то: оформлення відповідного Акту приймання-передачі як самого предмета іпотеки так і документації на нього (правоустановчої та бухгалтерської), виписку податкової накладної і т.п.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Пунктом 6.5.3 договору іпотеки встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, початкова ціна продажу предмета іпотеки прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, якщо така згода не досягнута спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому, початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмету іпотеки, визначеної шляхом його оцінки. Відповідно до п. 1.4 договору іпотеки вартість предмету іпотеки визначена сторонами в сумі 2951747,00 грн.

Позивач, посилаючись на те, що вартість предмету іпотеки чітко визначена п. 1.4 договору іпотеки, просить встановити початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 2951747,00 грн.

Враховуючи, що відповідач не надав іншої оцінки майна для встановлення початкової ціни продажу предмету іпотеки, суд дійшов висновку про встановлення визначаеної позивачем початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 2951747,00 грн.

Оскільки позивач у позові не зазначив спосіб реалізації предмета іпотеки, суд в порядку частини 2 статті 83 ГПК України вважає за необхідне визначити в порядку ст. 39 Закону України “Про іпотеку” спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України,ст.ст.16, 525, 546, 590, 598, 599, 610, 611, 612, 626, 628, 629, 652, 1054, 1048, 1049, 1050, ЦК України, статтями 174, 179, 193, Господарського кодексу України, статтями 3,7,12,19,33, 34,38, 39 Закону України "Про іпотеку", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - <Текст >

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 19845) до розгляду.

Позов задовольнити повністю.

На задоволення вимог акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в особі Харківської обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль”(010011 м Київ, вул.. Лескова, 9, код 14305909) за генеральною кредитною угодою № 07-01-17-08 від 19.02.2008 року, у розмірі 2119175,29 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом - 1432219,54 грн.. суми нарахованих відсотків за користування кредитом 591390,91 грн., пені за порушення строку повернення кредиту 26172,66 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 07-01-17/1-08 від 22.02.2008 р: нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 15-18, 20-21, 24-26, 29, 31-42, 45, 47, 34а, 37а та мезоніна № 1, 3, 4 в літ. “А-1”, загальною площею 762,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. № 17-А (Фрунзенський район), що належить на праві приватної власності майновому поручителю - Товариству з обмеженою відповідальністю фірми “Діоніс”(61091, м. Харків, проїзд Стадіонний, 17А; ідентифікаційний код 22694121).

Визначити у рішенні cпociб peaлізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 2951747,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Діоніс”(61091, м. Харків, проїзд Стадіонний, 17А; ідентифікаційний код 22694121) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської області дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (61166, м.Харків, вул.Новгородська, 11), п/р 361937 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м.Харків, МФО 350589, код ЄДРПОУ: 23321095) 21191,75 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 24 жовтня 2011 року

справа № 57/347-09