Ухвала суду № 18959453, 01.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"01" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-3205/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Ланченко Л.В., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 02 квітня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року

у справі №11/16-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» (надалі –ТОВ «Інтер Фінанс Україна»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва (надалі –ДПІ у Голосіївському районі м.Києва)

про визнання недійсним рішення, -

встановив:

У грудні 2006 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом, в якому, з урахуванням заяви від 27.02.2007 року про уточнення позовних вимог, ставить питання про визнання недійсним податкового повідомленні - рішення №0002022202/0 від 21.12.2006 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0002022202/0 від 21.02.2006 року було з порушенням чинного законодавства України та міжнародних угод, а отжебезпідставно нараховано суму податку на прибуток у розмірі 146549,40грн., в тому числі 48849,80грн. - основний платіж та 97699,60грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м.Києва від 02 квітня 2007 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва №0002022202/0 від 21.02.2006 року.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем по справі були повністю дотримані вимоги Закону України«Про оподаткування прибутку підприємств», а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було здійснено планову документальну перевірку позивача, на підставі направлення на перевірку №1596/22 від 13.11.2006 року. За наслідками даної перевірки було складено акт №757/1-22-01-33634357 від 13.12.2006 року, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002022202/0 від 21.12.2006 року.

Зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням ТОВ «Інтер Фінанс Україна»згідно з п. «б»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.13.1, п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно до п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 146549,40грн., в т.ч. 48849,80грн. - основний платіж та 97699,60грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В матеріалах справи містяться копії документів, наданих позивачем, а саме: договір на використання комп'ютерної програми №1/04/2006 від 03.04.2006, договір купівлі-продажу №1/01 від 28.01.2006, договір купівлі-продажу №1/12 від 19.12.2005, докази оплати за зазначеними договорами, докази легалізації довідки про місце проживання або місцезнаходження (для податкових цілей - сертифікат резиденції) GW-2/4141/41179/06, свідоцтва на товарні знаки, сертифікати на доменні імена, довідку нерезидента про відсутність у резидента права відчуження за зазначеними договорами та про статус оформлення товарних знаків, довідку про врахування доходу від зазначених договорів до звітних форм нерезидента.

Позивачем з метою уникнення подвійного оподаткування по платежам згідно вищезазначених Договорів під час перевірки було надано відповідачу довідку/4141/41179/06 про місце проживання або місцезнаходження (для податкових цілей - сертифікат резиденції) фірми System Sp..o.(Польща).

Отже, оподаткування операцій за вищезазначеними Договорами відбувалося за місцезнаходженням нерезидента (Республіка Польща) і не оподатковувалося позивачем в Україні.

Як вбачається з п.п.13.1 та 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»резидент, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності (п.18.1 ст.18 вищевказаного Закону).

Отже, з врахуванням посилання Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на норми міжнародних угод, позивачем було застосовано Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень від 12.01.1993 року.

Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво (ст.7 вказаної Конвенції).

Та обставина, що позивач не є представництвом нерезидента, а являє собою незалежне господарське товариство, зареєстроване згідно із законодавством України не спростовано відповідачем.

Термін «роялті»при використанні в частині 3 статті 12 Конвенції означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію («ноу-хау»), що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резидентудругоїДоговірноїДержави, можуть оподатковуватисявцій другий Державі, якщо цей резидент є фактичнимбенефіціаромцих роялті і підлягає оподаткуванню стосовно роялті в цій другій Договірній Державі (п.1 ст.12 Конвенції).

При застосуванні Конвенції також підлягають застосовуванню положення п.3 та п.4 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування»від 6 травня 2001 № 470 (зі змінами та доповненнями), відповідно до яких застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, а підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Відповідна Довідка була надана Відповідачу.

Посилання відповідача на те, що відповідно до п.2 ст.12 Конвенції він в обов'язковому порядку мав оподатковувати операції за міжнародними контрактами за ставкою 10% суперечать суперечить п.1 ст.12 Конвенції, де зазначено про можливість здійснення оподаткування в одній з договірної держави, а ст.7 Конвенції прямо зазначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,предметом судового спору не можуть бути вимоги органів державної податкової служби щодовизнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість, визнання недійсними з моменту державної реєстрації всієї комерційної діяльностісуб'єкта господарювання, усіх вчинених юридично значимих дій та вчинених правочинів,оскільки такі способи реалізації їх повноважень не передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, проте відповідачем не надано жодного на підтвердження того, що прийняте ним податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Доводами касаційної скарги не спростовуються зазначені висновки суду.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від 02 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                  ____Н.Є. Маринчак

Судді:                                                                      ____Л.В. Ланченко

____С.Е. Острович

____Н.Г. Пилипчук

________О.І. Степашко

Суддя Н.Є. Маринчак