Рішення № 18887424, 05.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.11 р. Справа № 33/54

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата

до відповідача Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски

про стягнення 13462грн.33коп.

та за зустрічним позовом Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски

до відповідача Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата

про визнання недійсним договору №1/07-10В від 01.07.2010р. про надання транспортних послуг.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 30.12.2010р., ОСОБА_2. за довіреністю б/н від 15.11.2010р.,

від відповідача: не зявився.

В судових засіданнях 19.07.2011р.

оголошено перерву до 27.07.2011р.,

10.08.2011р. оголошено перерву

до 31.08.2011р. на підставі

ст. 77 Господарського

процесуального кодексу України.

Позивач, Мале приватне виробничо-комерційне підприємство „Бета”, м.Ясинувата звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски про стягнення 13462грн.33коп.

Ухвалою від 12.05.2011р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №33/54, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором про надання транспортних послуг №1/07-10В від 01.07.2010р. в частині оплати виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12306грн.50коп. та виникли підстави для нарахування інфляційних витрат у розмірі 943грн.16коп., 3% річних у розмірі 212грн.66коп.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору про надання транспортних послуг №1/07-10В від 01.07.2010р., додатку №1 від 01.07.2010р. до договору №1/07-10В від 01.07.2010р., актів про надання послуг №596 від 30.07.2010р., №672 від 19.08.2010р., №790 від 30.09.2010р., рахунків на оплату №430 від 30.07.2010р., №491 від 19.08.2010р., №567 від 30.09.2010р., податкових накладних №569 від 30.07.2010р., №679 від 19.08.2010р., №76 від 30.09.2010р., акту звіряння.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 12, 54 Господарського процесуального кодексу України.

31.05.2011р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява №119 від 30.05.2011р. Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски до Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата про визнання договору №1/07-10В від 01.07.2010р. про надання транспортних послуг недійсним.

Ухвалою від 31.05.2011р. господарський суд Донецької області прийняв зазначену зустрічну позовну до спільного розгляду с первісним позовом по справі №33/54 на підставі ст.ст. 60, 61 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на той факт, що договір про надання транспортних послуг підписано заступником директора Малим О.М., який на момент укладання договору не мав відповідних повноважень або доручення, у звязку із чим, зазначений договір підлягає визнанню недійсним.

Зустрічні позовні вимоги відповідач обґрунтовує ст.16, ч.1 ст.92, ч.2 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 12, 51-57, 60 Господарського процесуального кодексу України, ст.65 Господарського кодексу України.

На підтвердження своїх вимог відповідач надав копії наказу №157-к від 05.07.2010р., посадової інструкції заступника директора ДП „Дослідного господарства Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, наказів №141-к від 24.06.2008р., №161-к від 16.07.2008р., №51-к від 03.06.2010р., №4 від 07.06.2010р.

Ухвалою від 30.06.2011р. господарський суд Донецької області за клопотанням представника позивача продовжив строк розгляду справи №33/54 на пятнадцять днів до 27.07.2011р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 25.07.2011р. справу №33/54 передано на розгляд судді Величко Н.В. у звязку із відпусткою судді Сич Ю.В.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 09.08.2011р. справу №33/54 передано на розгляд судді Сич Ю.В. у звязку із її виходом з відпустки.

Представник позивача надав відзив на зустрічний позов, відповідно до якого заперечує проти зустрічних позовних вимог та зазначає про їх безпідставність. 28.07.2011р. надав клопотання, відповідно до якого просив здійснювати розгляд справи №33/54 без участі представника позивача та зазначив, що наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача надав пояснення, за якими зазначає що позивачем надані послуги, а відповідачем прийняті на підставі договору №1/07-10В від 01.07.2010р. на суму 1863грн.00коп., послуги на суму 9657грн.00коп. позивачем надавались на підставі договору №12-14/141 від 30.03.2010р., у звязку із чим в цій частині відповідач заперечує проти позовних вимог, надав для долучення до матеріалів справи копію договору про спільну діяльність №12-14/141 від 30.03.2010р.

