Ухвала суду № 19133244, 09.06.2011, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

справа № 2-2717/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2011 року червня дев’ятого дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря –

з участю:           позивача

представників: позивача

відповідача

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра»про визнання недійсним кредитного договору і проведення реституції, –

встановив:

Відповідач заперечував проти позову наявністю у нього ліцензії на здійснення банківської діяльності та генеральної ліцензії на проведення валютних операцій у формі дозволу НБУ.

Позивач і його представник в судовому засіданні виклали доводи позовної заяви, з якою у серпні 2010 року пред’явлений позов на предмет усунення сумнівів в наявності кредитного зобов’язання і повернення валютних цінностей з підстав укладення договору кредиту в іноземний валюті всупереч чинному законодавству України внаслідок обману і використання відповідачем нечесної підприємницькою практики. Позивач вказав, що у 2007 році мав регулярний дохід (заробіток) від роботи на шахті в м. Марганці і вирішив придбати в автосалоні автомобіль, для чого звернувся до відповідача за отриманням кредиту, але працівники відповідача схилили його до зазначення в договорі про отримання в кредит доларів США з перерахуванням еквівалентної суми в гривнях на користь продавця автомобіля ПП «Ван-Пур», мотивуючи меншим розміром процентної ставки за користування кредитом. Стверджував, що довів до відома відповідача про придбання автомобіля для власних побутових потреб, а не для підприємницької діяльності. Вказав, що на користь відповідача на виконання своїх зобов’язань сплатив 5700 доларів США шляхом конвертування гривні в долар США в касі відповідача, який зараховував ці суми в рахунок погашення боргу.

Представник відповідача в судовому засіданні не визнала, що оформлявся споживчий кредит, але в запереченнях посилалася на право позивача як споживача відмовитися від договору кредиту згідно з ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким він не скористався. Вважала, що відповідач мав право видати позивачу в кредит іноземну валюту, що з свого боку виконав. Не заперечувала проти суми виконаного позивачем зобов’язання на користь відповідача.

Суд, вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

03.12.2007 у м.Марганці в приміщенні відділення № 41 філії відповідача під приводом меншої вартості кредиту відповідач схилив позивача до укладення договору «Автопакет»№ 8/2007/980-К/2147-АП, на умовах якого з метою придбання автотранспорту позивач отримував у власність 8984,16 доларів США з їх поверненням ануітетними платежами у погоджені строки у кінцевий термін 20.11.2012 під сплату процентів за користування коштами в розмірі 13,9 % річних, що встановлено судом за поясненнями позивача, які об’єктивно узгоджуються з даними цього договору і анкети-заяви на отримання кредиту, що в копії долучені до справи, в їх сукупності та за відсутності доказів протилежного зі сторони відповідача.

Суд, оцінивши подану анкету-заяву, заяву на видачу готівки і квитанцію № К41/3/39, складені 03.12.2007 у відділені відповідача № 41, дійшов висновку, що на виконання укладеного договору відповідач оформив списання валютних цінностей за програмою кредитування «Стимул»на користь позивача, від якого, таким чином, отримав підтвердження виконання у формі заяви на видачу готівки, після чого одразу конвертував обумовлену договором суму в доларах США в суму 45370 гривень 01 коп., які зарахував на картковий рахунок з якого за ініціативою позивача здійснив переказ цих коштів на користь ПП «ВАН-ПУР»з призначенням платежу в рахунок оплати за придбання автомобіля «ВАЗ-21121»за виставленим продавцем цього ж дня рахунком.

Суд за браком доказів відповідно до ст.ст. 27, 60 ЦПК України відкидає, як невстановлений факт, отримання будь-яких індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій позивачем з продавцем автомобіля ПП «ВАН-ПУР»в ході витрачання отриманих в кредит валютних цінностей на ці потреби, а так само дійшов висновку про сумнівність використання такого автомобіля для підприємницької чи іншої господарської діяльності.

Відповідно, за встановлених обставин, на переконання суду отримані від відповідача валютні цінності використані на території України позивачем для придбання гривні з метою виконати грошове зобов'язання перед продавцем, що здійснює роздрібну торгівлю автомобілями за визначенням § 2 глави 54 Книги п’ятої ЦК України, а не для виконання будь-яких грошових зобов'язань перед відповідачем, як кредитно-фінансовою установою, чи для оплати товарів, що б придбавалися в останнього чи в іншого банку.

