Постанова № 1902199, 14.07.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-4125/08

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2008 року, м. Харків                                                           

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Нікітіної О.В.

За участю представників сторін:

позивача: Чеховський Д.Ю.

1-го відповідача: Каріх І.В., Бережний Р.М., Середа В.М.

2-го відповідача: Мазалова Я.В.

прокурора: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Нікта” до 1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова; 2. Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області, за участю прокурора Ленінського району м. Харкова про визнання не чинним податкового повідомлення рішення та стягнення з державного бюджету заборгованості по податку на додану вартість, -

встановив:

Позивач,Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікта», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням наданих уточнень позовних вимог просить суд визнати нечинними податкові повідомлення – рішення № 0001292310/0 від 18 вересня 2006 року та №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року. Стягнути (відшкодувати) з Державного бюджету України заборгованість по податку на додану вартість в розмірі: за червень 2006 року – 750001 гривень; за липень 2006 року – 310355 гривень; за серпень 2006 року – 300074 гривень; за вересень 2006 року – 96854 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав такі пояснення.

У позивача а ні у червні, а ні у травні 2007 року співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова ніяких перевірок взагалі не проводилось. Жоден із співробітників ДПІ у Ленінському районі м. Харкова до підприємства не прибував, ніяких посвідчень щодо права на проведення перевірки не надавав та у журналі реєстрації перевірок не записувався. У зв’язку з тим, що ніяких перевірок підприємства не проводилось, то ніякі первинні документи не досліджувались. З самим актом перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року керівництво підприємства ознайомлено не було, у зв’язку з чим було позбавлено права надати зауваження до акту перевірки. Таким чином, акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року було складено посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова самостійно, без дослідження будь-яких документів підприємства, що є грубим порушенням Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», Наказу ДПА України № 327 «Про затвердження порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», а саме:

- вимоги вищезазначених актів надають право працівникам державної податкової служби проведення планових та позапланових перевірок суб’єктів підприємницької діяльності при наявності передбачених законодавством підстав для такої перевірки;

- перед початком перевірки працівники ДПС повинні надати платнику податків направлення на перевірку встановленого зразка, а у разі необхідності копію наказу керівника органу про проведення позапланової перевірки;

- під час проведення перевірки працівники ДПС повинні досліджувати первинні документи підприємства, а у разі виявлення фактів порушення законодавства відображати у акті перевірки данні первинних документів, які свідчать про таке порушення;

- під час написання акту перевірки посадові особи платника податків мають право надавати пояснення та зауваження до акту перевірки;

- після написання, акт перевірки надається платнику податків для ознайомлення та підписання;

- камеральні перевірки, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» проводиться протягом 30 днів з дня отримання декларації від платника податків;

Таким чином, співробітники ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не проводили перевірку на підприємстві взагалі, ніяких документів підприємства не досліджували, акт складено самостійно, виходячи з власних міркувань, а не з первинних документів товариства.

З огляду на вищенаведене позивач вказує, що висновки акту перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року - сфабриковані, а податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, прийняте на підставі вищезазначеного акту перевірки - незаконне.

Як додатково пояснив представник позивача в судовому засіданні, позивач дізнався про існування акту перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року лише після отримання оскаржуваного податкового повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, а саме: 06 липня 2007 року,  після чого звернувся до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова з вимогою надати акт перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення – рішення. Екземпляр оскаржуваного акту було отримано 24 липня 2007 року.

Крім того, позивач в уточненнях на позовну заяву зазначив, що за результатами акту перевірки № 445/23-504 від 08 вересня 2006 року Начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова прийняте податкове повідомлення – рішення №  0001292310/0 від 18 вересня 2006 року. Цим рішенням позивачу визначено порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було зменшено суму заявлену до відшкодування з Державного бюджету України за червень 2006 року на 500008 гривень.

Крім того, в уточненнях до позову позивач просить суд зменшити заявлену у позовній заяві суму відшкодування податку на додану вартість за липень 2006 року, та просить стягнути бюджетну заборгованість в розмірі – 310355 гривень, за серпень 2006 року, та просить суд стягнути з Державного бюджету заборгованість в розмірі – 300074 гривні.

Також позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду щодо визнання нечинним податкове повідомлення – рішення №  0001292310/0 від 18 вересня 2006 року.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на таке. 08 вересня 2006 року на підприємстві співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було проведено виїзну позапланову перевірки ТОВ «Нікта» код за ЄДРПОУ 32031045 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2006 року.

На підставі акту перевірки було прийняте податкове - повідомлення рішення № 0001292310/0 від 18 червня 2006 року, у якому зазначено на порушення з боку підприємства п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 року на 500 008 гривень.

