Постанова № 18948964, 07.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 жовтня 2011 р. № 2-а- 9631/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д., суддів: Старосєльцевої О.В., Сліденка А.В.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участі: представника позивача - Сидорук Т.П.,

представника відповідача - Ламанової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, в якому просить скасувати податкові повідомлення рішення від 13.07.2011 року № 0000880854, № 0000890854, № 0000370852, № 0000350852, № 0000380852. Позивач, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові, Відповідач) проведено планову виїзну перевірку Публічного Акціонерного Товариства "Харківська бісквітна фабрика" (далі ПАТ "ХБФ", Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 1748/23-106/00377265 від 30.06.2011 року.

Перевіркою встановлено, що ПАТ "ХБФ" порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.4.6 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. у сумі 1 293 842,00 грн., в т.ч. за рахунок його заниження за 1 квартал 2008 р. на 472 348,00 грн., 1 півріччя 2008 р. на 850 872,00 грн., 3 квартали 2008 р. на 969 243,00 грн., 2008 рік на 1 646 739,00 грн., 3 квартали 2010 р. на 41 234,00 грн., за рахунок його завищення за 1 квартал 2009 р. на 144 967,00 грн., 1 півріччя 2009 р. на 382 647,00 грн., 3 квартали 2009 р. на 163 638,00 грн., 2009 рік на 303 578,00 грн., 1 квартал 2010 р. на 141 791,00 грн., 1 півріччя 2010 р. на 141 791,00 грн., 2010 рік на 49 319,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню в сумі 6 767,00 грн., в т.ч. у наступних періодах: лютий 2009 р. 3 480,00 грн., квітень 2009 р. 2 625,00 грн., серпень 2010 р. 662,00 грн.; п. 13.2 ст. 13 та абз. 2 п. 16.13 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого у 2 кварталі 2008 р. під час виплат нерезиденту "CG2C (S.A.S.) (Франція) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 38 048,00 грн. та у 2 кварталі 2009 р. під час виплат нерезиденту "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 198 833,00 грн., ПАТ "ХБФ" за перевірений період не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу нерезидентів за ставкою у розмірі 15 % від суми такої виплати та за рахунок такої виплати всього у сумі 35 532,00 грн. у тому числі за 2 квартал 2008 р. в сумі 5 707,00 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 29 825,00 грн.; ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", в наслідок чого у січні 2008 р. по контракту № 98/07-В від 25.06.2007 з компанією ECI LIMITED USA Inc (США) та у березні 2008 р. по контракту № 03-06/057 від 23.05.2006 з компанією JVT International EXPORT IMPORT LTD (Ізраїль) здійснено постачання товару з порушенням строків розрахунків; ст.1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо поверненню в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" та ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" і п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ № 49 від 08.02.2000 р., в результаті чого станом на 01.01.2008 р. порушено порядок декларування валютних цінностей в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

На підставі акту перевірки, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові 13.07.2011 р. винесені наступні податкові повідомлення: № 0000880854 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств 1 617 302,50 грн., у тому числі за основним платежем 1 293 842,00 грн., штрафні санкції у розмірі 323 460,50 грн.; № 0000890854 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ по податковій декларації за лютий 2009 р. (вх. № 4442 від 20.03.2009р.) у розмірі 3 480, грн., по податковій декларації за квітень 2009 р. (вх. № 11739 від 20.05.2009р.) у розмірі 2 625,00 грн., по податковій декларації за серпень 2009 р. (вх. № 20169 від 21.09.2009 р.) у розмірі 662,00 грн., а всього на загальну суму 6 767,00 грн. та штрафні санкції за відшкодовані на момент перевірки суми з ПДВ за лютий у розмірі 2 610,00 грн., за квітень 2009 р. у розмірі 1 968,75 грн., за серпень 2009 р. у розмірі 496,50 грн., а всього штрафних санкцій на загальну суму 5 075,25 грн.; № 0000370852 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 44 415,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 35 532,00 грн., штрафні санкції у розмірі 8 883,00 грн.; № 0000350852 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 65 069,59 грн.; № 0000380852 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 340,00 грн.

Стосовно висновків відповідача, зазначених в акті перевірки, про порушення ПАТ "ХБФ" вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що позивачем не включено до складу залишків запасів на складах, які приймають участь в податковому обліку приросту (убутку), вартості послуг переробки буряка в цукор, який в подальшому використовується для виробництва готової продукції, у звязку з чим занижено податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 417 472,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні посилався на відсутність порушення з боку ПАТ "ХБФ" вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки вважає, що Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України не містять визначення терміну "балансова вартість запасів", а тому необхідно користуватися вимогами п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" згідно яких при перерахунку приросту (убутку) запасів в незавершеному виробництві і готовій продукції слід враховувати лише матеріальну складову даних запасів, тобто вартість сировини, матеріалів і тому подібне, без врахування витрат пов'язаних з виробництвом (зокрема переробкою) запасів.

При обґрунтуванні своєї позиції представник відповідача посилається на норми бухгалтерського обліку та дійшов висновку, що для застосування пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування підприємств" необхідно застосовувати положення П(С)БО 9 "Запаси" та П(С)БО 16 "Витрати".

Матеріалами справи підтверджено, що між ПАТ "ХБФ" (Замовник) та ВАТ "Первухінський цукровий завод" (Виконавець) укладені договори про переробку цукрових буряків, а саме, договір № 3/634/08 від 04.09.2008 р, № 1 від 01.09.2009 р., № 1/626/10 від 01.09.2010 р.

