Рішення № 19021579, 22.03.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" березня 2011 р. Справа № 6/014-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції до Приватного підприємства “Інтерхім КС” про стягнення штрафних санкцій за Договором поставки № 11/12-02 від 11 грудня 2009 року,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 571/22 від 29 грудня 2010 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2011 року Відкрите акціонерне товариство “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції (далі - ВАТ “Центренерго” Трипільська ТЕС, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства “Інтерхім КС” (далі - ПП “Інтерхім КС”, відповідач) про стягнення штрафних санкцій за Договором поставки № 11/12-02 від 11 грудня 2009 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором поставки № 11/12-02 від 11 грудня 2009 року, а саме, щодо поставки у власність позивача продукції (вінця 1 шт.) у строк визначений п. 3.2. договору, до 01 лютого 2010 року, у звязку з цим, позивач просить стягнути з відповідача неустойку за кожний день прострочення поставки продукції за період з 02 лютого 2010 року по 26 квітня 2010 року в розмірі 332640 грн та за прострочення поставки продукції понад 30 днів штраф у розмірі 58800 грн, всього 391440 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09 лютого 2011 року порушено провадження у справі № 6/014-11 та призначено її до розгляду на 01 березня 2011 року.

У звязку з неявкою в судове засідання 01 березня 2011 року представника відповідача, неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладеня розгляд справи на 22 березня 2011 року.

У судовому засіданні 22 березня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 22 березня 2011 року вдруге не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 09 лютого 2011 року та від 01 березня 2011 року, які були надіслані відповідачу за вказаною позивачем юридичною адресою, яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Вбачається, що ухвала суду від 09 лютого 2011 року надіслана за вказаною адресою повернулась відділом звязку з поміткою «за закінченням терміну зберігання”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

22 березня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

11 грудня 2009 року між ВАТ “Центренерго” Трипільська ТЕС (далі покупець, позивач у справі) та ПП “Інтерхім КС” (далі постачальник, відповідач у справі) було укладено та підписано договір поставки № 11/12-02.

Відповідно до умов п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця:

Вінець зубчатий до вуглерозмельнувальних млинів Ш-50А, креслення 3 Бу 15.09.02-0СБ в кількості 4 шт., за ціною 840000 грн за одну штуку, в тому числі з ПДВ, всього 3360000 грн, в тому числі з ПДВ 560000 грн /надалі іменується продукція/ в кількості, у строки, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі.

Як визначено п. п. 2.1., 2.2. договору, ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором, яка дорівнює сумі в розмірі 3360 000 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 560 000 грн. Ціни на продукцію визначаються п. 1.1. даного договору.

Вартість продукції, зазначена з п. 2.1. договору, включає вартість тари, упаковки, маркування продукції та доставки (п. 2.3. договору).

У відповідності до п. п. 3.1, 3.2. договору, продукція поставляється постачальником на умовах DDР (Інкотермс), база обладнання. Строк поставки продукції: вінець - 1 шт. до 01 лютого 2010 року, вінець - 3 шт. до кінця дії договору.

Водночас, як вбачається з листів відповідача, які були надіслані позивачу, перший повідомляв позивача, що поставки вінця відбудеться в інші строки ніж це передбачено сторонами в договорі. Проте, з переписки сторін, зокрема, листів позивача не вбачається, що останній узгодив намір відповідача щодо поставки товару в інші строки ніж це передбачено п. 3.2. договору (до 01 лютого 2010 року).

Крім того, вбачається, що сторони не змінювали умов договору щодо строків поставки товару у формі передбаченій ст. 654 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідач поставив, а позивач отримав продукцію: вінець зубчатий до вуглерозмелювальних млинів Ш-50А, кр. 3 Бу 15.09.02 - 0СБ в кількості 1 шт. на загальну суму 840 000 грн, в тому числі з ПДВ 140000 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000015 від 27 квітня 2010 року, яка підписана обома сторонами (належним чином засвідчена копія знаходяться в матеріалах справи).

Отже, факт передання позивачу матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною за відсутності у останнього заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

Водночас, беручи до уваги положення п. 3.2. договору, відповідач зобовязаний був поставити продукцію до 01 лютого 2010 року.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як вбачається з видаткової накладної № РН-0000015 від 27 квітня 2010 року, відповідач належним чином не виконав свої зобовязання за договором, а саме, поставив продукцію, лише 27 квітня 2010 року.