Загальна сума заявленого до відшкодування податку на додану вартість за це період складає 750 001 гривня.

Як було зазначено в акті перевірки № 445/23-504/32031045/25 від 08.09.2006 року, на підставі висновків якого було прийнято вищезазначене податкове повідомлення - рішення, остаточний висновок щодо правомірності заявленого відшкодування буде зроблено перевіряючими після отримання результатів зустрічних перевірок. Таким чином, на думку позивача висновок щодо правомірності заявленого до відшкодування ПДВ за червень 2006 року працівниками ДПІ зроблено лише після складання акту перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року та прийнятим на його підставі податкового повідомлення - рішення № 0000161620/0 від 27 червня 2007 року.

З огляду на те, що працівниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова по заявленій сумі ПДВ за червень 2006 року двічі було проведено перевірки, остаточне рішення про зменшення ПДВ за червень 2006 року прийняте у червні 2007 року. Обидва податкових повідомлення - рішення стосуються одного податкового періоду та є невідривно пов'язані між собою.

Стосовно виявлених посадовими особами ДПІ у Ленінському районі порушень з боку підприємства п. 1.8. статті 1 та  п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» позивач надав такі пояснення.

Підприємство, отримуючи товар від постачальників товарів та комітентів, повністю розрахувалось з контрагентами за отриманий товар грошовими коштами у звітному періоді, як того вимагають приписи Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивачем також було вказано на порушення з боку 1-го відповідача п.п. 7.7.5 п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковий орган має право прийняти рішення щодо правомірності або неправомірності заявлених у деклараціях даних лише протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації. Декларація по податку на додану вартість за червень 2006 року було подано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 20 липня 2006 року, № 31704. Перевірка достовірності заявленого бюджетного відшкодування по податку на додану вартість перший раз проведено 08 вересня 2006 року - акт перевірки № 445/23-504/25, за результатами перевірки зменшено бюджетне відшкодування на 500008 гривень (Порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Друга перевірка заявленого до відшкодування податку на додану вартість - акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року. На підставі перевірки прийнято податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року (Порушення п. 1.8. статті 1 Закону «Про ПДВ»).

 Оскаржуване податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 рокубуло прийнято 1-м відповідачем через одинадцять місяців з дати кінцевого строку для проведення перевірок достовірності заявленого бюджетного відшкодування.

За результатами господарської діяльності за червень 2006 року підприємство мало право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, яке виникло внаслідок перевищення суми податкового кредиту над сумою податкових зобов’язань. У звітному періоді підприємство сплатило постачальникам суму ПДВ у складі вартості товару більшу ніж було задекларовано до відшкодування.

У наступному звітному періоді (липні 2006 року) наявне від’ємне значення позивачем по податку не було використане для зарахування сум податкових зобов’язань у зв’язку з їх відсутністю у вказаному періоді. Таким чином у серпні 2006 року у підприємства виникло право на відшкодування податку на додану вартість в розмірі 700001 гривень за червень 2006 року.

Декларація по податку на додану вартість за липень 2006 року подано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 21 серпня 2006 року № 37742. Оскаржуване податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування прийнято через десять місяців.

Декларація по податку на додану вартість за серпень 2006 року подано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 20 вересня 2006 року № 40083. Оскаржуване податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування прийнято через дев’ять місяців.

Декларація по податку на додану вартість за вересень 2006 року подано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 20 жовтня 2006 року № 48282. Оскаржуване податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування прийнято через вісім місяців.

Таким чином позивачем при визначенні сум бюджетного відшкодування було повністю дотримано вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», підприємство надало до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова вищезазначені декларації по податку на додану вартість, в яких вказана сума за бажанням підприємства була вказана як сума, яка належить до відшкодування на розрахунковий рахунок підприємства.

До дати звернення до суду  відповідачами  відшкодування податку на додану вартість проведено не було.

1-й відповідач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова, подав до суду заперечення на позовну заяву, в якій просить в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх заперечень на позов орган податкової служби посилається на таке.

ТОВ «Нікта» надавало згідно з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» податкові декларації з податку на додану вартість, в яких було заявлено до відшкодування на розрахунковий рахунок суми переплат з податку на додану вартість за червень – вересень 2006 року.

Посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, відповідно до вимог закону у відповідних періодах 2006 року було проведено перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку.

За результатами складеної довідки було зазначено, що за червень 2006 року підприємство порушило вимоги п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого податковим повідомленням – рішенням №  0001292310/0 від 18 вересня 2006 року йому було зменшено суму бюджетного відшкодування на 500008 гривень.