Виходячи зі змісту умов вказаних договорів, ПАТ "ХБФ" (Замовник) передає на переробку ВАТ "Первухінський цукровий завод" (Виконавець) цукровий буряк. Замовник сплачує послуги переробки Виконавцю, виходячи з вартості переробки 1 тн. сировини.

Згідно договору № 3/634/08, № 1 від 01.09.2009 р. загальна вартість послуг з переробки цукрових буряків складає 13 598 896,99 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 1 від 31.10.2008 р. та № 3 від 30.11.2008 р., згідно договору № 1 від 01.09.2009 р. складає 13 744 429,53 грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 31.10.2009 р. та від 30.09.2009 р., згідно договору № 1/626/10 від 01.09.2010 р. складає 11 774 538,72 грн., що підтверджується актом виконаних робіт №УПС-000014 від 31.10.2010 р.

З пояснень представника позивача та матеріалів справи вбачається, що ПАТ "ХБФ" в подальшому частину отриманих в результаті переробки цукру, жому та потоки реалізує, а частину використовує у виробництві готової продукції, тобто формує її собівартість.

Наведені обставини вказують на те, що цукор, жом та патока, отримані після переробки цукрового буряка для ПАТ "ХБФ" для позивача є готовою продукцією або незавершеним виробництвом.

Відповідно пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Тобто, вказана норма передбачає здійснення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів.

Пунктом 1.43 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачена можливість застосування термінів, визначених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених вказаним законом, які не суперечать вказаному закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Нормами положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 9 "Запаси" та П(С)БО 16 "Витрати", передбачені лише терміни "первісна вартість запасів" і "виробнича собівартість продукції". Тобто, на законодавчому рівні не визначено терміну "балансова вартість запасів".

Отже, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про обовязкове застосування положення П(С)БО 9 "Запаси" та П(С)БО 16 "Витрати" є помилковими, оскільки чинним законодавством, зокрема, вимогами п.5.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не передбачено можливість застосування П(С)БО при визначені значення балансової вартості запасів при перерахунку її приросту (убутку).

Таким чином, при перерахунку приросту (убутку) запасів в незавершеному виробництві і готовій продукції слід враховувати лише матеріальну складову даних запасів, тобто вартість сировини, матеріалів і тому подібне, без врахування витрат пов'язаних з виробництвом (зокрема переробкою) запасів.

Відповідно, вартість послуг з переробки цукрового буряка, наданих ВАТ "Первухінський цукровий завод", ПАТ "ХБФ" обґрунтовано не включено в перерахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів в податковому обліку.

З огляду на викладене суд вважає, що завищення валових доходів у розмірі 1 532 292,00 грн. та завищення валових витрат у розмірі 3 202 179,00 грн. не мало місця, а тому, заниження податку на прибуток у розмірі 417 472,00 грн. не відбулося.

Отже, податкове повідомлення рішення № 0000880854 від 13.07.2011 року в цій частині є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат по сумам страхових платежів у перевіреному періоді, судом встановлено таке.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги порушення пп. 5.4.6, п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення валових витрат у сумі 3 471 645,00 грн., у звязку з чим занижено податку на прибуток у розмірі 867 911,25 грн.

Представник позивача в обґрунтування своєї позиції посилається на ті обставини, що протягом перевіреного періоду ПАТ "ХБФ" формувало валові витрати по страховим внескам по даті укладання договорів страхування майна та фінансових ризиків, оскільки це відповідає чинному законодавству. Окрім того вважає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена залежність права платника податку на валові витрати по сплаченим страховим внескам зі страхування позивачем власного майна від особи вигодонабувача.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення згідно яких вважає, що позивач повинен був включити до складу валових витрат лише сплачені суми страхових внесків по договорам страхування, а тому включення суми страхових внесків на загальну суму 2 802 925,93 грн. до валових витрат є безпідставним. Також не визнає обґрунтованим включення позивачем до валових витрат суми сплачених страхових внесків у розмірі 668 718,21 грн. по договорам страхування від 01.08.2008 р. № 6321411, від 19.06.2008 р. № 6317102 та від 22.02.2008 р. № 6305301, оскільки умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь іншого субєкта господарювання (вигодонабувача).

Згідно матеріалів справи, між ПАТ "ХБФ" та Страховою компанією "Лемма" у формі АТЗТ (код ЄДРПОУ 22623173) (далі СК "Лемма") укладені наступні договори страхування майна № 6305002 від 19.02.2008р., № 6321411 від 01.08.2008 р., № 6317102 від 19.06.2008 р., № 6305301 від 22.02.2008 р. та договори майнового страхування фінансових ризиків № 3308003 від 20.03.2008 р., № 3417102/518/09 від 19.06.2009 р., № 3426901 від 25.09.2009 р., № 3317204 від 20.06.2008 р., № 3429604 від 22.10.2007р., 3432501 від 20.11.2007 р.

До складу валових витрат у перевіреному періоді позивачем включено страхових внесків на загальну суму 6 402 681,62 грн., з яких фактично сплачено страхових внесків на суму 3 599 755,69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Відповідно пп. 5.4.6 п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Із наведеної норми слідує, що до складу валових витрат включаються суми страхових внесків, на підставі договорів, що передбачають страхування майна та/або страхування фінансових ризиків платника податку (Позивача).

Згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тобто, датою збільшення валових витрат платника податку може бути або дата списання коштів з банківського рахунку в оплату страхових послуг, або дата отримання підприємством результатів цих послуг (страхування майна ПАТ "ХБФ" та його фінансових ризиків).

