Постанова № 18985511, 18.10.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2011 року Справа № 25/220-08

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Швеця В.В.(доповідач),

суддів: Павловського П.П., Чус О.В.,

при секретарі: Литвин А.П.

За участю прокурора: Киричок О.В., посвідчення № 112 від 12.07.2010 р.,

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 4/2011 від 26.04.2011 р.,

від відповідача:не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2008 р. у справі № 25/220-08

за позовом Державного підприємства "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" , с.Дороге, Дніпропетровської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Нікополь

про стягнення 20000,00 грн.

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Нікополь

до Державного підприємства "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" , с.Дороге, Дніпропетровської області

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 20000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на невиконання відповідачем свого грошового зобовязання за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 10.12.2007 р. та посиланням на ст.ст. 224,225,229 ГК України.

Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.12.2007р.; визнати за нею право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що Державне підприємство "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 10.12.2007р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2008 р. у справі № 25/220-08 (суддя Чередко А.Є.) провадження у справі в частині первісного позову припинено. Зустрічний позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.12.2007р., укладений між Державним підприємством "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1.

Приймаючи згадане рішення, господарський суд виходив з того, що після порушення провадження у справі відповідач виконав умови спірного договору щодо здійснення розрахунку за передане нерухоме майно, що є підставою для припинення провадження у справі за первісним позовом.

Враховуючи, що відповідач за зустрічним позовом ухиляється від нотаріального посвідчення договору, суд дійшов висновку про правомірність зустрічних позовних вимог.

Не погодившись з даним рішенням, Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідач не забезпечив в судове засіданні явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для можливості розгляду справи за відсутністю представника відповідача.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2007р. між Державним підприємством "Дніпропетровська державна сільськогосподарська машино-технологічна станція" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений у простій письмовій формі договір купівлі - продажу нерухомого майна (далі договір), відповідно до п. 1.1., якого продавець зобовязується передати у власність, а покупець прийняти у власність належне продавцеві на праві власності нерухоме майно у вигляді виробничих будинків, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

17.12.2007 р. між сторонами було підписано акт прийому-передачі нерухомого майна.

Згідно з умовами п.п.2.1.,2.2. спірного договору, продаж нерухомого майна було здійснено за 152 854,00 грн., які покупець оплачує у строк до 01.08.2008 р.

На виконання умов даного договору покупець сплатив продавцю 152854,00 грн., що підтверджується банківськими квитанціями від 01.08.2008 р., 14.08.2008 р. та 02.09.2008 р.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

За приписами частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони договору, щодо якого законом встановлено вимогу про його нотаріальне посвідчення, домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як свідчать матеріали справи всупереч вимогам ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, що в розумінні ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі не додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Пунктом 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

При цьому слід враховувати, що, вирішуючи спір щодо визнання правочину дійсним, господарському суду необхідно встановити наявність всіх обставин, з якими закон пов'язує визнання даного правочину дійсним, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином, а також у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

09.03.1999 р. рішенням Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 04052264Ю0010350 було зареєстровано Статут державного підприємства “Дніпропетровська державна сільськогосподарська машинно-технологічна станція” (надалі Статут), який був затверджений Заступником міністра агропромислового комплексу України.

Зі Статуту вбачається, що підприємство Дніпропетровська державна сільськогосподарська машинно-технологічна станція (надалі - підприємство) засновано на державній власності і підпорядковане Міністерству агропромислового комплексу України (надалі орган Управління майном).

В подальшому правонаступником Міністерства агропромислового комплексу на підставі Указу Президента України від 07.06.2000 р. стало Міністерство аграрної політики України, правонаступником якого, згідно Указу Президента України від 23.04.2011 р. стало Міністерство аграрної політики та продовольства.

Пунктами 4.1, 4.2. Статуту передбачено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображується у самостійному балансі. Майно підприємства є державною власності і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Пунктом 1 ст. 136 ГК встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами

Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю та закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством (п.4.4. Статуту).

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до п. 5 ст. 656 ЦК України особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 встановив, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерства та інші органи виконавчої влади (повноважені органи управління) та інші господарські структури та уповноважені особи. Цим Законом встановлено та розмежовано компетенцію Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Міністерств та інших органів виконавчої влади (повноважених органів управління) щодо управління об'єктами державної власності.

Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України N 803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Рішення про надання чи відмову в наданні згоди на відчуження майна приймається протягом 30 днів з дати надходження до суб'єкта управління документів, зазначених у пункті 7 цього Порядку, та відповідного погодження Фонду державного майна. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. (абз. 1,3 п. 8 Порядку, в редакції, що діяла на час укладення спірного договору).

В матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством аграрної політики України згоди на відчуження спірного нерухомого майна та погодження Фонду державного майна на реалізацію цього майна.

Таким чином, при укладенні спірного договору, сторонами порушені вимоги ст.203 ЦК України, зокрема не додержано порядку відчуження державного майна, встановленого законодавством України.

Оскільки спірний договір фактично є нікчемним, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі за первісним позовом, у звязку з виконанням відповідачем умов договору в частині розрахунків за передане майно та задоволення зустрічного позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення прийнято господарським судом за неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому рішення слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2008 р. у справі №25/220-08 скасувати.

В задоволенні первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В.Швець

Судді П.П.Павловський

О.В.Чус