Під час проведення перевірки щодо правомірності заявленого відшкодування за вересень 2006 року у 2006 році (акт 1258/23-504/32031045 від 27.12.2006 року), ніяких рішень не приймалось.

В акті зазначено, що остаточні висновки щодо правомірності відшкодування ПДВ з бюджету, буде здійснено згідно з чинним законодавством України, після отримання результатів зустрічних перевірок. При отримання матеріалів, що не підтверджують дані обліку підприємства, керівником (заступником керівника) державного податкового органу будуть вжиті заходи щодо проведення позапланової виїзної перевірки на підставі п. 1 ч. 6 ст. 11-1 Закону України від 04.12.1990 р. № 509 «Про державну податкову службу в Україні» із змінами та доповненнями.

21 червня 2007 року посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було складено акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Нікта» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень - вересень 2006 року за № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року

Як зазначено у висновку акту перевірки посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було встановлено порушення з боку ТОВ «Нікта»  п. 1.8 ст. 1 та п.п. «в» п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), підприємство не має право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість:

- за червень 2006 року – 249993 гривні;

- за липень 2006 року – 310355 гривень;

- за серпень 2006 року – 300074 гривні;

- за вересень 2006 року – 96854 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки Начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення – рішення № 0000161620/0 від 27 червня 2007 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування на рахунок у банку платника податку на відповідні суми.

Вищезазначений акт перевірки було направлено на адресу підприємства кур’єром, але у зв’язку з тим, що кур'єр не знайшов підприємство за вказаною адресою, акт перевірки було повернуто до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова.

Акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року  вручено директору ТОВ «Нікта»  24 липня 2007 року.

Також відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог позивача щодо оскарження податкового повідомлення – рішення № 0001292310/0 від 18.06.2006 р. внаслідок пропущення останнім строку звернення до суду.

2-й відповідач, Головне Управління Державного казначейства України у Харківській області,надав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відшкодування податку на додану вартість проводиться лише на підставі висновків органів державної податкової служби або рішень судових органів.

Представник прокуратури у Ленінському районі м. Харкова в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

За клопотанням позивача, встановивши поважність причин пропуску, встановленого в ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України річного строку для звернення до адміністративного суду,  судом поновлено цей процесуальний строк.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з таких підстав.

За наслідками господарської діяльності за червень 2006 року позивачем надано до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова податкову декларацію з податку на додану вартість (20 липня 2006 року № 31704), в якій зазначено суму податку на додану вартість, згідно з якою підприємством задекларовано бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 700001 грн., декларація за липень 2006 року (21 серпня 2006 року № 37742), згідно з якою підприємством задекларовано бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 349988 грн., декларація за серпень 2006 року (20 вересня 2006 року № 40083), згідно з якою підприємством задекларовано бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 349992 грн., декларація за вересень 2006 року (20 жовтня 2006 року 48282), згідно з якою підприємством задекларовано бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 96854 грн.

За результатами розгляду декларації по ПДВ за червень 2006 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була проведена позапланова документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, про що складений акт перевірки № 445/23-504 від 08 вересня 2006 року. На підставі акту перевірки прийняте податкове повідомлення – рішення №  0001292310/0 від 18 вересня 2006 року, яким встановлено порушення з боку позивача п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зменшено суму відшкодування на 500008 грн.

Також суд встановив, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень - вересень 2006 року, про що було складено акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року. В акті перевірки зазначено порушення з боку позивача п. 1.8. ст. 1 та п.п. 7.7.7 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про ПДВ». На підставі акту перевірки Начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова прийняте податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року, яким зменшено суму заявленого до відшкодування податку на додану вартість за: червень 2006 року – 249993 гривні; липень 2006 року – 310355 гривень; серпень 2006 року – 300074 гривні; вересень 2006 року – 96854 гривні.

Встановивши зазначені обставини суд звертає увагу на те, що акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року складений більше ніж через вісім місяців після складання   попередніх актів перевірок правильності відшкодування сум ПДВ за той самий період.

В акті перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 року встановлено, що в зазначені періоди розрахунки за ТМЦ позивач проводив у грошовій формі, в тому числі у складі вартості товару, сплативши податок на додану вартість. Однак, як зазначено в акті перевірки, жоден з основних постачальників товару та самим підприємством не нараховане та не сплачено до бюджету податок на додану вартість.

В актах перевірки перераховані документи, які досліджувались перевіряючими при проведенні перевірки, а саме: статутні документи, податкові декларації з податку на додану вартість, результати зустрічних перевірок, отриманих від інших ДПІ, інші документи, наявні в податковому органі.

