Постанова № 18917354, 01.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"01" листопада 2011 р. Справа № 5019/528/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,

суддів:Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 року

у справі№ 5019/528/11 Господарського суду Рівненської області

за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

простягнення коштів

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

провизнання недійсними пунктів договору

В С Т А Н О В И В:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 11 714 858,64 грн. заборгованості, 912 905,06 грн. пені, 1 177 325,86 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 413 942,99 грн. –3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в порушення умов укладеного між сторонами договору на поставку природного газу, відповідач не здійснив повної оплати за отриманий природний газ.

04.04.2011 року відповідач заявив у суді зустрічний позов, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.04.2011 року, просив визнати недійсними п.7.10, 9.3 Договору №1-06/09-1860ТЕ-28 від 30.10.2009 року.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.04.2011 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 31.05.2011 року первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 11 714 858,64 грн. основного боргу, 912 905,06 грн. пені, 1 177 325,86 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 413 942,99 грн. –3% річних та 25 736,00 грн. судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку,постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду –без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі попередніми судовими інстанціями рішенням та постановою в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення процесуальних норм, помилковість висновків щодо наявності правових підстав відмови у зустрічному позові, просить рішення господарського суду Рівненської області від 31.05.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, постановивши нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що-касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується наявними матеріалами справи, 30.10.2009 року між ДК «Газ України»HAK «Нафтогаз України»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" укладено договір №1-06/09-1860ТЕ-28, за яким постачальник зобов'язувався передати у власність покупця природний газ, а покупець зобов'язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ у відповідності з вимогами п. 6.1 даного договору.

На виконання умов договору №1-06/09-1860ТЕ-28, у період листопада 2009 року –серпня 2010 року, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передала у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" по актам приймання-передачі природний газ загальною вартістю 28 400 377,99 грн., що не заперечується відповідачем.

За обліковими даними позивача, відповідач сплатив вартість отриманого газу лише частково, залишок боргу складає 11 714 858,64 грн., що й стало підставою для звернення до суду.

Суди задовольнили позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо стягнення боргу із застосуванням до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов’язань, передбаченої ст.ст. 611, 625 ГПК України.

Постановлені у справі судові рішення щодо обгрунтованості задоволення первісного позову відповідачем не оскаржуються.

Не погодившись з судовими актами у справі в частині відмови у зустрічному позові, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх в цій частині скасувати, а зустрічний позов задовольнити. Відповідач (позивач за зустрічним позовом) просить визнати недійсними п.п. 7.10, 9.3 договору поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №1-06/09-1860ТЕ-28 від 31.10.2009 року, згідно з якими визначено, що: неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом (п.7.10) та строк позовної давності та стягнення неустойки за цим договором встановлюються тривалістю у 3 (три) роки (п.9.3).

Суди, відмовляючи в зустрічному позові, виходили з того, що вказані положення договору вимогам законодавства не суперечать. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Відповідно до частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину, у тому числі договору, не може суперечити ЦК України, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 ст.215 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності, і види такої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили в розділі 7 договору.

Так, відповідно до пункту 7.10 договору поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №1-06/09-1860ТЕ-28 від 31.10.2009 року –сторони передбачили нарахування постачальником неустойки за період у шість місяців до звернення з претензією або з позовом, тобто цим пунктом договору сторони визначили строк та порядок нарахування неустойки.

У пункті 7.2 договору сторони передбачили за порушення порядку проведення розрахунків за договором, визначеного п.6.1, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Тобто, в зазначеному пункті договору мова йде про порядок обчислення розміру штрафної санкції.

Отже, колегія суддів, з огляду на приписи ст.ст. 549, 627, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 199, 216, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.2 договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 7.10 цього договору, а тому встановлені зазначеними пунктами договору штрафні санкції не можуть застосовуватись одночасно, не відповідає фактичним обставинам.

Доводи відповідача про те, що п. 9.3 договору суперечить п.2 частини 2 ст.258 Цивільного кодексу України, згідно якого до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік, обгрунтовано не прийняті до уваги, оскільки сторони у договорі (тобто у письмовій формі) збільшили строк позовної давності, що не суперечить ст.259 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів та не впливають на них.

Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права .

Оскільки рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 року по справі №5019/528/11 Господарського суду Рівненської області –без змін.

ГоловуючийМ. Малетич

Судді: К. Круглікова

О. Мамонтова