Представник позивача 05.10.2011р. надав пояснення, за якими стверджує, що посилання відповідача на той факт, що спірні акти виконаних робіт складені на підставі договору №12-14/141 від 30.03.2010р., є безпідставним та надав копії рішення суду від 20.07.2010р. по справі №35/145пд, рішення господарського суду від 26.07.2011р. по справі №35/85.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.07.2010р. між Державним підприємством „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук” (замовник) та Малим приватним виробничо-комерційним підприємством „Бета” (виконавець) укладено договір про надання транспортних послуг №1/07-10В (далі Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання з перевезення вантажів до пункту призначення, зазначеному замовником (п.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір з боку позивача підписаний в.о. директора Малим О.М., підпис якого скріплений відбитком печатки підприємства відповідача.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним в даній справі, суд повинен встановити наявність чи відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка підписала спірний договір від імені відповідача.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до письмових пояснень відповідача №235 від 30.08.2011р., останній підтвердив надання позивачем та прийняття відповідачем послуг за спірними актами.

Підпис представника відповідача скріплений печаткою підприємства, в подальшому спірний договір виконувався сторонами, що свідчить у сукупності згідно ст. 241 Цивільного кодексу України про наступне схвалення правочину відповідачем.

Крім того, згідно ст. 92 ч. 3 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Із п. 9.2, 9.3 розяснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. № 025/111 вбачається:

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В подальшому правочин був схвалений відповідачем його фактичним виконанням. Крім того, суд приймає до уваги, що складання та підписання сторонами актів надання послуг здійснюється на стадії виконання вже укладеного договору, підтверджує фактичне виконання цього договору, тому не може впливати на дійсність або недійсність договору з приводу підписання таких актів не уповноваженою особою.

Підстави для визнання спірного правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 Цивільного кодексу України та конкретно визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відсутні.

За таких обставин, зустрічні позовні вимоги щодо визнання договору про надання транспортних послуг №1/07-10В від 01.07.2010р. недійсним є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо первісних позовних вимог, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2.1 Договору виконавець зобовязується: надати в строк технічно справний автотранспорт за заявкою замовника; забезпечити безпеку руху у дорозі; забезпечити схоронність та цілісність вантажу, що перевозиться.

В свою чергу, замовник зобовязується своєчасно надавати документи на вантаж, що перевозиться; сплатити надані транспортні послуги з перевезення у строки, обумовлені в пунктів 3 цього договору (п.2.2. Договору).

В матеріалах справи наявні копії актів про надання послуг №596 від 30.07.2010р., №672 від 19.08.2010р., №790 від 30.09.2010р. на загальну суму 12306грн.50коп., які підписані з обох сторін та підписи скріплені відбитками печаток підприємств. З огляду на що, суд робить висновок, що надані позивачем послуги прийняті відповідачем без заперечень.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що за виконану роботу замовник розраховується перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в триденний строк за представленим рахунком або готівковий розрахунок через касу замовника.

Згідно з п.3.2. Договору виконана робота з перевезення вантажу оплачується за розцінками, які існують на день перевезення.

Так, відповідно до додатку №1 до Договору сторони узгодили ставки на перевезення пшениці насипом.

Так, в матеріалах справи наявні копії рахунків на оплату з відміткою відповідача про отримання, зокрема, рахунок №430 від 30.07.2010р. отриманий 30.07.2010р., рахунок №491 від 19.08.2010р. 19.08.2010р., рахунок №567 від 30.09.2010р. 30.09.2010р.

У звязку із чим, кінцевий строк оплати наданих послуг, враховуючи приписи Договору, становить за рахунком №430 від 30.07.2010р. 02.08.2010р., рахунок №491 від 19.08.2010р. 22.08.2010р., рахунок №567 від 30.09.2010р. 03.10.2010р.

Однак, за твердженням позивача та як вбачається з матеріалів справи оплата наданих за Договором послуг відповідачем здійснена не була. У звязку із чим, за актом №596 від 30.07.2010р. станом на 03.08.2010р. виникла заборгованість у розмірі 786грн.00коп., за актом №672 від 19.08.2010р. станом на 23.08.2010р. 9657грн.50коп., за актом №790 від 30.09.2010р. станом на 04.10.2010р. 1863грн.00коп.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під регулювання статей 901-907 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами погоджено істотні умови за вищевказаним договором.

