Рішення № 18983740, 20.10.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2011 р. Справа № 5010/1588/2011-17/74

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М. , при секретарі судового засідання Фітковський Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром збут Україна", вул. Артема, 26 В, м. Київ, 04053;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття", вул. Майданська, 5, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400;

про стягнення 2946068 грн. 22 коп. в т.ч. 2127717 грн. 55 коп. борг, 250101 грн. 61 коп. пеня, 434054 грн. 38 коп. інфляційні втрати, 134194 грн. 68 коп. 3 % річних;

за участю представників сторін:

Від позивача: не з'явились;

Від відповідача: ОСОБА_1. - юрисконсульт, (довіреність №29-01 від 08.06.11)

ВСТАНОВИВ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпром збут Україна" подано позов до Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про стягнення 2946068 грн. 22 коп., в т.ч. 2127717 грн. 55 коп. борг, 250101 грн. 61 коп. пеня, 434054 грн. 38 коп. інфляційні втрати, 134194 грн. 68 коп. 3 % річних.

Заявою вх.№7426/11-свх від 06.09.11 р. (а.с.83-84) позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" 2127717 грн. 55 коп. боргу, 160832 грн. 13 коп. пені, 161706 грн. 53 коп. інфляційних збитків, 50540 грн. 58 коп. 3% річних.

Згідно вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка дає позивачу право до прийняття рішення зменшити розмір позовних вимог, суд приймає подану позивачем заяву вх.№7426/11-свх від 06.09.11 р. Таким чином, позов розглядається господарським судом в обсязі визначеному заявою вх.№7426/11-свх від 06.09.11 р.

Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на п. 6.3.1 договору, вважає, що не настав строк виконання зобов'язання по оплаті. Зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 14.06.11 по справі № 19/48-27/62.

З огляду на те, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

07.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпром збут Україна" та Публічним акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" укладено договір № 63/77/х-08 на постачання природного газу, додаткову угоду № 2 від 29.10.2008 р., додаткову угоду № 2/1 про внесення змін до додаткової угоди № 2 від 29.10.2008 р., додаткову угоду № 3 від 28.11.2008 р.

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач згідно даного договору зобов'язується передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі вказаному в статті 2 договору.

Згідно п. 2.1. договору, позивач передає відповідачу газ в обсязі 13500000 куб. м. протягом періоду з 01.06.2008 р. до 31.12.2008 р. включно.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що ціна 1000,0 куб.м. газу, який передається позивачем відповідачу на умовах договору узгоджується сторонами шляхом підписання додаткових угод до договору на кожний місяць поставки.

Розділом 6 договору "Порядок проведення розрахунків" передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснити оплату газу, що передається за даним договором, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки позивача.

У відповідності до п. 6.2. договору, відповідач здійснює попередню оплату за газ, що передається за договором, щодекадно: до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки, а також до 5 і 15 числа місяця поставки на підставі рахунків-фактур, виставлених позивачем відповідачу в такому порядку:

- позивач виставляє відповідачу рахунки-фактури на оплату газу виходячи з обсягу поставки газу в кожній декаді місяця поставки та ціни газу, вказаної в додатковій угоді до договору, яка визначає ціну газу на відповідний місяць поставки (п. 6.2.1. договору).

- відповідач здійснює попередню оплату газу в повному розмірі та у строк, вказані у відповідному рахунку-фактурі позивача на поточний рахунок позивача, який зазначено у такому рахунку-фактурі (п. 6.2.4. договору).

Пунктом 6.3 договору встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі відповідного акта до 15 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 4862000,0 куб. м., на загальну суму 8391152 грн. 83 коп., що підтверджується актами прийому-передачі: № РНг-000307 від 31.10.2008 р., № РНг-000348 від 30.11.2008 р., № РНг-000349 від 30.11.2008 р., № РНг-000350 від 30.11.2008 р., № РНг-000566 від 31.12.2008 р., належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

В порушення договірних зобов'язань, відповідач в повному обсязі та своєчасно не розрахувався за поставлений газ, зокрема проведено часткову оплату в сумі 6263435 грн. 28 коп., що підтверджується довідкою банку про надходження грошових коштів з 09.10.2008 р. по 17.12.2008 р. на поточний рахунок позивача, внаслідок чого утворився борг в сумі 2127717 грн. 55 коп.

Відповідач в обґрунтування заперечень позовних вимог вказує на те, що не настав строк виконання зобов'язання по оплаті, оскільки в рахунку-фактурі № СФг-004125 від 01.11.2010 р. не вказано строк оплати. Вважає, що зазначення на рахунку-фактурі "Рахунок дійсний до сплати до 12.11.2010 р." не можна розглядати як визначення строку оплати. Тому, вважає, що позивачем не дотримано вимог п. 6.3.1 договору, зокрема, не вказано строк оплати в рахунку-фактурі.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо не настання строку виконання зобов'язання огляду на наступне.

