Постанова № 18949071, 26.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.10.2011р. справа № 2а- 9196/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

суддів - Кухар М.Д., Старосєльцева О.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Фоменко І.Є.,

представників

позивача - Межова К.П.,

відповідача - Іхненко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Іноземного підприємства "Юпітер"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень, - встановив:

Позивач, Іноземне підприємство «Юпітер», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень) просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, №0000212310/0 від 11.02.2011р., №0000222310/0 від 11.02.2011р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення рішення грунтуються на помилкових судження субєкта владних повноважень, що викладені в акті №15/23-206/34756078 від 11.01.2011р., а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання на користь Державного бюджету України. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно з актом №15/23-206/34756078 від 11.01.2011р. (з урахування змін та доповнень, внесених листом №737/10/23-215 від 21.01.2011р.) платником податкоів вчинено порушення ст.ст.203, 215, 216228 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення правочинів з ТОВ «Карпос», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені укладеними правочинами; порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: виключення з податкового обліку з податку на прибуток та неврахування в прирості/убутку товарів, відвантажених на користь ТОВ «Карпос»за нікчемним правочином; порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: відображення в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ первинних документів, що були складені ТОВ «Карпос»за господарськими операціями, котрі відбувались у межах нікчемних правочинів. У судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги і доводи заперечень проти позову, просила суд прийняти рішення про залишення позову без задоволення.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи спірні податкові повідомлення-рішення №0000212310/0 від 11.02.2011р. про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 1.456.029,46грн. (основний платіж 1.164.823,57грн., штраф 291.205,89грн.), №0000222310/0 від 11.02.2011р. про збільшення грошового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 528.027,08грн. (основний платіж 422.421,66грн., штраф 105.605,42грн.) були винесені відповідачем, ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова з посиланням на акт перевірки №15/23-206/34756078 від 11.01.2011р.

Згідно із згаданим актом у діяльності ІП «Юпітер»податковим органом виявлено порушення ст.ст. 203, 215, 216,228 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення правочинів з ТОВ «Карпос», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені укладеними правочинами; порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: виключення з податкового обліку з податку на прибуток та неврахування в прирості/убутку товарів, відвантажених на користь ТОВ «Карпос»за нікчемним правочином; порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: відображення в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ первинних документів, що були складені ТОВ «Карпос»за господарськими операціями, котрі відбувались у межах нікчемних правочинів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень та відображених в акті №15/23-206/34756078 від 11.01.2011 р. суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Як вбачається з наявних у справі документів, 01.06.2009р. між позивачем, ІП «Юпітер» (в якості покупця), та ТОВ «Карпос»(в якості продавця) було укладено договір №574/06/09, предметом якого є поставка товару, 01.03.2010р. між позивачем, ІП «Юпітер»(в якості продавця), та ТОВ «Карпос»(в якості покупця) було укладено договір №167/07/10, предметом якого є поставка товару, 01.12.2009 р. між позивачем, ІП «Юпітер»(в якості комітента), та ТОВ «Карпос»(в якості комісіонера) було укладено договір №02/02/10, предметом якого є виконання доручення комітента по продажу належного йому товару.

У ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару та послуг в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаних і реалізованих ІП товарів і послуг, оплати вартості придбаного товару не були покладені субєктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття субєктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що оскільки спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочинів не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також послуги, надання яких не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірних правочинів вимогам закону.

Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за спірними правочинами.

