Рішення № 19021112, 25.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/16325.10.11 За позовом Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб

«Локомотив»(Київ)»

про стягнення 6301,16 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № 2 від 31.08.2011р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне комунальне підприємство «Телерадіокомпанія Київ»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив»(Київ)»про стягнення з відповідача на користь позивача 6301,16 грн., а саме: 4338,00 грн. основний борг, 1497,00 грн. збитки від інфляції, 466,16 грн. 3% річних. Також позивач просить судові витрати по розгляду даної справи покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов Договору № 185(1) від 10.10.2008 р. щодо оплати наданих послуг, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив»(Київ)»заборгованості перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/163, розгляд справи призначено на 25.10.2011 р.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/163 не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2008 р. між Державним комунальним підприємством «Телерадіокомпанія Київ»(далі Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив»(Київ)»(далі Замовник), було укладено Договір № 185(1) на розміщення рекламних відеоматеріалів (далі Договір), відповідно до положень якого, Виконавець зобовязується розміщувати на телеканалі «Київ» рекламні відеоматеріали Замовника в межах програми «Матч Європейського кубку Визову: волейбольний матч ВК «Локомотив»Київ LASE-R (Рига, Латвія)», а Замовник зобовязується приймати надані Виконавцем послуги та оплачувати їх згідно з умовами даного Договору (п. 1.1 Договору).

В силу вимог п. 9.1 Договору, він діє з моменту його підписання (10.10.2008 р.) і до 05.05.2008 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Пунктом 4.3 Договору сторонами погоджено, що свідченням виконання замовлення є акт виконаних робіт, підписаний сторонами, який є невідємною частиною цього Договору.

На виконання умов п. 4.3 Договору між Замовником та Виконавцем 31.10.2008 р. складено, підписано та скріплено печатками сторін акт прийому-передачі робіт, відповідно до якого роботи щодо розміщення рекламного відеоматеріалу виконані в повному обсязі, та претензії у сторін відсутні.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторони домовилися, що вартість розміщення рекламних відеоматеріалів складає 4338,00 грн.

Оплата проводиться перерахуванням Замовником грошових коштів суми замовлення на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 5-ти банківських днів з моменту виставленого рахунку-фактури (п. 4.2 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 371-1 від 16.10.2008 р. на суму 4338,00 грн.

Посилання у вказаних акті та рахунку-фактурі на те, що вони складені до Договору № 185 (1) від 10.10.2007 р., суд відзначає, що вказане є технічною помилкою, внаслідок якої замість вірного 2008 року було вказано 2007 рік, оскільки судом встановлено, що між сторонами відсутні інші договірні відносини.

Згідно з п. 3.2.4 Договору, Замовник зобовязаний своєчасно виконувати розрахунки згідно з п. п. 4.1, 4.2 Договору.

Проте, відповідач в порушення покладеного на нього Договором та чинним законодавством України обовязку по оплаті наданих послуг не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив (Київ)»виникла заборгованість перед позивачем.

Спір у даній справі виник, в звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за Договором № 185(1) від 10.10.2008 р. щодо оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своє правовою природою даний Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено з ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч зазначених вимог діючого законодавства не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за надані послуги становить 4338,00 грн., яку останнім станом на час прийняття судового рішення не погашено.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4338,00 грн. заборгованості за надані послуги.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 1497,00 грн. та 8469,43 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання грошового зобовязання по оплаті наданих послуг за Договором у визначений період.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та 3% річних в межах періодів, встановлених позивачем, внаслідок чого встановлено, що позивачем вказані суми було завищено, оскільки останнім при розрахунку помилково завищено суму основної заборгованості.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив»(Київ)»на користь позивача підлягає стягненню 1496,61 грн. збитків від інфляції та 346,56 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волейбольний клуб «Локомотив»(Київ)»(04070, м. Київ, вул. Оболонська, б. 7; код ЄДРПОУ 34428272) на користь Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія Київ»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 25195855) 4338 (чотири тисячі триста тридцять вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 1496 (одну тисячу чотириста девяносто шість) грн. 61 коп. збитків від інфляції, 346 (триста сорок шість) грн. 56 коп. 3% річних, 100 (сто) грн. 05 коп. державного мита та 231 (двісті тридцять одну) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 26.10.2011 р.