Також, судом встановлено, що на виконання умов п. 2.4. договору, позивач розрахувався за поставлений вінець в установлений договором термін, що підтверджується платіжними дорученнями: № t/1050 від 11 травня 2010 року на 700000 грн та № t/1073 від 11 травня 2010 року на 140 000.00 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, господарський суд зазначає, що цивільні права і обовязки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Таким чином, за наслідками дослідження вказаної видаткової накладної в розрізі п. 3.2. договору судом встановлено, що відповідач передав позивачу продукцію з простроченням виконання свого обовязку на 84 дні.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем господарського зобовязання за договором, позивачем у відповідності п. 8.2 договору нараховано першому неустойку за кожний з перших 10 днів прострочення у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, а за кожний з наступних 10 днів прострочення штраф збільшується на 0,1% у порівняні з штрафом за кожний день попереднього періоду. Таким чином, позивач нарахував неустойку за період з 02 лютого 2010 року по 26 квітня 2010 року (84 дні) у розмірі 332640 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у випадку непостачання або неповного постачання продукції в строки, передбачені договором, постачальник за кожний з перших 10 днів прострочення сплачує покупцеві штраф у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення. При цьому, за кожний з наступних 10 днів прострочення штраф збільшується на 0,1% у порівнянні з штрафом за кожний день попереднього періоду (за прострочення 10 днів - 0,1% від вартості непоставленої продукції за кожний день; за прострочення 11-20 днів - 0,2% від вартості непоставленої продукції за кожний день і т.д.).

Проаналізувавши вищезазначену умову договору, господарський суд вважає, що за своєю правовою природою передбачений договором штраф за прострочення орендних платежів є пенею, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Тобто, штраф й пеня є різновидами неустойки,чітке визначення яких надане участинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаногозобовязання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовуєтьсяодноразовоу випадку прострочення боржником виконання зобовязання понад встановлений сторонами зобовязання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня маєтриваючийхарактер, тобто нараховується за певний проміжок часу. Таким чином, враховуючи загальні ознаки штрафу та пені та умови стягнення штрафу, передбачені п. 8.2. договору, а саме: 1) стягнення штрафу за непостачання або неповного постачання продукції у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення, господарський суд приходить до висновку, що штраф, передбачений договором є за своєю правовою природою пенею.

Враховуючи наведене вище, господарський суд також враховує, що відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Одночасно, частиною 6 п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”від 07.04.2008року № 01-8/211 передбачено, що положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, однак передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Таким чином, наведеним вище Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” граничного розміру відповідальності у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується Виший господарський суд України у постановах від 04.02.2010року у справі №28/152, від 26.02.2009року у справі №20/474/08, від 14.02.2008року у справі №5/2164, від 26.02.2008року у справі №21/278.

Отже, беручи до уваги вимоги ЦК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також враховуючи строки виникнення зобовязання з поставки продукції за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, суд здійснив власний розрахунок пені за визначений позивачем період прострочення:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

84000002.02.2010 - 26.04.20108410.2500 %0.056 %*39629,59

Таким чином, загальна сума пені за договором складає 39629,59 грн.

Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказаний період складає 39629,59 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 332640 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 39629,59 грн. Таким чином, в іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 293010,41грн пені суд відмовляє.

Також, за неналежне виконанням відповідачем господарського зобовязання понад 30 днів позивачем заявлено до стягнення з першого штраф у розмірі 7% вказаної ціни, що складає 58800 грн штрафу.

Відповідно до п. 8.2. договору за прострочення строку поставки понад тридцять днів постачальник додатково сплачує покупцеві штраф у розмірі 7% вказаної ціни.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу одночасно, господарський суд зазначає, що такі вимоги є цілком обґрунтованими та законними з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобовязань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, в тому числі і умови щодо відповідальності сторін, що не суперечать законодавству.

Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору, господарський суд відзначає, що договором передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки, а тому збільшення її розміру за рахунок встановлення пені за прострочення поставки товару у встановлений договором строк та штрафу за прострочення поставки понад 30 днів, не суперечить чинному законодавству.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що зміст пункту 8.2. договору, який передбачає наслідки несвоєчасної поставки продукції та встановлює відповідальність в даному випадку у вигляді сплати пені за кожний день прострочки та додатково передбачає сплату штрафу у випадку прострочки поставки продукції понад 30 днів є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, беручи до уваги вище викладене та перевіривши розрахунок штрафу позивача, господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 58 800грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 39629,59 грн пені та 58 800 грн штрафу є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства “Інтерхім КС” (код 33986966) на користь Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції (код 22927045) 39629,59 грн пені та 58 800 грн штрафу, а також 984,30 грн державного мита та 59,34 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Черногуз А.Ф.