Доказів сплати зазначеної заборгованості суду відповідачем не представлено, відповідно до чого суд робить висновок, що зазначена заборгованість відповідачем не сплачена до теперішнього часу.

Посилання відповідача на той факт, що надані послуги з перевезення пшениці насипом здійснювались на підставі договору про спільну діяльність №12-14/141 від 30.03.2010р. суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності з наступних підстав. Так, матеріалах справи наявна копія доповнення №1 від 01.07.2010р. до Договору, за змістом якого сторони узгодили ставки саме на перевезення пшениці насипом. Також до матеріалів справи долучено копію рішення суду від 20.07.2010р. по справі №35/145пд за позовом Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски до відповідача, Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата про визнання договору про спільну діяльність від 30.03.2010р. №12-14/141 не чинним, застосування наслідків недійсності правочину та зобовязання повернути одержане на виконання договору та за зустрічним позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата до відповідача, Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски про визнання договору про спільну діяльність від 30.03.2010р. №12-14/141 дійсним за участю прокуратуру Донецької області в інтересах держави в особі Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук” із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Української академії аграрних наук, м.Київ, яким за ініціативою суду визнано вищевказаний договір недійсним.

Згідно з ч.2. ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За приписами ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У відповідності з ч.1. ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 12306грн.50коп. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідно до позовної заяви позивач заявляє про стягнення інфляційних витрат у розмірі 943грн.16коп. та 3% річних у розмірі 212грн.66коп. за період з 01.08.2010р. по 01.04.2011р.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що позивачем завищено суму інфляційних витрат. Відповідно до чого, судом здійснено самостійно розрахунок інфляційних витрат та визначено суму інфляційних витрат, яка підлягає стягненню, а саме: за актом №596 від 30.07.2010р. за період з серпня 2010р. по березень 2011р. на суму 786грн.00коп. 73грн.40коп., за актом №672 від 19.08.2010р. за період з вересня 2010р. по березень 2011р. на суму 9657грн.50коп. 776грн.68коп., за актом №790 від 30.09.2010р. за період з жовтня 2010р. по березень 2011р. на суму 1863грн.00коп. 93грн.01коп., що разом складає 943грн.09коп.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, судом встановлено, що позивачем невірно визначений момент виникнення заборгованості за спірними актами. Здійснивши перерахунок 3% річних у відповідності до приписів норм чинного законодавства за актом №596 від 30.07.2010р. за період з 03.08.2010р. по 01.04.2011р., за актом №790 від 30.09.2010р. за період з 04.10.2010р. по 01.04.2011р., судом визначено суму 3% річних 15грн.63коп. та 27грн.56коп відповідно. Здійснивши перерахунок за актом №672 від 19.08.2010р. за період з 23.08.2010р. по 01.04.2011р., судом встановлено, що сума 3% річних у розмірі 169грн.00коп. заявлена позивачем за вказаним актом не суперечить нормам чинного законодавства. З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 212грн.19коп.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом підлягають пропорційно розміру задоволених позовних вимогу у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за зустрічним позовом підлягають віднесенню на позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) в повній сумі у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 216, 236, 509, 526, 901, 903 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата до відповідача, Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски про стягнення 13462грн.33коп. задовольнити частково.

В інших вимогах за первісним позовом відмовити.

Стягнути з Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук” (86053, Донецька область, Ясинуватський район, с.Піски, вул.Стадіонна, буд. 15, код ЄДРПОУ 34590782) на користь Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета” (86000, Донецька область, м.Ясинувата, вул.Некрасова, 17-А, код ЄДРПОУ 13479820) заборгованість у розмірі 12306грн.50коп., 3% річних у розмірі 212грн.19коп., інфляційні витрати у розмірі 943грн.09коп., державне мито в розмірі 134грн.62коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235грн.99коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Дослідне господарство Донецького інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук”, с.Піски до Малого приватного виробничо-комерційного підприємства „Бета”, м.Ясинувата про визнання договору №1/07-10В від 01.07.2010р. про надання транспортних послуг недійсним відмовити за недоведеністю.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.10.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2011р.

Суддя Сич Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >