Ухвала суду № 19003487, 27.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 3/237 Головуючий у 1-й інстанції: Бунякіна Г.І.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" жовтня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий - суддя Грибан І.О.

судді Горяйнов А.М., Мамчур Я.С.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Полтаві на постанову господарського суду Полтавської області від 12.12.06р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екометан»до державної податкової інспекції у місті Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

№0000732310/0 від 31.07.06р. Постановою господарського суду Полтавської області від 12.12.06р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказував на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, та просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.03.07р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2011р. скасовано постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.03.07р. через порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи та справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На розгляд справи в апеляційному порядку сторони, будучи належним чином повідомлені не зявилися. Колегія суддів, враховуючи, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для зясування всіх обставин, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності сторін.

В звязку з неявкою сторін, на підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції на час виникнення спірних відносин) посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі акту №338/23-8/32635606 від 14.07.2006, складеного за результатом невиїзної перевірки ТОВ «Екометан» з питань правильності заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за квітень 2005 року, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000732310/0 від 31.07.2006, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2005 року в сумі 10448,00грн. та нараховано 5224,00грн. штрафних санкцій.

Зі змісту Акту вбачається, що за перевіркою правильності заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: не підтверджено нарахування та сплату податку на додану вартість по ланцюгу постачальників ТОВ «Екометан»(м. Полтава) ТОВ «Автокомплект»(м. Запоріжжя) ПП «Сіллар-Авто»(м. Донецьк).

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності права позивача на віднесення до податкового кредиту суми, підтвердженої податковою накладною №130 від 20.08.2004р.

Відповідач аргументує невідповідність податкової накладної, виписаної ТОВ «Автокомплект»позивачеві, вимогам п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України та віднесення позивачем до податкового кредиту авансових платежів, в порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону тим, що складання ПП «Сіллар-Авто»податкової накладної від 29.10.2004 б/н після визнання рішенням Ворошиловського районного суду м.Донецька від 21.10.2004 недійсними установчих документів ПП «Сіллар-Авто»та припинення його як юридичної особи є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та звертає увагу на наступне.

Спір між сторонами виник щодо обґрунтованості заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування за квітень 2005р.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так згідно п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, з аналізу зазначених правових норм виплаває, що визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, а будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

При цьому, слід зазначити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. І хоча за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту покупця, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), проте, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договору поставки №02/08 від 02.08.04р. сплатив платіжним дорученням №13 від 20.08.2004р. ТОВ «Атомкомплект»(м.Запоріжжя) 100% передоплату в сумі 72000грн., в т.ч. 12000 грн. ПДВ, за поставку обладнання, монтаж та пусконалагоджувальні роботи ТОВ «Атомкомплект», на підтвердження проведеної господарської операції видано позивачеві податкову накладну №130 від 20.08.2004р., видаткову накладну № at-0000437 від 29.20.2004р. та сторонами складено акт прийому-здачі виконаних робіт від 29.10.2004р.

Реальність господарської операції не заперечується відповідачем.

Крім того, а ні в Акті перевірки, а ні під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Атомкомплект»поставлено позивачеві саме обладнання, придбане за накладною б/н від 29.10.04р.ю у ПП «Сіллар-Авто». Крім того, рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька від 21.10.2004р. ( а.с. 34-35) набрало чинності лише 20.11.2004р.

На підставі вищенаведеного колегія суддів вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Полтаві - залишити без задоволення, постанову господарського суду Полтавської області від 12.12.06р. без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

суддя А.М.Горяйнов

суддя Я.С.Мамчур