Отже, доводи контролюючого органу щодо формування валових витрат тільки по даті першій з подій, а саме по даті списання грошових коштів з розрахункового рахунку в оплату цих страхових внесків є безпідставними, з огляду на таке.

У відповідності до ст. 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 18 Закону України "Про страхування" та ст. 983 Цивільного кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зміст вказаних вище договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків, укладених позивачем із страховиком (СК "Лемма"), вказує на те, що вони (договори страхування) набирають чинності з дати їх укладання.

Отже, саме з моменту укладання договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків починає діяти страховий захист майна позивача та його фінансових ризиків, тобто, результат цих послуг є фактично отриманим платником податку з дати укладання сторонами відповідних договорів.

Більш того, аналіз умов вище вказаних договорів та платіжних доручень на перерахування страхових платежів свідчить про те, що дати укладання страхових правочинів передують даті списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату страхових внесків.

Виходячи з викладеного, суд вважає правомірним включення до складу валових витрат суми страхових внесків по даті укладання договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків ПАТ "ХБФ".

Також, суд зазначає про помилковість доводів відповідача про включення сум страхових внесків до складу валових витрат в залежності від особи вигодонабувача, зокрема, по договорам страхування майна від 22.02.2008 р. № 6305301, від 19.06.2008 р. № 6317102 та від 01.08.2008 р. № 6321411, оскільки це є встановленням додаткових обмежень відносно включення витрат до складу валових витрат платника податку в розумінні п. 5.11. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, у відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вже зазначалося вище, виходячи з положень пп. 5.4.6 п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування майна платника податку. Тобто, вказана норма не містить в собі обмежень формування платником податку (Позивачем) валових витрат зі страхування власного майна та фінансових ризиків ПАТ "ХБФ" в залежності від особи вигодонабувача.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що застраховане майно на підставі договорів страхування майна від 22.02.2008 р. № 6305301, від 19.06.2008 р. № 6317102 та від 01.08.2008 р. № 6321411, передано ПАТ "ХБФ" в заставу та іпотеку в якості забезпечення виконання обовязків по кредитним договорам, які укладені позивачем з банківськими установами з метою залучення вільних обігових коштів.

У відповідності до ст. ст. 5, 8 Закону України "Про іпотеку" ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмету іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлене іпотечним договором. Іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладений на іпотекодержателя. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває права вимоги до страховика.

Згідно ст. ст. 8, 10 Закону України "Про заставу" ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмету застави несе власник закладеного майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за угодою сторін.

Отже, укладання платником податку (Позивачем) кредитних договорів з метою фінансування або поповнення обігових коштів та фінансування витрат на купівлю виробничого обладнання безпосередньо повязано із його господарською діяльністю.

Отже, враховуючі вимоги п. 1.32. ст. 1, п. 5.1., пп. 5.4.6 п. 5.4., п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відображення у складі валових витрат ПАТ "ХБФ" страхових платежів по договорам страхування майна від 22.02.2008 р. № 6305301, від 19.06.2008 р. № 6317102 та від 01.08.2008 р. № 6321411, є правомірним.

Наведене вказує, що заниження податку на прибуток у розмірі 867 911,00 грн. не відбулося. Відповідно, податкове повідомлення рішення № 0000880854 від 13.07.2011 року в цій частині є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ "ІТЕР" судом встановлено наступне.

З висновків акту перевірки вбачається, що ПАТ "ХБФ" порушено вимоги п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у звязку з чим завищено валові витрати всього у сумі 33 835,00 грн., у т.ч. за 1 квартал 2009 р. на 30 525,00 грн., за 3 квартал 2009 р. на 3 310,00 грн. та вимоги пп. 7.2.3. п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в сумі 6 767,00 грн., в т.ч. за лютий 2009 р. 3 480,00 грн., за квітень 2009 р. 2 625,00 грн., за серпень 2010 року 662,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні посилається на неправомірність податкового повідомлення рішення від 13.07.2011 р. № 0000880854 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8 458,75 грн. та податкового повідомлення рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 6 767,00 грн., оскільки вважає, що договори із ТОВ "ІТЕР" не є нікчемними. Зазначає, що зобовязання по цим правочинам виконані сторонами у повному обсязі, мають реальний характер та використані ПАТ "ХБФ" у власній господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами та фактичними обставинами справи.

Відповідач проти позову заперечує та вважає його безпідставним. Свою позицію обґрунтовував тим, що причиною завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ та валових витрат є нікчемність правочинів, яка встановлена актом перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова № 714/23-3/33122033 від 09.03.2011 р. У звязку з цим, на думку відповідача, в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ безпідставно відображені фінансові показники господарських операцій з ТОВ "ІТЕР".

Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача (ТОВ "ІТЕР" код ЄДРПОУ 33122033, місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 5, кім. 505, свідоцтво про державну реєстрацію 15.09.2004 р. (серія А01 № 082551), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 10006979, індивідуальний податковий номер 331220320317 від 07.10.2004 р.) зобовязань по наступним договорам купівлі-продажу № 28/09 від 14.01.2009 року та № 159/09 від 13.02.2009 року.

Зміст вказаних договорів вказує на те, що ПАТ "ХБФ" придбало у ТОВ "ІТЕР" 10 тон харчової соди (бікарбонат натрію) на загальну суму 31 500,00 грн., у т.ч. ПДВ 5 250,00 грн. згідно договору купівлі-продажу № 159/09 від 13.02.2009 р. та рукави різного призначення (374 пог.м.) на загальну суму 9 102,00 грн., у т.ч. ПДВ 1 517,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу № 28/09 від 14.01.2009 р.