Згідно з ст.ст. 12, 627 ЦК України сторони укладають договір на свій розсуд, страх і ризик, але умови договору мають визначатися з урахуванням вимог цього ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п.п. 22, 23 ст. 1 і ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит полягає у наданні банком чи фінансовою установою коштів для придбання фізичною особою для побутових та інших не пов’язаних з підприємництвом потреб товарів (робіт, послуг) на умовах строковості та відплатності, чому повністю відповідають умови спірного договору між банком і позивачем.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що за чинними нині ст.ст. 1, 6 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР»необхідною умовою державного суверенітету України визнається забезпечення її економічної самостійності, що, в свою чергу, забезпечується самостійним здійсненням фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, для чого нагромаджуються валютні запаси, що вимагає відповідного контролю обігу валюти для забезпечення вільної зовнішньої конвертації національної грошової одиниці. В розділі Конституції України, присвяченому законодавчій владі, визначаються засади здійснення бюджетної політики як основної гарантії справедливого перерозподілу майнових благ, що складають продукт суспільного виробництва, у зв’язку з чим визначається одиниця його виміру, якою за ст. 99 Основного Закону визначається грошова одиниця –гривня, забезпечення стабільності якої визначено функцією центрального державного банку країни. З огляду на це Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»дозволяються розрахунки в іноземній валюті між резидентами та іноземними суб’єктами господарювання (нерезидентами) у випадку здійснення експортно/імпортних операцій з суворою регламентацією строків таких розрахунків, а за ст.ст. 1, 2, 5 ч. 4 п.«г», 16 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти, а саме фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, та юридичні особи з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України, мають право бути власниками іноземної валюти, проте між собою використовувати як засіб платежу та відчужувати таку валюту у власність не мають права без отримання відповідної ліцензії Національного Банку України під страхом адміністративної відповідальності за такі незаконні операції відповідно до ст.162 КУпАП з обов’язковою конфіскацією валютних цінностей, що стали об’єктом прав, з приводу яких вчинявся правочин.

Звідси, належить наголосити, що декриміналізація порушення правил про валютні операції зі скасуванням ст. 80 КК України 1960 року згідно з Законом України № 1945-III від 14.09.2000 свідчить про зміну підходу законодавця лише до ступеня суспільної небезпечності такого порушення, але аж не як до спрямованості правочину з приводу прав на іноземну валюту та до оборотоздатності останньої. Водночас, за ст. 524 ЦК України і ст.ст. 3, 7 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 на території України між резидентами дозволяється оплата будь-яких вимог та зобов'язань без обмежень єдиним законним засобом платежу, національною валютою –гривнею, а згідно з ст.ст.178 ч. 3, 193, 533 ч. 3 ЦК України іноземна валюта відноситься до обмежено оборотоздатних речей, які допускається використовувати при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З цих мотивів суд звертає увагу, що поширеність серед населення практики порушення спеціальних правил цивільного обороту валютних цінностей та згода однієї зі сторін правочину на таке протиправне посягання жодним чином не можуть легалізувати їх використання всупереч публічному порядку і виправдати загальний правовий нігілізм з нехтуванням інтересами державного суверенітету України.

Відповідно, за визначенням ст.ст. 178, 192, 193 ЦК України іноземна валюта відноситься до речей обмежено оборотоздатних, як таких, перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, через що правочин, вчинений в обхід такого дозволу, спрямований на порушення конституційних засад розподілу суспільного багатства, підриваючи систему валютного контролю і забезпечення стабільності національної валюти.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, зміст правочину (договору), під яким за визначенням ст.ст. 628, 638 ЦК України розуміються істотні, звичайні та випадкові умови (пункти) домовленостей сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За природою ж споживчого кредиту банк не буде ані ініціювати передачу валютних цінностей у власність третьої особи, ані, звісно, отримувати валюту, оскільки саме споживач, отримавши кредит, використовує його у цивільних відносинах з третьою особою (продавцем) як засіб платежу під час розрахунків за зобов’язаннями, що виникли не з договору кредиту, у зв’язку з чим відсутні підстави за п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004, для звільнення споживача від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію для розрахунків іноземною валютою за придбаваємий товар. Цим пояснюється та обставина, що відповідач не видав на руки іноземну валюту, а конвертував її у національну і в безготівковій формі перерахував на користь продавця товару.

