Ухвала суду № 18960052, 29.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"29" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-2751/08

“29” вересня 2011 року                                                                                                   м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Нечитайла О.М., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 січня 2008 року

у справі №2-22/16101-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кримський содовий завод»(надалі –ВАТ «Кримський содовий завод»)

до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (надалі –Красноперекопська ОДПІ в АРК)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У березні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Красноперекопської ОДПІ в АРК №0001082301/0 від 07.09.2006 року, №0001092301/0 від 07.09.2006 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції від 07.09.2006р. №000292330/1.

Вимоги мотивовані тим, що під час проведення  виїзної перевірки податковим органом складений акт, в якому  зроблені  помилкові висновки про  порушення позивачем діючого законодавства, що призвело на думку відповідача до заниження сум податку на додану вартість та податку на землю, в наслідок чого йому розраховані податкові зобов’язання по зазначеним платежам, до нього застосовані штрафні санкції.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 січня 2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ №0001082301/0 від 07.09.2006р. у частині донарахування ВАТ «Кримський содовий завод»податкового зобов’язання по податку на додану вартість в спірній сумі. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ №0001092301/0 від 07.09.2006р. Визнано нечинним рішення Красноперекопської ОДПІ №0000292330/1 від 07.09.2006р. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 2, 8 Закону України «Про плату за землю»та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №72 від 19.02.2001р. не відповідають матеріалам справи.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій, Красноперекопська ОДПІ в АРК звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, Красноперекопською ОДПІ в АРК здійснена перевірка дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт від 28.08.2006р. № 364/23-0/05444546.

На підставі зазначеного акту відповідачем 07.09.2006р. прийняті податкові повідомлення-рішення №0001082301/0, №0001092301/0 та рішення про застосування фінансових санкцій №0000292330/1.

Підставою для донарахування позивачу податку на землю та застосування фінансових санкцій відповідно до податкового повідомлення-рішення №0001092301/0 слугували такі обставини.

Податковий орган вважає, що цільове призначення спірних земельних ділянок –промисловість, а тому відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про плату за землю»податок за такі землі повинен стягуватись з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. На підставі зазначеного, відповідачем донарахований податок за спірні земельні ділянки за  квітень-грудень 2005 року та за січень-березень 2006 року.

Спростовуючи вказані доводи податкового органу, суди попередніх інстанції обгрунтовано зазначили, що належність земель до водного фонду підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: Державним актом на право постійного користування землею серії 1 КМ № 004501 від 20.12.2001р., а також технічною документацією на землі, відповідно до якої землі, зайняті під місцевою сировинною базою на площі 2528,663га, озером Червоне площею 2201,777га, зливоприймачем на площі 8,399га віднесені до земель водного фонду, листом Красноерекопського районного відділу земельних ресурсів від 27.01.2005р. №44/10-14.

Враховуючи викладене, позивачем правомірно застосована ставка 0,3% (як землі водного фонду).

Що стосується донарахування відповідачем податку з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а саме за  квітень-грудень 2005р. та за січень-березень 2006р. відповідно ч.1 ст.8 Закону України «Про плату за землю», слід зазначити наступне.

Статтями 5, 15 Закону України «Про плату за землю»визначено, що обов’язок сплачувати земельний податок покладений на власників земельних ділянок та землекористувачів із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем  документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації (ст..125 Земельного кодексу України).

Статтею 126 Земельного Кодексу України встановлено, що таке право посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Судами вірно вказано, що матеріалами справи не підтверджується  наявність у позивача у користуванні спірної земельної ділянки.

Також зазначено, що акт про надання гірничого відводу від 17.05.2001р. №397 Державного департаменту з нагляду за охороною праці, на який посилається податковий орган, згідно діючого земельного законодавства України, не може породжувати право землекористування та обов’язок сплати земельного податку, оскільки даний акт засвідчує лише надання позивачу гірничого відводу з метою розробки Сиваського родовища ропи.

За таких обставин, судами зроблено правильний висновок про відсутність підстав для донарахування позивачу податку на землю та застосування фінансових санкцій.

Щодо податкового повідомлення-рішенням від 07.09.2006 №0001082301/0, яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та застосовано фінансові санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки, позивач в міру отримання від постачальників податкових накладних не використовував повністю право на податковий кредит у податкові періоди, що визначаються за першою подією. Частково право на податковий кредит позивач використовував у наступні податкові періоди, приєднуючи при цьому до документів податкового обліку копії раніше отриманих податкових накладних. Кількість таких копій, які виготовляв позивач, залежала від кількості податкових періодів, в які позивач використовував право на податковий кредит, що виникало раніше.

Податковий орган при проведенні перевірки не здійснював перевірку сум, у яких позивач частинами використовував право на податковий кредит у наступні періоди. Відповідач вважає, що всі дії позивача щодо віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в наступні податкові періоди та підтверджені копіями податкових накладних, є неправомірними. При цьому посилається як на те, що законодавство не передбачає підтвердження права на податковий кредит копіями податкових накладних, так і на відсутність у нього права перевіряти наявність оригіналів податкових накладних, що були видані у період, який передував періоду, за який проводилась перевірка.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається дата виникнення у платника податку права на податковий кредит. При цьому не встановлюється, що це право платник податку на додану вартість може використовувати тільки у податковому періоді, на який приходиться така дата. Отже, платник податку може використати право на податковий кредит як у податковому періоді, на який припадає така дата, так і в наступних податкових періодах. Але в останньому випадку використання права на податковий кредит буде правомірним, якщо платник підтвердить, що у попередні податкові періоди він право на податковий кредит не використав.