Згідно Довідки Головного управління статистики у Харківській області від 27.04.2011 р. № 423105, основними видами діяльності ПАТ "ХБФ" є виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання, виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів, роздрібна торгівля хлібом, хлібобулочними та кондитерськими виробами, оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами.

Отже, господарська діяльність ПАТ "ХБФ" безпосередньо повязана із виготовленням таких кондитерських виробів, як печиво (цукрове, здобне, затяжне, вівсяне), крекер, галети, вафлі, вафельні трубочки, бісквіти, рулети, торти вафельні і шоколадно-вафельні, батончики шоколадно-горіхові, піроги пісочні, вафельні сендвичи, карамелі, глазуровані і неглазуровані цукерки, шоколад, торти, зефір, ірис, мармелад тощо.

З матеріалів справи вбачається, що для виготовлення певної продукції, зокрема, рецептури виготовлення печива "Ювілейний букет", крекеру "Лагідний", печива "Молочне", печива "Столичне", бісквіту "Фірмовий", харчова сода (бікарбонат натрію) входить до складу сировини та навіфабрикатів продукції під час виготовлення вказаної продукції. Згідно листа позивача № 16/08-1 від 16.08.2011 р. харчова сода (бікарбонат натрію) використовується для виготовлення мучних виробів в якості розпушувача.

При цьому, виготовлення відповідної продукції здійснюється на спеціальному обладнанні, яке повинно знаходитися в належному технічному стані.

Враховуючі наведене, суд дійшов висновку, що придбання харчової соди та рукавів різного призначення безпосередньо повязано із власною господарською діяльністю позивача.

Факт здійснення господарських операції з придбання позивачем у ТОВ "ІТЕР" 10 тон харчової соди підтверджується видатковими накладними № 84 від 18.02.2009 р. та № 115 від 03.03.2009 р. на загальну суму 31 500,00 грн., у т.ч. ПДВ 5 250,00 грн.

Згідно видаткових накладних № 13 від 22.01.2009 р. та № 395 від 30.07.2009 р. позивачем отримано від ТОВ "ІТЕР" 374 пог.м. рукавів на загальну суму 9 102,01 грн., у т.ч. ПДВ 1 517,00 грн.

У відповідності до положень п. 4.2. вказаних договорів купівлі-продажу, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом ТОВ "ІТЕР". Так, згідно товарно-транспортних накладних від 22.01.2009 р., 30.07.2009 р. позивачу поставлено 374 пог.м. рукавів, від 18.02.2009 р. і 03.03.2009 р. ПАТ "ХБФ" доставлено 10 тон харчової соди по вище наведеним видатковим накладним.

Додатковими доказами отримання та використання у власній господарській діяльності рукавів та харчової соди є записи в Журналі позивача виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за формою М-2, затвердженою наказом Міністерства Статистики України № 192 від 21.06.1996 року., лімітно-заборні карти, звіти про рух сировини та матеріалів по бісквітному цеху за лютий та березень 2009 року, рапорти про витрати сировини, змінні завдання, рецептурні журнали завантаження сировини, прибуткові та витратні відомості, акти на списання ТМЦ, дані інвентаризації ПАТ "ХБФ" станом на 01.10.2010 р., сертифікати відповідності ТМЦ та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на товар.

У відповідності до п.1.32. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються "Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у в'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)".

Пункт 5.11. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Наведене свідчить про фактичне отримання та використання у власній господарській діяльності позивача рукавів різного призначення та харчової соди при виробництві кондитерських виробів, в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, витрати позивача на загальну суму 33 835,00 грн., у т.ч. за 1 квартал 2009 р. у розмірі 30 525,00 грн. та за 3 квартал 2009 р. на 3 310,00 грн., що понесені ПАТ "ХБФ" на оплату складових частин обладнання (рукави різного призначення) та сировини (харчової соди), правомірно включені до складу валових витрат вказаних періодів у відповідності до вимог п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, відображення податкового кредиту з ПДВ здійснювалося ПАТ "ХБФ" на підставі належним чином оформлених податкових накладних № 220101 від 22.01.2009 р. на суму 5 130,01 грн., у т.ч. ПДВ 855,00 грн.; № 180201 від 18.02.2009 р. на суму 15 750,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2 625,00 грн.; № 9030304 від 03.03.2009 р. на суму 15 750,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2 625,00 грн.; № 9270702 від 27.07.2009 р. на суму 3 972,00 грн., у т.ч. ПДВ - 662,00 грн., отриманих від ТОВ "ІТЕР", що містять усі обовязкові реквізити, передбачені пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та своєчасно відображені у реєстрі отриманих податкових накладних.

Виходячи з наведеного, ПАТ "ХБФ" правомірно включило до складу податкового кредиту суму з ПДВ у розмірі 6 767,00 грн., у т.ч. за січень 2009 р. у сумі 855,00 грн., за лютий 2009 р. у сумі 2 625,00 грн., за березень 2009 р. у сумі 2 625,00 грн., за липень 2009 р. у сумі 662,00 грн.

Таким чином, законне формування податкового кредиту, визначення від'ємного значення по ПДВ по деклараціям з ПДВ за січень, лютий, березень 2009 р., не призвело до завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в лютому, квітні та серпні 2009 року в сумі 6 767,00 грн.

