Ухвала суду № 18878133, 16.06.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 р.Справа № 2а-1670/1967/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засіданняБукар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2011р. по справі№2а-1670/1967/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш",звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Кременчуцької ОДПІ,про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2011 року № 0000112302/15.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2011р. по справі №2-а-1670/1967/11 вимоги позивача були задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 28 лютого 2011 року №0000112302/15.

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2011р. по справі №2-а-1670/1967/11 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2011р. по справі №2-а-1670/1967/11 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що працівниками відповідача в період з 04 лютого 2011 року по 11 лютого 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2010 року, яка виникла з рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року та зумовлена тим, що в ході попередньої позапланової перевірки, яка проводилась з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2010 року, встановлено завищення від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму в розмірі 290954,00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за нікчемними правочинами.

За результатами перевірки 16 лютого 2011 року складено акт № 674/23-209/32686844, в якому зафіксовано порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті якого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за листопад 2010 року в сумі 290954,00 грн. На думку відповідача зазначені порушення відбулися при здійсненні позивачем господарських операцій з ТОВ "Імпекс Продгарант", оскільки у цього підприємства відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

На підставі вищевказаного акта перевірки від 16 лютого 2011 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2011 року №0000112302/15, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 290954,00 грн.

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про те, що 06 жовтня 2010 року між позивачем та ТОВ "Імпекс Продгарант" укладено договір купівлі-продажу металопродукції № 0610-10 на умовах повної передоплати.

Також, між позивачем та ТОВ "Імпекс Продгарант" укладено договір купівлі-продажу підвісних кантувачів у кількості 3 комплекти № 1210-10 від 12 жовтня 2010 року та купівлі-продажу мотор-редукторів № 2710-10 від 27 жовтня 2010 року на умовах повної передоплати.

На виконання умов вищезазначених договорів ТОВ "Імпекс Продгарант" виписано податкові накладні від 07 жовтня 2010 року № 12 на загальну суму 215725,05 грн., в т.ч. ПДВ - 35954,17 грн., від 13 жовтня 2010 року № 16 на загальну суму 990000 ,00 грн., в т.ч. ПДВ - 165000,00 грн., від 28 жовтня 2010 року № 44 на загальну суму 540000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 90000,00 грн., видаткові накладні від 07 жовтня 2010 року №5/0710, від 13 жовтня 2010 року № 3/1310, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зазначені податкові накладні оформлені належним чином, із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

На підставі цих податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту за відповідний період та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Імпекс Продгарант".

Фактичне перевезення придбаного у ТОВ "Імпекс Продгарант" товару до ТОВ "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш" підтверджується товарно-транспортними накладними від 07 жовтня 2010 року серії 02 АБИ № 516376 та від 13 жовтня 2010 року серії 02 АБИ № 516377, що свідчить про перевезення товару транспортними засобами ТОВ "Імпекс Продгарант" зі складу продавця.

Товари доставлялись Покупцю автотранспортом Продавця, вони є оприбуткованими на склад, і використані у виробництві та у підприємницькій діяльності.

Крім цього матеріали справи свідчать про те, що у подальшому позивач використовував придбаний за вищевказаними договорами товар у господарській діяльності:

- кантувачі підвісні у кількості 3 комплекти - для подальшої реалізації ТОВ "Казахстанська вагонобудівна компанія", що підтверджується вантажною митною декларацією від 10 грудня 2010 року № 806010001/2010/014286,

- металопродукція списана зі складу на виробництво згідно реєстрів на списання матеріалів за жовтень 2010 року, копії яких наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не можуть вважатись обґрунтованим посилання відповідача на відсутність актів приймання продукції, які складаються у відповідності до приписів Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15 червня 1965 року № П-6 та від 25 квітня 1966 року № П-7 відповідно, оскільки жодних вимог до того, якими саме первинними документами, крім податкових накладних, повинні підтверджуватися ті чи інші господарські операції, зазначені нормативно-правові акти не містять. Крім того, зазначені акти складаються у випадках, якщо під час приймання продукції виявлено нестачу або невідповідність якості комплектності, маркування, тари чи упаковки до вимог стандартів, технічних умов, креслень, договору чи даних, зазначених у супровідних документах.

Матеріали справи свідчать про те, що ТОВ "Імпекс Продгарант" на момент укладення договорів та складення податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Імпекс Продгарант" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, податковими накладними, договорами купівлі-продажу, прибутковими ордерами, придбаний товар використано у господарській діяльності ТОВ "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш", вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, що також підтверджується і письмовими поясненнями директора ТОВ "Імпекс Продгарант", а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання відсутні.

Слід також зазначити, що на момент укладення договорів, які викликали сумнів у відповідача щодо реальності їх виконання, ТОВ "Імпекс Продгарант" та ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" значились платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ТОВ "Імпекс Продгарант", є правомірним.

Посилання відповідача на те, що вказані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Суд зазначає, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", проте не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Кременчуцькою ОДПІ, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків, а тому висновки відповідача щодо нікчемності укладених правочинів є безпідставними.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в підпункті 7.2.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі якого платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна мати перераховані у вказаній нормі дані.

Колегія суддів вважає, що позивач правомірно розрахував суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2010 року та за листопад 2010 року, які виникла з рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2011р. по справі№2а-1670/1967/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Філатов Ю.М.

Судді(підпис)

(підпис)Водолажська Н.С. Тацій Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2011 р.