На цій підставі належить суду дійти висновку, що за суттю відносин між сторонами договір споживчого кредиту передбачає надання споживачу не самого товару в кредит (ст.ст. 694, 706 ЦК України), а надання необхідної кількості грошових коштів для того, щоб споживач міг вільно і без обмежень на території України розрахуватися за укладеним з третьою особою договором з оплатою законним засобом платежу обумовленої ціни. Цими відносинами між собою пов’язані продавець, споживач і кредитна установа, чим обумовлені спеціальні правила ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про укладення та розірвання кредитного договору для того, аби не позбавляти реального змісту прав споживача відносно продавця тягарем кредитних зобов’язань.

Відповідно, оскільки відносинам кредиту згідно з ст. 1056 ЦК України властиве цільове використання переданих у власність грошових коштів та контроль банку за таким використанням, то у випадку неможливості використати отримане в кредит не реалізується правова мета сторін зобов’язання і підривається договірна дисципліна. Виходячи з цього передання споживачу речей, які лише за спеціальним дозволом можуть бути ним використані для розрахунків, ставить під відому відкладальну умову настання правових наслідків, обумовлених цим правочином, що тягтиме ризик для споживача порушити взяте перед третьою особою зобов’язання оплатити придбане.

Таким чином, передання за договором споживчого кредиту речей, обмежено оборотоздатних, суперечить суті відносин споживчого кредиту, на підставі чого згідно з абзацом другим ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в такому договорі не можуть використати принцип свободи договору за ст. 627 ЦК України для того, щоб відступити від положень ст. 524 ЦК України про валюту зобов’язання, що тягне незаконність умов договору про надання і повернення споживчого кредиту в іноземній валюті –його невідповідність ч. 1 ст. 203 ЦК України, на підставі чого суду згідно з ст.ст. 16, 215 ЦК України належить ухвалити рішення про задоволення позову. Інші підстави недійсності договору, наведені позивачем, визнаються судом надуманими і пов’язаними з мотивами невиконання зобов’язань, які з цього договору не виникали. Враховуючи те, що недійсною має визнаватися умова договору щодо його предмету і щодо об’єкту цивільних прав, без яких укладення договору за ст. 638 ЦК України не можливе, то відповідно до ст. 217 ЦК України недійсним має визнаватися договір споживчого кредиту в цілому.

Поданими суду квитанціями за призначенням платежу підтверджене виконання позивачем на користь відповідача за цим договором суми у гривнях конвертованих відповідачем у 5600 доларів США.

Таким чином, за встановлених дійсних обставин, за внутрішнім переконанням суду, згідно з ст. 216 ЦК України сторони спору зобов'язані повернути один одному в натурі все, що вони одержала на виконання цього договору від часу його укладення, як про те вказував Пленум Верхового Суду України у п.7 постанови № 9 від 06.11.2009, у зв’язку з чим позивач має повернути відповідачу 3384,16 доларів США, а інші наслідки недійсності договору застосуванню не підлягають, оскільки підстави для цього не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Судові витрати відносяться на рахунок відповідача відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 214-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовільнити частково.

Договір «Автопакет»№ 8/2007/980-К/2147-АП, укладений Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра»і ОСОБА_2 на суму 8984,16 доларів США, з моменту укладення третього грудня 2007 року визнати недійсним.

Зобов’язати ОСОБА_2 повернути Публічному акціонерному товариству «Комерційному банку «Надра»(код ЄДРПОУ 20025456, м. Київ) готівкою 3384,16 доларів США.

ОСОБА_2 в іншій частині позову до Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра»(код ЄДРПОУ 20025456, м. Київ) відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра»(код ЄДРПОУ 20025456, м. Київ) на користь ОСОБА_2 відшкодування 120 гривень оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і на користь держави 89,84 доларів США судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само прокурором –з наступного за днем вручення його копії.

Суддя