Тому, суд вважає, що позивач не допустив порушення вимог пп.7.2.3 п.7.2., пп.7.4.1., 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Надані до матеріалів справи копії банківських виписок свідчать про виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості рукавів різного призначення та харчової соди за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, зокрема, ПАТ "ХБФ" сплачено ТОВ "ІТЕР" коштів на загальну суму 40 602,01 грн. згідно платіжних доручень № 573 від 30.01.2009 р. на суму 5 130,01 грн.; від 04.02.2009 р. на суму 3 972,00 грн.; № 1245 від 03.03.2009 р. на суму 15 750,00 грн.; № 1601 від 18.03.2009 р. на суму 15 750,00 грн.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до Позивача, наявності у позивача та ТОВ "ІТЕР" спільного інтересу щодо їх отримання в матеріалах справи немає.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентом (ТОВ "ІТЕР") договори не були визнані недійсними.

Отже, в діях позивача не вбачається ознак безтоварності вказаних господарських операцій з ТОВ "ІТЕР", а інших доводів та доказів, які б свідчили про це, Відповідач не надав суду.

Щодо висновку відповідача про нікчемність правочинів з ТОВ "ІТЕР" в силу ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Взаємовідносини позивача та ТОВ "ІТЕР" підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліків.

Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між Позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 9).

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, "Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК)".

Суд, вивчивши зміст акту перевірки, наголошує на тому, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України як ознак нікчемності спірних правочинів.

Отже, доводи відповідача про нікчемність договорів купівлі-продажу № 28/09 від 14.01.2009 року та № 159/09 від 13.02.2009 року є помилковими.

Окрім цього, суд зазначає, що позивач та ТОВ "ІТЕР" є належними субєктами господарювання України (юридичними особами), що набули правоздатності та внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Під час укладання договорів та в момент їх виконання, сторони за спірними договорами є зареєстрованими, у встановленому законом порядку, платниками податку на додану вартість і це не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України. Акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Доводи суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів згідно акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова № 714/23-3/33122033 від 09.03.2011 р., без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність доводів відповідача про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішеньне покладено, суд дійшов висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог закону.

Стосовно висновків відповідача, зазначених в акті перевірки, про порушення позивачем порядку утримання доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" під час їх виплати нерезидентам, судом встановлено наступне.

В акті перевірки зазначено про те, що ПАТ "ХБФ" в порушення п. 13.2 ст. 13 та абз.2 п. 16.13 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2 кварталі 2008 р. під час виплати нерезиденту "CG2C (S.A.S.) (Франція) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 38 048,00 грн. та у 2 кварталі 2009 р. під час виплати нерезиденту Фірмі "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 198 833,00 грн., не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу нерезидентів за ставкою у розмірі 15 %, а всього у розмірі 35 532,00 грн., у т.ч. за 2 квартал 2008 року в сумі 5 707,00 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 29 825,00 грн. У звязку з чим, встановлено заниження податку з доходу нерезидентів за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 35 532,00 грн., у т.ч. за 2 квартал 2008 р. в сумі 5 707,00 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 29 825,00 грн.

Представник позивача посилається на те, що роботи по заміні вузла та наладці пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari, які виконані нерезидентом "CG2C (S.A.S.) (Франція), не є послугами типу "інжиніринг", а тому не підлягають оподаткуванню в розумінні пп. "й" п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Доходи виплачені Позивачем Фірмі MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) за послуги з шефмонтажу підлягають оподаткуванню на території Німеччини, оскільки нерезидент є резидентом Німеччини.

Представник відповідача проти доводів позивача заперечує та вказує на те, що під час перевірки Позивачем не надано довідки резиденції французького нерезидента "CG2C (S.A.S.) за 2008 рік та німецького нерезидента Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" за 2009 рік, виданих компетентними органами країн нерезидентів, відповідно до п. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470, або згідно із законодавством відповідної країни, які підтверджують, що нерезиденти є резидентами країни, з якою укладено міжнародний договір у звязку з їх відсутністю.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (Замовник) та Компанією "CG2C (S.A.S.) (адресні данні: Parc d'activites Pont Beranger", 44680 Saint Hilaire de Chaleone, France, банківські реквізити: LCL REZE LE SEIL (07434). Acc0000071496C cle 53.IBAN: FR5730002074340000071496 C53) (Виконавець) укладено Контракт № 106/07-У від 09.08.2007 р., відповідно до умов якого, виконавець (нерезидент) зобов'язується здійснити на території ПАТ "ХБФ" у вафельному цеху, що знаходить за адресою: м. Харків, вул. Лозівська, 8, заміну вузла і наладку пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari, а Замовник (позивач) зобовязується оплатити дану роботу у відповідності до умов цього Контракту (п.1.1. Контракту).

Виходячи з положень п. 2.1. Контракту, загальна сума Контакту складає 4 819,80 євро, є фіксованою та зміні не підлягає.

04.04.2008 р. між позивачем та нерезидентом (Компанією "CG2C (S.A.S.)) складений акт виконаних робіт № 1, у відповідності до якого, роботи по Контракту 106/07-У від 09.08.2007 р. виконані, зокрема, нерезидентом здійснена заміна вузла і наладка пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari.

На виконання умов Контракту, позивачем на користь нерезидента перераховано 4 819,80 євро (38 048,27 грн.), що підтверджується платіжним дорученням № 288 від 03.04.2008 р.