За наслідками перевірки перевіряючі дійшли висновку, що позивач відповідно п.1.8 ст.1, п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" немає права на отримання відшкодування через відсутність надмірної сплати ПДВ до державного бюджету.

Слід зазначити, що 1-м відповідачем без достатніх на те підстав складений акт перевірки № 1413/16-204/32031045 від 21 червня 2007 рокута прийнято податкове повідомлення – рішення №  0000161620/0 від 27 червня 2007 року. При цьому суд виходить з такого.

Згідно з п.п.7.7.1. Закону України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.4. Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з держбюджету бюджетної заборгованості з ПДВ за червень - вересень 2006 року нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

До матеріалів справи позивачем надані копії податкових накладних, які повністю відповідають вимогам п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ». У судовому засіданні 1-м відповідачем, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, не заперечувалось, що до складу податкового кредиту за червень - вересень 2006 року позивачем включені суми, що повністю підтверджені податковими накладними, копії яких надані до матеріалів справи.

Позивачем надано до матеріалів справи платіжні доручення про проведення розрахунку з постачальниками товарів у звітних періодах грошовими коштами.

Судом встановлена правильність формування суми податкового кредиту у червні - вересні 2006 року. 1-м відповідачем також не заперечується правомірність формування розміру податкового кредиту позивачем у червні - вересні 2006 року.

В обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву 1-й відповідач посилається на п.1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який визначає, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених ним Законом.

Проте, зазначений пункт дає загальне поняття «бюджетне відшкодування» і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону. Крім того, п. 1.8. ст. 1 Закону «Про ПДВ» не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Іншою такою нормою Закону України "Про податок на додану вартість" є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який передбачає, що сума податку, котра підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. На підставі п. 7.7.4 статті 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Виходячи із системного аналізу наведених норм Закону України «Про ПДВ" вбачається, що сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Згідно з ст. 61 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).

Законодавство України, зокрема й Закон України "Про податок на додану вартість", не встановлюють обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, тому саме продавець товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть відмовляти у надання бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачеві при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такої відмови.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відповідей про проведення зустрічних перевірок постачальників товару, які надані до матеріалів справи, постачальники товару позивачу включили до своїх зобов'язань зобов'язання з ПДВ по податковим накладним, виданим на адресу позивача.

Відповідно до пунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органі державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного  казначейства  надає  платнику податку  зазначену  у  ній  суму  бюджетного  відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в  обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про ПДВ», суд вважає, що право платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання податкової декларації податковим органом.

При цьому суд відхиляє посилання 1-го відповідача на внутрішні документи, розроблені та затверджені Державною податковою службою. Зміст цих документів зводиться до того, що наказами та розпорядженнями Державної податкової адміністрації України (Накази "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ" від 12.11.2002р., № 538/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особами» від 24.04.2003 року № 196/ДСК) рекомендується не надавати довідок органам державного казначейства для проведення відшкодування без проведення зустрічних перевірок платників податків, з якими вступав у взаємовідносини суб'єкт, що вимагає відшкодування.

Такі посилання є необґрунтованими, оскільки, по – перше, зазначені накази не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; по-друге, податковим органам надано право здійснювати зустрічні перевірки, але не проведення їх та відсутність висновків за ними не змінює порядок відшкодування податку на додану вартість, встановленого Законом України «Про ПДВ».

Відповідно до статті 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України "Про податок на додану вартість".

До компетенції державних податкових інспекцій законодавством віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків (стаття 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

За змістом зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обов’язком податкових органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платнику податків не може продовжити визначений законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно реалізовуватись без порушення приписів Закону «Про ПДВ».

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідачів суд відхиляє як безпідставні та такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 94, 102, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Нікта” до 1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова; 2. Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області, за участю прокурора Ленінського району м. Харкова про визнання не чинним податкового повідомлення рішення та стягнення з державного бюджету заборгованості по податку на додану вартість задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова № 0001292310/0 від 18 вересня 2006 р. та №0000161620/0 від 27 червня 2007 року.

Стягнути (відшкодувати) з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість: за червень 2006 року – 750001 грн.; за липень 2006 року – 310355 грн.; за серпень 2006 р. – 300074 грн.; за вересень 2006 р. – 96854 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нікта” (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 33, код ЄДРПОУ 32031045).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нікта” (61052, м. Харків, Суздальські ряди, 12, код ЄДРПОУ 33606859) судовий збір у розмірі 1703,40 грн. 

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 21.07.2008 р.

Суддя                                                                                                                  Я.В.П'янова