Рішення № 19048577, 25.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/13525.10.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест»

простягнення 2034,62 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 15.07.2011 р.;

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест» (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 2034,62 грн., з яких: 1855,68 грн. основний борг, 70,21 грн. пеня, 108,73 грн. 24% річних. Також позивач просить судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості поставлених за Договором поставки № 113/11-П від 04.03.2011 р. товарів народного споживання, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест»перед позивачем заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2011 р. порушено провадження у справі № 5/135, розгляд справи призначено на 04.10.2011 р.

В судовому засіданні 04.10.2011 р. представником позивача подано письмові пояснення у справі, з яких вбачається, що відповідачем, після предявлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»позову 12.09.2011 р., сплачено 800,00 грн. заборгованості за Договором поставки № 113/11-П від 04.03.2011 р., внаслідок чого позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 1234,62 грн., з яких: 1055,68 грн. основний борг, 70,21 грн. пеня, 108,73 грн. 24% річних.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/132 не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 25.10.2011 р.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. представником позивача подано письмові пояснення у справі з посиланням на ст. 22 Господарського процесуального кодексу України в частині надання сторонам права давати усні та письмові пояснення господарському суду.

В наданих додаткових поясненнях в судовому засіданні 25.10.2011 р. позивачем підтримано заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/135 та ухвали господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджено витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест» (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»(далі - Постачальник) укладено Договір поставки № 113/11-П (далі-Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання (далі товари), а Покупець зобовязується приймати їх та оплачувати (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку.

З письмових пояснень позивача вбачається, що в звязку з великим документообігом замовлення відповідача не збереглися.

Згідно з п. 3.1 Договору, ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються у накладних (рахунках), по яким вони поставляються.

Пунктом 3.2 Договору сторонами погоджено, що за поставлені товари Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) суму, що вказана в накладній (рахунку), по якій поставляється товар.

Відповідно до п. 2.3 Договору, днем виконання Постачальником зобовязання по поставці товарів вважається дата здачі товарів органу транспорту при відгрузці іногородньому покупцю, а при здачі на складі Покупця або Постачальника дата накладної, приймально-здавального акту або розписки про отримання товарів.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.3, відповідно до якого Договір набирає чинності з моменту підписання (04.03.2011 р.) та діє до 31.03.2012 р.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем за видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 15732,22 грн.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою договір № 0609 від 24.06.2009 р. є договором поставки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч вищевказаних вимог не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.

Згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, відповідачем сплачено за поставлений за Договором товар 14676,54 грн. Доказів на спростування цього відповідачем не надано.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість на загальну суму 800,00 грн. була сплачена відповідачем вже після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»з даним позовом (12.09.2011 р.) до суду, що підтверджується платіжними дорученнями № 712 від 22.09.2011 р. на суму 500,00 грн. та № 730 від 26.09.2011 р. на суму 300,00 грн. (належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи), а тому у відповідності до приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі № 5/159 в частині стягнення 800,00 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Таким чином, судом встановлено, що станом на день винесення рішення заборгованість відповідача перед позивачем за поставлені товари становить 1055,68 грн.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 1055,68 грн. нормативно та документально доведений, та підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 4.4 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 70,21 грн. пені.

Пунктом 4.4 Договору сторонами погоджено, що за прострочення оплати поставлених товарів Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні від 18.03.2011 р. на суму 3 030,49 грн., від 18.05.2011 р. на суму 1332,05 грн., від 31.05.2011 р. на суму 1158,16 грн. були оплачені відповідачем вчасно, що підтверджується платіжними дорученнями № 88 від 07.04.2011 р., № 360 від 31.05.2011 р. та № 424 від 15.06.2011 р., тому пеня на них не нараховується.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем та встановлено, що з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»підлягає стягненню 71,96 грн. пені.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 108,73 грн. 24% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Пунктом 4.4 Договору сторони дійшли згоди змінити розмір процентів, встановлений ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили у розмірі 24% річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобовязання, то вимога позивача про стягнення 24% річних визнається судом обґрунтованою, з огляду на що, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест»на користь позивача підлягає стягненню 24 % річних в розмірі 108,73 грн.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, оскільки ним сплачено частину суми основного боргу в розмірі 800,00 грн. після звернення позивачем з даним позовом до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренглод Інвест»(01015, м. Київ, вул. Цитадельна, б. 6/8; ідентифікаційний код 37102361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»(04116, вул. Довнар-Запольського, б. 5; ідентифікаційний код 30384724) 1055 (одну тисячу пятдесят пять) грн. 68 коп. основного боргу, 71 (сімдесят одну) грн. 96 коп. пені, 108 (сто вісім) грн. 73 коп. 24% річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині провадження у справі припинити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 26.10.2011 р.