Пункт 13.1. статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до п. 13.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно пп. "й" п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

У відповідності до п. 1.36. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", інжиніринг це надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

Аналіз вище наведеного законодавства та зібраних у справі доказів свідчить про те, що роботи по заміні вузла і наладці пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari не є послугами (роботами) типу "інжиніринг" в розумінні п. 1.36. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно, отримані нерезидентом кошти в сумі 4 819,80 євро (38 048,27 грн.), не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими ст. 13 цього Закону. Тобто, у даному випадку, узгоджена винагорода виступає як вид компенсації вартості роботи наданої резиденту (позивачу) від такого нерезидента (Компанії "CG2C (S.A.S.)).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до пп. "й" п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доходи, отримані нерезидентом (Компанією "CG2C (S.A.S.)) в якості компенсації вартості робіт по заміні вузла та наладці пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari, виконаних нерезидентом для резидента (позивача), не є доходом, що підлягає оподаткуванню у відповідності до вимог ст. 13 цього Закону.

Відповідно, позивач мав усі законні права не утримувати та перераховувати до державного бюджету податок з доходів нерезидентів у розмірі 5 707,00 грн. (38 048,27 грн. х 15%).

Судом також встановлено, що між ПАТ "ХБФ" та Фірмою "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH", (адресні данні: Backerbarg 1-2, D-22889 Tangstedt, Deutschland, банківські реквізити: Deutschen Bank. Acc#040517500 IBAN: DE71 2007 0024 0043 4100 00) укладено Контракт № 96/07-В від 12.06.2007 р. на придбання технологічної глазурованої лінії UT1050-A.

Згідно умов Контракту, ПАТ "ХБФ" придбано у Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) технологічну глазуровану лінію UT1050-A загальною вартістю 343 200,00 євро. До загальної вартості Контракту включені вартість глазурованої лінії - 314 400,00 євро, транспортних послуг - 9 500,00 євро, шефмонтажу та ведення в експлуатацію - 19 300,00 євро (198 832,67 грн.).

За проведені нерезидентом послуги з шефмонтажу, ПАТ "ХБФ" перераховано на користь Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) 19 300,00 євро (198 832,67 грн.). Вказана сума увійшла до загальної суми платежу згідно платіжного доручення № 337 від 12.05.2009 р.

Аналіз чинного податкового законодавства вказує на те, що 03 липня 1995 року між Україною та Федеративною Республікою Німеччина (далі Німеччина) підписана Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (далі Угода).

Вказана Угода ратифікована Україною 22.11.1995 року та набула чинності 04.10.1996 р. згідно Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно" від 22.11.1995, № 449/95-ВР.

Пункт 18.1 статті 18 Закону Україні "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою Україні, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як вже було зазначено судом раніше, порядок оподаткування нерезидентів встановлений ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема, згідно п. 13.1 ст. 13 вказаного Закону, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти доходи від послуг типу "інжиніринг" (пп. "в" п.13.1. ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до п. 13.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Отже, питання оподаткування отриманих будь-яких доходів, у т.ч. доходів типу "інжиніринг" (послуги з шефмонтажу) нерезидентом із джерелом їх походження з України, здійснюються з обовязковим урахуванням положень вказаної Угоди.

Аналіз вказаної Угоди свідчить про те, що доходи типу "інжиніринг" у країні походження таких доходів прямо не передбачені. За своїм змістом надання таких послуг відноситься до підприємницької діяльності. Згідно ст. 7 Угоди прибуток від комерційної діяльності підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

З матеріалів справи вбачається, що нерезидент не здійснює свою діяльність на території України через постійне представництво, окремих постійних представництв не створював.

Стаття 21 "Інші доходи" Угоди передбачає, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Угоди, підлягають оподаткуванню тільки в цій Державі.

З огляду на викладені положення Угоди та вимоги національного податкового законодавства, отриманий на території України дохід нерезидента типу "інжиніринг" (послуги шефмонтажу) підлягає оподаткуванню тільки в Німеччині, резидентом якої є Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH".

Відповідно до ст. 1 вказаної Угоди, остання застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних держав.

Згідно ч. 1 ст. 4 Угоди термін "резидент однієї Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію.

На підтвердження статусу резидентства Німеччини нерезидент надав позивачу виписку з торгового реєстру - "Службовий роздрук торгового реєстру В" HRB 6856 KI від 03.09.2008 року, видану судом першої інстанції Киля та посвідчену Апостилем № 910 Е 109/2008 від 08.09.2008 року. Тобто, під час виплати доходу у 2 кварталі 2009 року в розмірі 19 300,00 євро (198 832,67 грн.), Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH", розглядається позивачем як особа з постійним місцезнаходженням з 2000 року у Державі Німеччина, з якою укладено міжнародний договір.

Судом встановлено, що ані Угода, ані Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", не передбачають вимог у якості виникнення права (обовязку) на утримання податку з доходу нерезидента наявність або відсутність документу, що підтверджує статус резидентства (довідка про резидентство тощо).

Крім того, згідно п. 6 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470, особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати положення міжнародного договору, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Матеріалами справи підтверджено, що резидент Німеччини Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" надіслав позивачу вдруге виписку з торгового реєстру - "Службовий роздрук відділу В торгового реєстру" (HRB 6856 KI), що видана судом першої інстанції Киля 24.02.2011 року, згідно якої підприємство - нерезидент розглядається як особа з постійним місцем перебування у Німеччині, тобто, після закінчення звітного періоду.

Окрім цього, статус резидентства Німеччини підтверджується наступними документами, а саме, документом № 30/293/465305/152 податкового управління м. Штормарн "Підтвердження податкового (ідентифікаційного) номера та місця перебування", відповідно до якого Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" у 2009 році було податковим резидентом Німеччини та перебував на обліку в податковому управлінні за номером DE217936249 та документ "Посвідчення податкових органів влади номеру податкової ідентифікації та постійного місцезнаходження бенефіціара" № 30/293/465305/152, видане Фінансовим управлінням Стормарн, згідно якого Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" у 2011 році постійно знаходиться у Німеччині (вул. Беккербарг, 1-2, Тангштедт, 22889) та має у Фінансовому управлінні ідентифікаційний податковий номер DE217936249.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Угоди між Україною та Німеччиною про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, у позивача були відсутні право та обовязок утримувати та перераховувати податок з доходів Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" у розмірі 29 824,95,00 грн. (198 833,00 грн. х 15%).

Враховуючі викладене, суд вважає, що податкове повідомлення рішення № 0000370852 від 13.07.2011 року про збільшення суми грошового зобовязання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 44 415,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 35 532,00 грн., штрафні санкції у розмірі 8 883,00 грн. є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно висновків відповідача, зазначених в акті перевірки, про порушення позивачем строків розрахунків за імпортними операціями, передбачених ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", судом встановлено наступне.

ПАТ "ХБФ" здійснювало зовнішньоекономічну діяльність на підставі контрактів, укладених з нерезидентами. Так, між ПАТ "ХБФ" укладені наступні контракти: № 03-06/057 від 23.05.2006р. з Компанією "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) та № 98/07-B від 25.06.2007 р. з Компанією "ECI Limited USA Inc." (Нью-Йорк, США).

Представник позивача обґрунтовуючи свою позицію, посилається на те, що датою імпорту є дата фактичного перетину митного кордону України, а не дата оформлення ВМД типу ІМ-40, оскільки первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, із проставленням на ньому відбитка штампу "Під митним контролем" з відповідною датою і датою перетину митного кордону України.

Представник відповідача вважає датою імпорту - дату завершення оформлення вантажу згідно ВМД типу ІМ-40, при цьому посилається на положення пп. 3.3. Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої Постановою Правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136, який передбачає, що банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу ІМ-40 "Імпорт", ІМ-41 "Реімпорт", ІМ-72 "Магазин безмитної торгівлі", ІМ-75 "Відмова на користь держави", ІМ-76 "Знищення або руйнування") та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках після предявлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Отже, на думку відповідача, оскільки ВМД типу ІМ-40 було оформлено Позивачем із порушенням строку, передбаченого ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", податковий орган обґрунтовано нарахував ПАТ "ХБФ" у відповідності до ст. 4 вказаного Закону пеню в сумі 65 069,59 грн. згідно податкового повідомлення рішення № 0000350852 від 13.07.2011 р.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. із Компанією "ECI Limited USA Inc." (Нью-Йорк, США) граничний термін надходження імпорту від нерезидента на суму 46 800,00 доларів США (по платіжному дорученню від 26.09.2007 р. № 3) є 25.12.2007 р., а на суму 66 500,00 доларів США (по платіжному дорученню від 26.11.2007 р. № 99) є 24.05.2008 року.

Товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. - автомат вертикального типу "MATRIX" (модель ELETE 3348OR серійний № SB07131) на загальну суму 122 000,00 доларів США, що по курсу НБУ на дату здійснення операції складає 616 100,00 грн., на думку відповідача, повністю оформлений 22.01.2008 року згідно ВМД типу ІМ-40 № 340194 (термін перевищення склав 22 дні на суму 46 800,00 доларів США).

Граничний строк надходження товару від нерезидента Компанії "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. на суму 16 784,06 євро (по платіжному дорученню від 02.11.2006 р. № 108) є 31.01.2007 р., на суму 16 785,31 євро (по платіжному дорученню від 27.11.2006 р. № 141) є 25.02.2007 р., на суму 34 925,13 євро (по платіжному дорученню від 10.01.2007р. № 5) є 10.04.2007 р.

Товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. - термостійкі, одноразові паперові упаковки (непористі, виготовлені шляхом пресування) у формі тарілки для пакування кростат на загальну суму 132 389,06 євро, що по курсу НБУ на дату здійснення операції складає 1 332 534,98 грн., на думку відповідача, повністю оформлений 18.03.2008 року та 24.03.2008 року згідно ВДМ типу ІМ-40 № 341932 та ВМД типу ІМ-40 № 342033 відповідно (термін перевищення склав 77 днів на суму 16 784,06 доларів США та 83 дні на суму 13 732,41 доларів США).

Саме згідно з таким висновком відповідачем нарахована пеня з 01.01.2008 р., оскільки порушення строків розрахунків по імпортним операціям по вказаним контрактам станом на 31.12.2007 року визначена позивачу згідно рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.04.2008 р. № 0000220852, прийнятого на підставі акту попередньої комплексної перевірки № 824/23-1 від 11.04.2008 р., яке є предметом адміністративного оскарження в межах адміністративної справи № 2а-29469/08/2070.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позиція відповідача стосовно дати імпорту якою є саме дата повного завершення митного оформлення імпорту згідно ВМД типу ІМ-40 є помилковою.

Так, стаття 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає, що імпорт (імпорт товарів) це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції до 01.01.2008 року) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ст. 2 вказаного Закону (в редакції з 01.01.2008 року) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" момент здійснення експорту (імпорту) це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Поняття митного кордону України міститься у Митному кодексі України.

Згідно ст. 6 Митного кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

Виходячи з вимог п. 23 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України, переміщення товарів через митний кордон України визначається як ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України, ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

У свою чергу сукупність дій, повязаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, передбачає, зокрема, здійснення таких заходів, як митний контроль та митне оформлення.

При цьому митний контроль є первинним. Згідно ч. 1 ст. 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Митного кодексу України у разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів, митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Тобто, у разі ввезення на митну територію України товарів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України і закінчується після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (п. 35 ч. 1 ст. 1 МК України).

