Постанова № 18917435, 02.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2011 р. Справа № 20/89 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСтратієнко Л.В.,

суддіБондаря С.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін від позивачаОСОБА_1- пред. за дов.; від відповідача ОСОБА_2- пред. за дов.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р.

у справі № 20/89 Господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"

доЗакритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада"

простягнення 602 058,10 грн. ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" (надалі ТОВ "Інвестгарант") звернулось з позовом до Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада" (надалі ЗАТ "АСК "Рокада") про стягнення з відповідача індексу інфляції з боргової суми, 3% річних та суми пені за період з 10.09.2010 до 10.03.2011 у розмірі 602 058,10 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2011 р. № 20/89 (суддя Палій В.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у позивача прав вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій, 3 % річних та інляційних, оскільки за договором № В/Б-11-1від 10.09.2010 р. про відступлення права вимоги позивач набув лише право вимоги виконання щодо сплати суми основного боргу в розмірі 4061194,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, не погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що позивачу передано лише право вимоги сплати основного боргу за договором купівлі-продажу № Б-11-1, постановою від 29.08.2011р. (колегія суддів у складі : Ропій Л.М. (головуючий суддя), судді Голоцьва Л.А., Рябуха В.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2011 у справі № 20/89 змінив, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :

" Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 31; 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77; код ЄДРПОУ 20005459) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького/І.Франка, 31/27; код ЄДРПОУ 33446809) 227 426,86 грн. інфляційних втрат, 60 751,01 грн. 3% річних, 2 881,78 грн. державного мита, 112,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити."

Постанова апеляційного суду в частині відмови в позові щодо стягнення пені в сумі 331880,23 грн., яка нарахована за період з 10.09.2010 р. по 10.03.2011 р. мотивована тим, що у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу (надалі ГК) України право на нарахування пені за прострочення відповідачем грошового зобовязання закінчилось 01.05.2008 р.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ЗАТ "АСК "Рокада" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. ст. 257, 258, 514, 625 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р., а рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2011 р. залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК), наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 11.04.2007р. між ТОВ "Систем-Інвест" (продавець) та ЗАТ "АСК "Рокада" (покупець) укладено договір №Б-11-1 купівлі-продажу цінних паперів (далі договір), відповідно до умов якого продавець передає належні йому цінні папери, а покупець приймає та оплачує їх на умовах цього договору.

10.09.2010 р. між ТОВ "Інвестгарант" та ТОВ "Систем-Інвест" укладено договір № В/Б-11-1 про відступлення права вимоги, згідно з п. 1.1 якого ТОВ "Систем-Інвест" з моменту підписання цього договору відступив позивачу право вимоги виконання грошового зобовязання сплати відповідачем, за цим договором боржником, суми заборгованості, що виникла в результаті прострочення оплати згідно з договором № Б-11-1 купівлі-продажу цінних паперів від 11.04.2007 в обсязі 4 061194,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2010 р. у справі № 6/481 стягнуто з ЗАТ "АСК "Рокада" на користь ТОВ "Інвестгарант" заборгованість в розмірі 4 061 194,00 грн. за договором № Б-11-1 купівлі-продажу цінних паперів від 11.04.2007 р.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості, розмір якої встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2010р. у справі № 6/481.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача 227426,86 грн. інфляційних втрат, 60751,01 грн. 3% річних за період прострочення з 10.09.2010р. по 10.03.2011р. є обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що виходячи зі змісту ст. ст. 512 -514 ЦК України та умов договору позивачу, як новому кредитору, перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язанні, в т.ч. і право на право на стягнення неустойки, інфляційних втрат, річних, як субсидіарне право.

Заперечення відповідача щодо притягнення його до відповідальності поза строку позовної давності, який передбачено ст. 257 ЦК України також правильно не взято до уваги судом апеляційної інстанції.

Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскільки прострочення платежу почалось з 02.11.2007р., то передбачена ст. 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки закінчилась 02.11.2010 р. При цьому, апеляційний господарський суд відзначив, що підстави для застосування 257 ЦК України відсутні, оскільки зверненням (06.10.2010р.) позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу перебіг позовної давності у відповідності до ст. 264 ЦК України перервався.

Колегія суддів, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності, додатково відзначає, що інфляційні та 3 % річних нараховуються за весь час прострочення та їх нарахування припиняється лише у випадку припинення основного зобов'язання, а отже вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних мають триваючий у часі характер до повного погашення заборгованості, трирічний строк позовної давності щодо даних вимог має визначатися щодо кожного дня прострочення. А відтак, позивач, звернувшись до суду 12.04.2011 р. з вимогами про стягнення інфляційних та 3% річних за період прострочення з 10.09.2010р. по 10.03.2011р., дотримався трирічного строку позовної давності.

Також колегія суддів погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості вимог позивача в частині стягнення пені, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), а позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, яка нарахована поза межами шестимісячного строку.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою. Щодо доводів скаржника наведених у касаційній скарзі, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильних висновків покладених в основу прийнятої постанови апеляційної інстанції та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р. у справі № 20/89 без змін.

Головуючий суддя Стратієнко Л.В.

СуддяБондар С.В.

СуддяКондратова І.Д.