Згідно п. 6.3.1. договору, якщо сума здійсненої відповідачем попередньої оплати є меншою ніж вартість вказаного в акті обсягу газу, позивач виставляє відповідачу відповідні рахунки-фактури. Відповідач здійснює оплату газу в сумі, у строк та на поточний рахунок позивача, що вказані у зазначених рахунках-фактурах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виконана вищевказана умова договору, а саме - направлено відповідачу цінним листом з повідомленням про вручення рахунок-фактура № СФг-004125 від 01.11.2010 р. на суму 2127717 грн. 55 коп. (а.с. 89). Відповідачем вказаний рахунок отримано 08.11.2010 р., про що свідчить підпис уповноваженої особи на повідомленні про вручення цінного листа.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням є первинним документом, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунка (рахунка-фактури) не відноситься до типових форм, які затверджуються Державним комітетом статистики України, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Таким чином, сторони в договорі погодили, що надання інформації відбувається у вигляді зазначення відповідних даних в рахунку-фактурі. З вказаного положення вбачається призначення рахунку-фактури - надання інформації відповідачу про наявність неоплаченої суми за договором, строк оплати тощо. З огляду на призначення рахунку-фактури, як документа, формулювання у ньому "рахунок дійсний до сплати до 12.11.10" означає, що оплата повинна бути проведена в період з дня отримання рахунку і до 12.11.10. Тому, заперечення відповідача про відсутність зазначення в рахунку-фактурі строку оплати з посиланням на інакше розуміння відповідачем зазначення "рахунок дійсний до сплати до 12.11.2010 р." є необґрунтованими.

Отже, позивачем виконано обовязок по визначенню належної до сплати суми та виставлено відповідачу рахунок-фактуру на суму 2127717 грн. 55 коп. із зазначенням строку оплати - до 12.11.2010 р. Відповідачем вказана сума оплачена не була, тому борг на день розгляду справи становить 2127717 грн. 55 коп.

Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу № 05/68 від 14.12.2010 р. про сплату боргу. Вимога позивача була залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.

На підставі положень Цивільного Кодексу України суд робить висновок про те, що між сторонами виникло цивільно-правове зобовязання. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобовязання, а саме зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Господарського Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не спростовано доводи позивача щодо наявності боргу, докази сплати такого боргу господарському суду не подані.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 2127717 грн. 55 коп. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 7.2 договору, сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем умов п. п. 6.2, 6.3.1 договору, позивач має право вимагати від відповідача сплати на користь позивача (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня сплачується відповідачем протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідачем вимоги позивача. У разі несплати пені у вказаний строк відповідач вважається таким, що має заборгованість за договором.

На підставі даного пункту договору відповідачу нараховано пеню в сумі 160832 грн. 13 коп.

Господарським судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем, здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку пені. З огляду на обґрунтованість поданих розрахунків, позовні вимоги про стягнення 160832 грн. 13 коп. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 161706 грн. 53 коп., нараховані за період з грудня 2010 р. по серпень 2011 р.

Господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, оскільки при їх нарахуванні позивачем допущено помилки - зазначено невірні індекси інфляції з лютого 2011 р. по серпень 2011 р.

Крім того, позивачем не враховано методику нарахування визначену у рекомендаціях Верховного Суду України, викладених у листі N 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", а саме - розрахунок здійснений без включення місяців в яких були відсутні інфляційні процеси. Так, в липні середній індекс інфляції становив 98,7 %, в серпні - 99,6 %.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За розрахунком, здійсненим судом, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню становить 104258 грн. 17 коп. В решті суми інфляційних втрат, заявленої до стягнення, слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

Господарським судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку річних. З огляду на обґрунтованість поданого розрахунку, позовні вимоги про стягнення 50540 грн. 58 коп. 3% річних підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем не подано жодних документальних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо неналежного виконання зобов'язань по оплаті відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені господарським судом обставини, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 2127717 грн. 55 коп. основного боргу, 160832 грн. 13 коп. пені, 104258 грн. 17 коп. інфляційних втрат, 50540 грн. 58 коп. 3% річних, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 526, 530, 611, 629, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 218, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 43, 49, 75, ст. 82 -84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром збут Україна" до Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про стягнення 2500796 грн. 79 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття", вул. Майданська, 5, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400 (ідентифікаційний код 00152230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром збут Україна", вул. Артема, 26-В, м. Київ, 04053 (ідентифікаційний код 35829646) 2127717 грн. 55 коп. (два мільйони сто двадцять сім тисяч сімсот сімнадцять гривень, п'ятдесят п'ять копійок) - основного боргу, 160832 грн. 13 коп. (сто шістдесят тисяч вісімсот тридцять дві гривні, тринадцять копійок) - пені, 104258 грн. 17 коп. (сто чотири тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень, сімнадцять копійок) - інфляційних втрат, 50540 грн. 58 коп. (п'ятдесят тисяч п'ятсот сорок гривень, п'ятдесят вісім копійок) - 3% річних, 24914 грн. 21 коп. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень, двадцять одну копійку) - витрат по сплаті державного мита, 230 грн. 58 коп. (двісті тридцять гривень, п'ятдесят вісім копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Неверовська Л. М.

Повне рішення складено 26.10.11

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Костюшко Л. Р. 26.10.11