Ухвала суду № 18885583, 10.05.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-3442 Головуючий у 1 інстанції Подколзін В.М.

Категорія 26 Доповідач Резникова Л.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2011 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Резникової Л.В.

при секретарі Хачатрян А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве, Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 січня 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Єнакіївського міського суду від 25 січня 2011 року позов задоволено частково: з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків, стягнуто 3000 гр. У задоволенні вимог до Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" відмовлено.

ОСОБА_1 і Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами на зазначене рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 в обґрунтування скарги зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у позові до підприємства, оскільки не зважив на те, що при первинному огляді у МСЕК 22 травня 2003 року йому встановлено ступінь стійкої втрати працездатності 65% за сукупністю по травмам від 23.04.1990 року і 12.03.1980 року. Шкода завдана здоров’ю при виконанні трудових обов’язків внаслідок небезпечних умов праці. Вважає, що до спірні правовідносини регулюються ст.ст. 23, 1167, 1187 ЦК України. Просив рішення в частині відмови у решті позовних вимог до власника підприємства скасувати і стягнути з Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" у відшкодування моральної шкоди 17000 гр., в решті рішення залишити без змін.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве просить скасувати рішення і відмовити у позові, посилаючись в обґрунтування скарги на те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, позивачем не надані докази завдання моральної шкоди. Суд не врахував, що 23 лютого 2007 року до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” внесені зміни, якими положення про відшкодування моральної шкоди виключено. При ухваленні рішення суд не прийняв до уваги, що відповідач повністю відшкодував потерпілому шкоду у вигляді одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат. Також апелянт посилається на пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку звернення до суду; вважають, що відповідальність при доведеності заподіяння моральної шкоди повинен нести роботодавець.

Заслухавши доповідача, пояснення представника виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве, дослідивши матеріали справи,

апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги, рішення залишає без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції, розглядаючи вимоги позивача та задовольняючи їх частково, виходив з того, що ОСОБА_1 працював у Державному підприємстві "Орджонікідзевугілля". 12 березня 1980 року і 23 квітня 1990 року при виконанні трудових обов’язків позивач був травмований. Стійка втрата професійної працездатності на 10% в зв’язку каліцтвом від 12.03.1980 року вперше встановлена висновком МСЕК від 22 травня 2003 року. Ушкодження здоров’я спричиняє позивачеві моральні страждання, відповідальність за які покладається на Фонд. Вимоги про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва від 23.04.1990 року, не є обґрунтованими, оскільки діюче на час виникнення права (встановлення стійкої втрати професійної працездатності у 1990 році) законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

За правилами ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював у структурному підрозділі "Шахта "Вуглегірська" Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" з 03 червня 1975 року по 17 січня 1991 року на підземних роботах у шкідливих умовах. 12 березня 1980 року стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого позивач отримав травму правої ноги, про що 21 лютого 1995 року складено акт за формою Н-1 № 18. Крім того, 23 квітня 1990 року з потерпілим стався нещасний випадок, внаслідок якого він отруївся. (ас. 20-21, 24-29).

Висновком МСЕК від 22 серпня 1990 року позивачеві вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності в зв’язку з нещасним випадком від 23 квітня 1990 року і він визнаний інвалідом 3 групи (ас. 6).

При повторному переогляді у МСЕК 22 травня 2003 року (ас. 8) ступінь стійкої втрати професійної працездатності позивача встановлено в 65% по сукупності, з яких 55% повторно в зв’язку з трудовим каліцтвом від 23.04.1990 року; 10% первинно в зв’язку з травмою від 12.03.1980 року.

Право на отримання потерпілим компенсації у відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров’я настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Тобто таке право у ОСОБА_1 виникло у серпні 1990 року в зв’язку з каліцтвом 23 квітня 1990 року та у травні 2003 року в зв’язку з каліцтвом 12 березня 1980 року.

Ці обставини сторонами не спростовані.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пп. 5, 15 постанови від 31 березня 1995 року № 4 з наступними змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з підприємства компенсації у відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому ушкодженням здоров’я внаслідок травми від 23 квітня 1990 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини є трудовими; законодавством, яке діяло на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я при виконанні трудових обов’язків, не регулювалось відшкодування такої шкоди.

Вперше законодавчо закріплено відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин у Законі України «Про охорону праці», який набрав законної сили з 24 листопада 1992 року. Стаття 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди, набрала чинності 13 січня 2000 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду в цій частині.

З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон).

Відповідно до положень Закону (в редакції на час виникнення права на відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва від 12.03.1980 року), саме на Фонд соціального страхування покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, що заподіяна працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, в тому числі сплатити йому грошову суму за моральну шкоду при наявності факту заподіяння шкоди.

Визначений судом розмір моральної шкоди 3000 гр. передбачений матеріальним законом, який діяв на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди, та відповідає тяжкості ушкодження здоров’я позивача.

Суд врахував характер та тривалість моральних страждань позивача в зв’язку з трудовим каліцтвом; істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого; неможливість відновлення здоров'я. Ушкодження здоров’я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.

Доводи скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставні і не ґрунтуються на законі, який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК в даному випадку. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.

Також непереконливі доводи скарги Фонду про необґрунтованість вимог про відшкодування моральної шкоди з тих підстав, що норми Закону України „"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей припинено.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а тому зазначені норми не можуть бути підставою для відмови у праві на відшкодування моральної шкоди до їх прийняття. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок травми від 12.03.1980 року, виникло у потерпілого у травні 2003 року.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи; спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності з нормами матеріального та процесуального законодавства.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве відхилити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 січня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве у дохід держави не сплачені при подачі апеляційної скарги витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 15 гр. (розрахунок 31213263700004; отримувач – Державний бюджет, м. Донецьк, Ворошиловський район; ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді