Ухвала суду № 18882477, 05.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"05" жовтня 2011 р. м. КиївК-13452/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року

у справі № 2-25/3166-2005

за позовом Рекламно-поліграфічного центру «Доміно»

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рекламно-поліграфічний центр «Доміно»(далі позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 11 червня 2004 року № 0009142301/0 про визначення податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток у розмірі 55830,00 грн., у т.ч. основного платежу 41500,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 14330,00 грн.; визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 11 червня 2004 року № 0009132301/0 про визначення податкового зобовязання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 92710,50 грн., у т.ч. основного платежу 61807,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 30903,50 грн.

Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим № 0009132301/0 від 11 червня 2004 року та № 0009142301/0 від 11 червня 2004 року. Стягнуто з ДПІ у м. Сімферополі АР Крим на користь Рекламно-поліграфічного центру «Доміно»85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ в м. Сімферополі АР Крим провела перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства Рекламно-поліграфічним центром «Доміно»за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року, за результатами якої було складено акт № 516/23-8/31173421 від 09 червня 2004 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, пунктів 5.1, 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.23 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у заниженні податкового зобовязання з податку на прибуток за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року на загальну суму 41500,00 грн.; порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у заниженні податкового зобовязання з податку на додану вартість за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року на загальну суму 61807,00 грн.

11 червня 2004 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0009142301/0, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила Рекламно-поліграфічному центру «Доміно» суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 55830,00 грн., в тому числі 41500,00 грн. за основним платежем, 14330,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

11 червня 2004 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0009132301/0, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила Рекламно-поліграфічному центру «Доміно» суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 92710,50 грн., в тому числі 61807,00 грн. за основним платежем, 30903,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновок судово-економічної експертизи ТОВ «Кримське експертне бюро»від 22 квітня 2005 року № 83/04, виходив з того, що Рекламно-поліграфічний центр «Доміно»є субєктом малого підприємництва та згідно наказу про облікову політику підприємства веде бухгалтерський облік з використанням 8 класу рахунків та без застосування 9 класу рахунків, придбання та списання матеріалів підтверджуються первинними бухгалтерськими та податковими документами, з урахуванням того, що податковим органом не було встановлено порушень позивачем формування валових витрат та, як наслідок, податкового кредиту, податковий орган обґрунтовував порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»лише відсутністю у бухгалтерському обліку підприємства рахунків 23 та 90.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 1 від 05 січня 2003 року «Про облікову політику підприємства»Рекламно-поліграфічним центром «Доміно»було затверджено облікову політику підприємства, зокрема, було встановлено, що у звязку з тим, що Рекламно-поліграфічний центр «Доміно»являється субєктом малого підприємництва застосовувати Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Фінансовий звіт субєкта малого підприємництва»; бухгалтерський облік на підприємстві вести із використанням 8 класу рахунків баз використанні 9 класу рахунків.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість у відповідних сумах слугував висновок податкового органу проте, що позивачем в порушення вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, сировина для виконання поліграфічних послуг зараховувалася на рахунок 20 «Сировина і матеріали», списання даної сировини провадилося на рахунок 84 «Інші операційні витрати». Підприємством не використовувався рахунок 90 «Собівартість реалізації»і не складалася калькуляція собівартості виконаних робіт. Списання товарно-матеріальних цінностей здійснювалося на підставі актів на списання товарно-матеріальних цінностей, що складалися по закінченню звітного місяця загальною сумою без вказівки фактичного списання на визначені замовлення, що виникли за даний період. Фактично підприємством надавалися поліграфічні послуги, що оформлювалися актами виконаних робіт, з яких не видається можливим визначити, чи відноситься списання товарно-матеріальних цінностей на дані виконані роботи та яка сировина була витрачена на виконання даних робіт.

Як вбачається з висновку судово-економічної експертизи ТОВ «Кримське експертне бюро» від 22 квітня 2005 року № 83/04, наданого на виконання ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 02 грудня 2004 року, висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, вказані у акті перевірки № 516/23-8/31173421 від 09 червня 2004 року, стосовно донарахування Рекламно-поліграфічному центру «Доміно»податку на додану вартість у сумі 61807,00 грн. та податку на прибуток у сумі 41500,00 грн. не підтверджуються.

Зокрема, у вказаному висновку встановлено, що згідно досліджених договорів, платіжних і розрахункових документів, актів на списання та інших первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку Рекламно-поліграфічного центру «Доміно»було встановлено, що підприємство протягом 2003 року здійснювало надання поліграфічних послуг різним замовникам. Факти надання послуг виконавець та замовними підтверджують актами виконаних робіт. Для здійснення даних послуг підприємством придбавалися та витрачалися різноманітні матеріали.

Також, у вказаному висновку зазначено, що відсутність в бухгалтерському обліку підприємства рахунка 23 «Виробництво»та рахунку 90 «Собівартість реалізації»не впливає на достовірність списання матеріалів в податковому обліку, оскільки операція списання (убутку) матеріалів в податковому обліку згідно діючого законодавства підтверджується первинними документами, а не сумарними оборотами по рахунку 23 Виробництво»або рахунку 90 «Собівартість реалізації»в бухгалтерському обліку. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим не посилається ні на один первинний документ, який би підтверджував факт порушення позивачем правильності та повноти визначення в податкових деклараціях сум податкових зобовязань по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Наказом Міністерства фінансів України від 19 квітня 2001 року № 186 було затверджено спрощений План рахунків бухгалтерського обліку.

Пунктом 2 вказаного наказу було встановлено, що спрощений План рахунків можуть застосовувати суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які відповідно до чинного законодавства визнані суб'єктами малого підприємництва, юридичні особи, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Суб'єкти підприємницької діяльності спрощений План рахунків застосовують у разі складання ними фінансової звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року № 39.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 19 квітня 2001 року № 186, не містить рахунків класу 9 «Витрати діяльності», передбачених Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291.

Між тим, Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, визначено, що рахунки класу 9 «Витрати діяльності» ведуться всіма підприємствами, крім суб'єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 «Витрати за елементами».

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як встановлено у висновку судово-економічної експертизи, згідно даних бухгалтерського обліку підприємства придбані позивачем сировина та матеріали були використані у господарській діяльності для надання послуг замовникам регулярно списувалися по актах на списання товарно-матеріальних цінностей. Найменування списаних матеріалів (краска, тюнери, змивка, проявник, пластини, папір, картон, чохли для зволоження валіка та ін.) специфічні для виконання саме поліграфічних послуг та являються витратними матеріалами для виконання замовлень про виробництву поліграфічної продукції.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про те, придбання та списання матеріалів позивачем підтверджуються первинними бухгалтерськими та податковими документами та висновком судово-економічної експертизи, у звязку з чим визначення податковим органом податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток, а також з податку на додану вартість Рекламно-поліграфічному центру «Доміно»спірними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2005 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

______ Т.М. Шипуліна

Суддя Л.І. Бившева