Постанова № 18948524, 24.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2011 р. м. Львів№ 2а-6465/11/1370

10 год. 58 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представника позивача Равлюк Т.І., представника відповідача Бєлкіної Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія Новояворівськ»до державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправним і скасування податкове повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія Новояворівськ»(далі - ТзОВ НВП «Енергія Новояворівськ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (далі ДПІ у Яворівському районі) з вимогою: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011 року № 0000522320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, на підтвердження договірних відносин з ТзОВ «ТКФ «Вартек». Всі операції з контрагентом є реальними, товарними, а висновки податкового органу, відповідно, базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зазначає, що висновки податкового органу щодо неправомірного формування податкового кредиту ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»є безпідставними, оскільки чинним законодавством України на платника податків не покладено обов'язку з перевірки повноти та своєчасності сплати податкових зобов'язань контрагентами. Крім того, позивач зазначає, що згідно закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб.У зв'язку з наведеним вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях від 31.08.2011 року. Просить позов задоволити повністю.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях від 16.06.2011 року № 1387/10/10-016. Представник відповідача зазначила, що позивачем порушено п.1989.1, п.1989.2, п.1989.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу, в результаті чого неправомірно включено до податкового кредиту у лютому 2011 року з податку на додану вартість суму 1065202,83 грн., що призвело до заниження у лютому 2009 року суму ПДВ в розмірі 374610,00 грн. Вважає, що не існує дати виникнення у ТзОВ НВП «Енергія Новояворівськ»права на податковий кредит, оскільки податкові накладні виписані ТзОВ «ТКФ «Вартек». по нікчемних правочинах і є недійсними.

Представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ НВП «Енергія Новояворівськ»(ідентифікаційний код 32789941) зареєстровано як юридична особа Яворівською районною державною адміністрацією 17.12.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ Яворівському районі Львівської області з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту за лютий 2011 року при господарських взаємовідносинах із ТзОВ «ВКФ Вартек»проводилась позапланова виїзна перевірка. За результатами проведення складено акт перевірки № 528/23-2/32789941 від 17.05.2011 року і на підставі акта за порушення податкового законодавства стосовно позивача було прийнято відповідачем оскаржуване податкове повідомлення рішення .

Зокрема, на підставі акта перевірки від № 528/23-2/32789941 від 17.05.2011 року винесеноподаткове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 30.05.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 468263,00 грн., в тому числі основний платіж 374610,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 93653,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган вважає, що ТзОВ Науково-виробничим підприємством «Енергія-Новояворівськ»порушено п. 198.1., п.198.2., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого неправомірно включено до податкового кредиту з податку на додану вартість у лютому 2011 року суму 1065202,83 грн., що призвело до заниження у лютому 2011 року суму ПДВ у розмірі 374610,00 грн.

Не погоджуючись з висновками посадових осіб ДПІ Яворівському районі та з прийнятим податковим повідомленням рішенням, позивач оскаржив вказане рішення в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з статтею 14.1.181. Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із статтею 198.3. Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається згідно із статтею 198.2. Податкового кодексу України, відповідно до якої датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що

відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У судовому засіданні встановлено, що 24 грудня 2010 року у м. Новояворівськ між

ТзОВ «ТКФ «Вартек»(Продавець) та ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»(Покупець) було укладено договір № 2412ПК. Відповідно до п.1.1 вказаного договору, продавець зобовязується продати (передати у власність) покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказується в специфікації, а покупець зобовязується його прийняти і в повному розмірі оплатити, відповідно до умов даного договору. Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, вартість товару договірна та визначається у кожному окремому випадку поставки товару. Сума цього договору складається з сум фактичної вартості конкретних поставок, проведених протягом терміну дії цього договору (а.с. 91).

У специфікації до договору № 2412ПК від 24 грудня 2010 року сторони погодили товар, який придбаватиметься (анкерні опори), кількість та ціну товару. Специфікація є невідємною частиною договору № 2412ПК від 24 грудня 2010 року додатком № 1, та завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

Згідно видаткової накладної від 28.02.2011 року № РН - 000015, ТзОВ «ТКФ «Вартек»передало ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»товар на підставі договору № 2412ПК від 24.12.2010 року на суму 1412544,00 грн. (в тому числі ПДВ 235424,00 грн.), а саме анкерні опори в кількості 15 штук. Накладна завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

28.02.2011 року ТзОВ «Торгівельно-консультаційна фірма «Вартек» виписало податкову накладну № 52 покупцю ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»за наслідками проведених операцій по договору № 2412ПК від 24.12.2010 року на суму 1412544,00 грн. в тому числі ПДВ 235454,00 грн. (а.с. 99).

27 січня 2011 року у м. Новояворівськ між ТзОВ «ТКФ «Вартек»(Продавець) та ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»(Покупець) було укладено договір № 2701ПК. Відповідно до п.1.1 вказаного договору, продавець зобовязується продати (передати у власність) покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказується в специфікації, а покупець зобовязується його прийняти і в повному розмірі оплатити, відповідно до умов даного договору. Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, вартість товару договірна та визначається у кожному окремому випадку поставки товару. Сума цього договору складається з сум фактичної вартості конкретних поставок, проведених протягом терміну дії цього договору (а.с. 93 ).

У специфікації до договору № 2701ПК від 27 січня 2011 року сторони погодили товар, який придбаватиметься (коліна, комплекти ізоляції стиків, нерухомі опори, трійники прямі, труби), кількість та ціну товару. Специфікація є невідємною частиною договору № 2701ПК від 27 січня 2011 року додатком № 1, та завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

Згідно видаткової накладної від 28.02.2011 року № РН - 000014, ТзОВ «ТКФ «Вартек»передало ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»товар на підставі договору № 2701ПК від 27.01.2011 року на суму 4978672,96,00 грн. (в тому числі ПДВ 829778,83 грн.), а саме: коліна, комплекти ізоляції стиків, нерухомі опори, трійники прямі, труби. Накладна завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

28.02.2011 року ТзОВ «ТКФ «Вартек»виписало податкову накладну № 51 покупцю ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»за наслідками проведених операцій по договору № 2701ПК від 27.01.2011 року на суму 4978672,96 грн.. в тому числі ПДВ 829778,83 грн( а.с. 97).

Вказані товари по видаткових накладних № РН 000014 та № РН 000015 були отримані директором ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»ОСОБА_3 по довіреностях, що підтверджується витягом із журналу реєстрації довіреностей, який знаходиться у матеріалах справи (а.с. 112 ).

Відповідно до розділу 6 Договору № 2412ПК від 24.12.2010 року та розділу 6 Договору № 2701ПК від 27.01.2011 року розрахунки проводяться у національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Продавця, та допускається оплата векселем.

На виконання умов господарських договорів ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»розрахувалося із ТзОВ «ТКФ «Вартек»наступними векселями: серія АА № 2023701, серія АА № 2023702, серія АА № 2023703, серія АА № 2023704, серія АА № 2023705, серія АА № 2023706, серія АА № 2023707, серія АА № 2023708, серія АА № 2023709, серія АА № 2023710, серія АА № 2023711, серія АА № 2023712, серія АА № 2023713, серія АА № 2023714, всього 14 векселів, переданих ТзОВ «Торгівельно-консультаційна фірма «Вартек»двома Актами прийому-передачі векселів від 31 травня 2011 року, завірений підписами та печатками ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»та ТзОВ «ТКФ «Вартек»(а.с. 125-131.).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 року, вексель є цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом України «Про обіг векселів в Україні», та Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції.

Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку, а отже спростовується твердження відповідача про те, що позивач не здійснив розрахунок з контрагентом за придбаний товар.

Описані вище операції були відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку, що підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується відповідачем.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. п. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704: «Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа».

Системний аналіз вищезазначених норм та документів, наявних в матеріалах справи (договору № 2412ПК від 24.12.2010 року, договору № 2701ПК від 27.01.2011 року, специфікацій до цих договорів, видаткових накладних, податкових накладних, актів списання) дає підстави зробити висновок, що документи, на підставі яких позивач включив вказані суми до податкового кредиту, відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій. Відтак, зазначені дії позивача, щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Щодо посилань органу державної податкової служби на нікчемність правочинів, суд зазначає наступне: стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ НВП «Енергія Новояворівськ»та ТзОВ «ТКФ «Вартек», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як вбачається з акту перевірки від 17.05.2001р. та стверджено відповідачем у засіданні суду, позивач здійснює діяльність з виробництва та постачання електричної та теплової енергії, використання нетрадиційних джерел енергії, транспортування теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими тепловими мережами. В засіданні сторонами по справі зазначено, що усі необхідні документи, які дають право займатись такими видами діяльності у них наявні, а саме патенти, ліцензії та дозволи. Придбані товари у контрагента - ТзОВ «ТКФ «Вартек» були використані позивачем у його господарській діяльності (ремонт та заміна анкерних опор на ЛЕП; реконструкцію тепломереж 1-го та 2-го мікрорайонів), що підтверджується: актами списання № СпТ - 000090 від 28 лютого 2011 року та № СпТ 000112 від 31 березня 2011 року. Наведені докази свідчать про реальність та господарську необхідність здійснення господарських операцій.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки від 17.05.2011р. ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 06.04.2011р № 747/23-09/37270365., без урахуванням обставин його складення. Первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину відовідача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, укладені відповідачем не єнікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

На підставі викладеного, суд дійшов до переконання, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірного податкового повідомлення рішення недоведена, не надано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167, КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія Новояворівськ»до державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000522320 від 30.05.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Енергія Новояворівськ» 3 (три) 40 (сорок) коп. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2011року.

Суддя Сподарик Н.І.