Виготовлення позивачем копій податкових накладних, як зазначають суди, не означає, що він підтверджував своє право на податковий кредит цими копіями. У позивача були оригінали податкових накладних, а копії виготовлялись для того, щоб показати яка саме податкова накладна породжувала право на податковий кредит.

Посилання відповідача на те, що він не мав права перевіряти документи періоду, що передує періоду, за який проводилась перевірка, також не мають правової підстави, оскільки йдеться не про перевірку дотримання позивачем податкового законодавства у попередньому періоді, а про перевірку можливості використання права на податковий кредит у періоді, що перевірявся.

Для з’ясування в які періоди і в яких сумах сумарно і в кожному із податкових періодів позивач скористався правом на податковий кредит судом була призначена судово-бухгалтерська експертиза.

Висновком №92 судово-бухгалтерської експертизи від 02.12.2007 підтверджується, що позивач багаторазово використовував частинами право на податковий кредит. У зазначеному висновку вказується в які податкові періоди, в яких сумах і на підставі яких податкових накладних позивач використовував частинами право на податковий кредит. При цьому експертизою не встановлено жодного факту, коли б позивач використав право на податковий кредит за певною податковою накладною в сумі, що перевищує суму податкового кредиту, вказану у податковій накладній. Отже, у зв’язку з використанням права на податковий кредит позивач не допустив завищення податкового кредиту, а тому підстав для зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій у відповідача не було.

Також підставою для зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту в вересні 2005 року податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбанням у ТОВ «Джерман Моторз»додаткового обладнання на легковий автомобіль (дугу VW 1021 та підніжки VW 1021) на загальну суму 12867,50грн. (у тому числі ПДВ у сумі 2144,58грн). ТОВ «Джерман Моторз»виписало позивачеві податкову накладну №14238 від 02.09.05р. на загальну суму покупки.

Податковий орган вважає, що позивачем порушено п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки придбання додаткового обладнання для легкового автомобіля не пов’язане з використанням цього обладнання у господарській діяльності позивача.

При цьому в Законі України «Про податок на додану вартість»не дається конкретизація витрат, які здійснюються у межах господарської діяльності платника податку. Тому для застосування підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»слід використовувати те розуміння використання товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності платника податку, яке випливає із ст.5 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств». Витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності платника податків відносяться згідно з пунктом 5.4 статті 5 названого Закону до витрат подвійного призначення.

Підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 вказаного Закону дозволяє відносити до валових витрат платників податків тільки витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення легкових автомобілів, які належать  платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування.

Разом з тим, судами правильно встановлено, що позивач до категорії таких платників податків не належить, а тому він не мав права відносити податок на додану вартість, сплачений при придбання додаткового обладнання до легкового автомобіля, до складу податкового кредиту.

У частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 13575грн. у зв'язку з віднесенням ВАТ «Кримський содовий завод»до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої при придбанні легкового автомобіля, позивач відмовився від позову.

Скасовуючи рішення Красноперекопської ОДПІ в АРК №0000292330/1 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції у розмірі 14632,50грн., суди попередніх інстанції правильно виходили з того, що матеріалами справи спростовуються твердження відповідача про проведення позивачем у періоді, який перевірявся, готівкових розрахунків без отримання від одержувачів коштів розрахункових документів, які підтверджували би сплату позивачем готівкових коштів під час отримання ним послуг (придбання товарів). А тому, у податкового органу були відсутні підстави застосовувати передбачені абзацом 6 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»штрафні санкції за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який  підтверджував би сплату позивачем готівкових коштів.

Окрім цього, використання підзвітних коштів позивач підтверджує розрахунковими квитанціями, що визнаються розрахунковими документами у випадках, коли суб’єкт підприємницької діяльності, що видає розрахункові квитанції, має право не використовувати реєстратор розрахункових операцій.

При цьому слід враховувати, що до позивача не можуть бути застосовані фінансові санкції за порушення, яких припустились суб’єкти підприємницької діяльності, що видавали розрахункові квитанції. Та обставина, що підприємство, від якого позивач отримував послуги, використовувало розрахункові квитанції, що зареєстровані на іншого суб’єкта підприємницької діяльності, може бути підставою для застосування фінансових санкцій до підприємства, що їх видало.

Доводами касаційної скарги не спростовуються зазначені висновки суду.

Таким чином, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 січня 2008 року  - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі  Верховним Судом України може бути подана з підстав,  в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.   

Головуючий:                                                   ____Н.Є. Маринчак

Судді:                                                               ____О.М. Нечитайло

____С.Е. Острович

____Н.Г. Пилипчук

____О.І. Степашко

Суддя                                                                         Н.Є. Маринчак