Отже, товар, який знаходиться під митним контролем України, є фактично ввезеним на митну територію України, тобто таким, що переміщений через митний кордон, а штамп "Під митним контролем" на товарно-супровідних документах з відповідною датою, засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Положеннями п. 14 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Тобто, процедура митного оформлення не впливає на момент здійснення постачання товару, встановлений сторонами договору.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 214 Митного кодексу України строк зберігання товарів, ввезених із-за меж митної території України, в режимі митного складу не може перевищувати трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим.

Товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, установлених частинами першою та другою цієї статті, повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до іншого митного режиму.

Згідно п. 1.4 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 31.12.96 р. № 592, територія митних складів є зоною митного контролю і становить невід'ємну складову частину митної території України, на якій діє законодавство України, МК України, нормативні акти Державної митної служби України, а також нормативні акти інших відомств, що регулюють вимоги до товарів, які ввозяться в Україну або вивозяться з України, відповідно до Митного кодексу України.

Тобто, територія митних складів є територією України, а тому надходження товарів, що імпортуються, на територію відповідного митного складу означає надходження такого товару на митну територію України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що датою імпорту товару є дата фактичного перетину товаром митного кордону України.

Як вбачається з наведеного, чинне законодавство України не пов'язує момент надходження в Україну імпортного товару з датою оформлення вантажно-митної декларації, оскільки фактичне оформлення ВМД (у тому числі в режимі ІМ-40) відбувається вже після моменту перетину імпортним товаром митного кордону України.

Отже, викладене спростовує висновок відповідача про те, що датою імпорту слід вважати дату повного митного оформлення товару, а саме дату оформлення ВДМ типу ІМ-40.

З матеріалів справи вбачається, що імпортний товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. перетнув митний кордон України 21.12.2007 р., що підтверджується відповідною датою штампа "Під митним контролем" Бориспільської митниці на товаросупровідних документах, зокрема, на комерційному інвойсі № 98 від 28.11.2007 р. Тобто, товар перетнув митний кордон України у межах граничного терміну надходження вантажу (25.12.2007р.).

Оплата імпортованої продукції по контракту № 03-06/057 від 23.05.2006 року здійснена Позивачем після фактичного переміщення товару через митний кордон України, зокрема, товар на суму 16 784,06 євро, сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 108 від 02.11.2006 року, перетнув митний кордон України 28.09.2006 р., що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Чопської митниці на CMR № 666; товар на суму 16 785,31 євро, сплачений ПАТ "ХБФ" згідно платіжного доручення № 141 від 27.11.2006р. перетнув митний кордон України 13.10.2006 р., що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Харківської митниці на ВМД типу ІМ-74 № 358439 від 13.10.2006р.; товар на суму 34 925,13 євро, сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 5 від 10.01.2007 р., перетнув митний кордон України 15.11.2006 р. та 23.11.2006 р. відповідно, що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Харківської митниці на інвойсе № 113/06/1 та № ВМД типу ІМ-74 № 358501 від 23.11.2006 р.

Тобто, товар перетнув митний кордон України до дати граничного терміну надходження вантажу 31.01.2007р., 25.02.2007р. та 10.04.2007 р. відповідно.

Крім того, суд зазначає, що різниця між сумою здійсненого платежу на підставі платіжного доручення № 5 від 10.01.2007 року (34 925,13 євро) та вартістю отриманої ПАТ "ХБФ" продукції (34 865,73 євро) в розмірі 59,40 євро була повернута постачальником-нерезидентом на рахунок Позивача 07.05.2007 р.

За таких умов нарахування податковим органом пені, при відсутності порушення строків здійснення імпортних операцій, є безпідставним та необґрунтованим. Відповідно, податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0000350852, винесене відповідачем, підлягає скасуванню у повному обсязі.

Суд, вивчивши зміст висновку акту перевірки відповідача про порушення позивачем вимог валютного законодавства, зокрема, ст. 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо поверненню в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" від 18.06.1994 р. № 319/94, ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93, п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ № 49 від 08.02.2000р. та проаналізувавши чинне валютне законодавство, наголошує на тому, що ПАТ "ХБФ" обґрунтовано у п. 13 "Сума коштів, перехованих за кордон та виставлених по імпортних контрактах, по яких на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів" Розділу ІІ "Фінансові вкладення" Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2008 р. (вхідний до СДПІ ВПП у м. Харкові від 24.01.2008 № 21607), не задекларовано суму коштів, що перераховані нерезидентам на виконання імпортних контрактів № 03-06/057 від 23.05.2006 року з Компанією "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) у розмірі 30 516,48 євро та № 98/07-В від 25.06.2007 року з Компанією "ECI LIMITED USA Inc" (США) у розмірі 46 800,00 доларів США, оскільки на звітну дату товар надійшов на митну територію України в установлені законодавством терміни.

Отже, ПАТ "ХБФ" не допустило порушення порядку декларування валютних цінностей в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2008 р.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до позивача штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340,00 грн.), передбаченого п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ № 49 від 08.02.2000 року.

Відповідно, податкове повідомлення рішення № 0000380852 від 13.07.2011 року Відповідача про застосування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 340,00 грн. є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході вирішення питання щодо законності прийнятого субєктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобовязаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає не доведеними відповідачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 13.07.2011 року № 0000880854.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 13.07.2011 року № 0000890854.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 13.07.2011 року № 0000370852.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 13.07.2011 року № 0000350852.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 13.07.2011 року № 0000380852.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" судові витрати в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2011 року.

Головуючий суддя Кухар М.Д.

Судді Старосєльцева О.В.

Сліденко А.В.