Посилаючись на реальність господарських операцій за переліченими правочинами, позивач подав до суду складені ІП «Юпітер»за договором поставки від 01.03.2010 р. №167/07/10 податкові накладні №181/1 від 31.03.2010р. на суму 401.011,15грн., №140 від 30.06.2010 р. на суму 1.069.999,99 грн., видаткові накладні від 31.03.2010р. на суму 401.011,15грн., від 24.06.2010р. на суму 1.069.999,99грн., складені ТОВ «Карпос»за договором поставки від 01.06.2009р. №574/06/09 податкові накладні №22/2 від 31.08.2009р. на суму 11.900,00грн., №13/2 від 01.12.2009р. на суму 997.330,00грн., №119/1 від 01.06.2010р., №15/2 від 01.06.2010р. на суму 1.555.000,00грн., №16/2 від 31.10.2009 р. на суму 1.170,00 грн., №25/2 від 30.09.2009 р. на суму 1.500,00 грн., накладні від 26.02.2010р. на суму 999.999,99 грн., від 25.01.2010 р. на суму 505.000,00 грн., від 26.01.2010 р. на суму 1.050.000,00 грн., від 26.11.2009 р. на суму 169.119,46 грн., від 27.11.2009 р. на суму 124.710,64 грн., від 28.11.2009 р. на суму 198.680,59 грн., від 30.11.2009 р. на суму 240.257,66 грн., складені ІП «Юпітер»за договором комісії від 01.12.2009р. №02/02/10 накладні від 28.12.2009р. на суму 65.559,17грн., від 21.01.2010р. на суму 121.284,00грн., від 16.01.2010р. на суму 25.738,08грн., від 13.01.2010р. на суму 30.298,50грн., від 05.01.2010р. на суму 56.118,00грн., від 29.01.2010р. на суму 112.703,76грн., від 08.02.2010р. на суму 143.898,00грн., від 09.02.2010р. на суму 32.430,00грн., від 17.02.2010р. на суму 124.770,00грн., від 22.02.2010р. на суму 31.831,20грн., від 30.06.2010р. на суму 2,73грн., від 03.06.2010р. на суму 606,83грн., від 30.03.2010р. на суму 93.022,56грн., від 25.03.2010р. на суму 51.466,08грн., від 18.03.2010р. на суму 27.171,84грн., від 16.03.2010р. на суму 76.575,00грн., від 11.03.2010р. на суму 38.844,00грн., від 09.03.2010р. на суму 107.152,80грн., від 28.02.2010р. на суму 410.000,00грн., від 17.02.2010р. на суму 124.770,00грн., від 09.02.2010р. на суму 32.430,00грн., від 08.02.2010р. на суму 143.898,00грн., від 31.03.2010р. на суму 59.976,00грн., від 01.03.2010р. на суму 91.626,96грн., від 22.02.2010р. на суму 31.831,20грн., від 25.02.2010р. на суму 23.463,00грн., від 26.02.2010р. на суму 63.679,44грн., від 27.04.2010р. на суму 75.355,50грн., від 20.04.2010р. на суму 103.578,00грн., від 14.04.2010р. на суму 95.319,60грн., від 10.04.2010р. на суму 100.548,00грн., від 22.05.2010р. на суму 120,54грн., податкові накладні №155 від 28.02.2010р. на суму 634.950,00грн., №183/1 від 31.03.2010р. на суму 287.950,00 грн., №215 від 30.04.2010р. на суму 639.500,00грн.; №147 від 30.06.2010р. на суму 12,00 грн., податкові накладні №119/1 від 31.03.2010р. на суму 576.000,00 грн., №88/1 від 30.06.2010р. на суму 576.000,00 грн., №179/1 від 31.03.2010р. на суму 36.000,00грн., складені ТОВ «Карпос»за договором комісії від 01.12.2009р. №02/02/10 акти виконаних робіт від 31.03.2010р. та від 30.06.2010 р.

Оглянувши копії перелічених первинних документів, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Приєднані до справи копії платіжних документів та банківські виписки засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме ТОВ «Карпос» (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складених ДПІ у Московському районі міста Харкова актів №8198/23/34629821 від 20.08.2010р. «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Карпос»ідентифікаційний код 34629821 з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за червень 2010р.», №8831/23/34629821 від 23.09.2010р. «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Карпос»ідентифікаційний код 34629821 з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за лютий 2009р., квітень 2009р., липень 2009р., серпень 2009р., вересень 2009р., жовтень 2009р., листопад 2009р., грудень 2009р., лютий 2010р., березень 2010р.».

Втім суд зауважує, що в силу приписів ст.ст.8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів, про відсутність обєктів оподаткування в діяльності платника податків тощо є недостатньо для судження іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для заявлення до суду вимоги про визнання такого правочину недійсним).

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

У матеріалах справи відсутні докази повязаності сторін спірних правочинів в розумінні п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фактичної залежності сторін спірних правочинів одна від одної тощо.

Перевіряючи обґрунтованість судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів, суд враховує правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9), та наголошує на відсутності в матеріалах справи фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість»і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження реальності укладених з контрагентами правочинів позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Суд відмічає, що спірні правочини були укладені та виконані, а господарські операції за спірними правочинами відбулись до набрання чинності положеннями Податкового кодексу України, а тому суд не знаходить підстав для застосування ст.44 згаданого кодексу при вирішенні даної справи.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Фізичне переміщення товару підтверджується витребуваними судом і долученими до справи копіями товарно-транспортних накладних.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань сторонами спірних правочинів, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків, вчинені за спірними правочинами господарські операції не мали реального характеру та не спричинили зміни майнового стану ІП «Юпітер»відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ" та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

За мотивами відповідача, що викладені в акті перевірки, єдиною підставою для висновку про порушення норм Закону України «Про ПДВ», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є судження стосовно нікчемності спірних правочинів.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог закону.

Окремо суд зважає, що заперечуючи реальність господарської операції з поставки позивачем товарів на користь ТОВ «Карпос»і стверджуючи у звязку з цим про порушення ІП «Юпітер»п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», субєкт владних повноважень одночасно з цим не висловив жодних зауважень стосовно формування ІП «Юпітер»податкових зобов”язань за згаданими взаємовідносинами, що прямо суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, позаяк відсутність господарської операції з поставки товарів обєктивно спричиняє відсутність обєкту оподаткування ПДВ.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши добуті докази, суд прийшов до висновку, що спірні податкові повідомлення рішення не відповідають вимогам наведеної норми процесуального закону, так як у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання обгрунтованості, добросовісності та розсудливості, одночасно стверджуючи як про правильність визначення ПДВ за господарською операцією з поставки товару на користь ТОВ «Карпос», так і про завищення валового доходу за цією ж самою господарською операцією.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ІП "Юпітер" до ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000212310/0 від 11.02.2011р., №0000222310/0 від 11.02.2011р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 01.11.2011р.

Головуючий суддяА.В. Сліденко

Судді М.Д. Кухар

О.В. Старосєльцева

.