Рішення № 18974645, 27.10.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 жовтня 2011 р. Справа 7/141/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерела М", м. Київ

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

позов на суму 4371,39 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники сторін не з'явилися.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерела М", м.Київ подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця про стягнення 4 371,39 грн..

Ухвалою від 07.10.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/141/2011/5003 та призначено до розгляду на 19.10.2011 року.

Ухвалою суду від 19.10. 2011 року в зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено до 27.10.2011 року.

24.10.2011 року до господарського суду Вінницької області від позивача надійшли письмові пояснення в яких останній зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу без участі представника позивача в зв'язку з неможливістю забезпечити відрядження представника в судове засідання. Додатком до письмових пояснень останнім додано документи які витребувались ухвалою суду від 19.10.2011 року.

В судове засідання призначене на 27.10.2011 року представники сторін не з'явились, причин неявки не повідомили, документів витребуваних ухвалою суду не надали, хоча про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином - ухвалою від 19.10.2011 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за юридичними адресами сторін.

Як встановлено судом конверт з ухвалою суду від 19.10.2011 року, який надсилався відповідачу на момент проведення судового засідання до суду не повернувся.

Згідно витягу з ЄДРЮОФОП № 11328784 місцезнаходженням відповідача значиться АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій по якій було направлено ухвалу від 19.10.2011 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал від 07.10.2011 року та від 19.10.2011 року, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

08.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерела М" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 106.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця друковану продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах передбачених у Договорі.

Продукція поставляється Покупцеві окремими партіями відповідно до видаткових накладних Постачальника, які є додатками до Договору. Покупець самостійно визначає асортимент (назву, серію, тип обкладинки) та кількість продукції (п.1.2 Договору).

Поставка продукції здійснюється на складі Покупця, який знаходиться за адресою: магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", АДРЕСА_2 (п.2.1 Договору).

Згідно п.3.1 Договору передача та прийняття продукції здійснюється за видатковою накладною уповноваженими представниками сторін у місці поставки продукції, як визначено в п. 2.1 Договору або відповідними доповненнями до Договору, які приймаються за домовленістю сторін та є невід'ємними частинами Договору.

На підставі звітів про результати реалізації, Покупець проводить розрахунки за реалізовану ним продукцію. Оплата за реалізовану продукцію повинна здійснюватись Покупцем один раз на місяць на протязі 7-и робочих днів (п.5.2 Договору).

Покупець має право повернути Постачальнику нереалізовану продукцію протягом 3-х місяців з дня його отримання (п. 5.3 Договору).

Через 3 місяці з дня з дня отримання неоплачена продукція вважається реалізованою і Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за неї протягом 7-и календарних днів (п.5.4 Договору).

Відповідно до п.5.5 Договору оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Постачальника.

У випадку прострочення термінів оплати Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 7.1 Договору).

Відповідно до п.7.4 Договору Покупець не звільняється від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань у зв'язку з неможливістю виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки спричинені невиконання зобов'язань, а також сплатити штрафні санкції.

Як вбачається із матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерела М" (Постачальник) згідно видаткових накладних поставлено продукцію відповідачу на суму 4777,26 грн., а саме згідно видаткових накладних:

- № ВІН-ВН-1332 від 08.05.2009 року на суму 1 489,81 грн.;

- № ВІН-ВН-1334 від 08.05.2009 року на суму 1 650,34 грн.;

- № ВІН-ВН-1354 від 19.05.2009 року на суму 902,07 грн.;

- № ВІН-ВН-1379 від 03.06.2009 року на суму 735,04 грн.;

Відповідачем за отриману продукцію було проведено розрахунок на загальну суму 1377,99 грн. шляхом перерахування грошових коштів та поверненням товару, що підтверджується банківськими виписками від 31.08.2009 року, від 30.10.2008 року, від 30.11.2009 року, від 30.04.2010 року та видатковими накладними № ВІН-ПП-000686 від 23.11.2009 року на суму 61,67 грн. та № ВІН-ПП-000780 від 19.03.2010 року на суму 1 020,32 грн..

Таким чином сума заборгованості становить 3 399,27 грн. (4 777,26-1 377,99).

Слід вказати, що в підтвердження відсутності розрахунків зі сторони відповідача та наявності боргу в розмірі 3 399,27 грн. позивачем надано суду довідки за підписом керівника з відтиском гербової печатки щодо руху коштів по взаєморозрахунках з відповідачем з 08.05.2009 року по 20.10.2011 року.

23.11.2010 року позивачем надіслано претензію відповідачеві про сплату коштів за отриману продукцію (а.с.18, т.1).

За твердженням позивача відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив, що спонукало його звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору від 08.05.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 3399,27 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 351,97 грн. пені за період з 15.08.209 року по 15.02.2010 року, 620,15 грн. інфляційних втрат за період з 15.08.2009 року по 01.07.2011 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті п.п. 7.1, 7.4 Договору встановлено, що у випадку прострочення термінів оплати Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Покупець не звільняється від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань у зв'язку з неможливістю виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки спричинені невиконання зобов'язань, а також сплатити штрафні санкції.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та правомірними.

Слід зауважити, що в результаті перерахунку судом отримано 620,18 грн. інфляційних втрат, що є більшим ніж заявив позивач до стягнення, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

27.10.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерела М", вул. Почайнинська, 28, м. Київ, 04070 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 25388672) - 3 399 грн. 27 коп. - боргу, 351 коп. 97 коп. - пені, 620 грн. 15 коп. - інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 01 листопада 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Почайнинська, 28, м.Київ, 04070.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1