Ухвала суду № 18870887, 31.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 р.Справа № 2070/2а-176/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Катунова В.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняСущенко А.С.,

представників сторін: позивача - Яковлєвої Н.П., відповідача - Хлопузяна Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області - на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011р. по справі№2070/2а-176/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія"

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранс-Балаклія» (надалі ТОВ «Автотранс-Балаклія») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області (надалі ДПІ у Балаклійському районі Харківської області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції в Балаклійському районі Харківської області від 29.12.2010 р. № 0000051801/0 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 91921,38 грн. і скасувати зазначене рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року по справі № 2-а-176/11/2070 адміністративний позов ТОВ «Автотранс-Балаклія» до ДПІ у Балаклійському районі Харквіської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області від 29.12.2010 року № 0000051801/0 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 91921,38 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року по справі № 2-а-176/11/2070; прийняти нове рішення, яким у позові повністю відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 238/2568, а також Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за № 805/15496. Зазначає, що надані позивачем до перевірки податкові накладні та платіжні документи не є вичерпною підставою для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених у складі вартості придбаних у ПП «Реалтексервіс» нафтопродуктів за умови відсутності відповідних товарно-транспортних накладних. Посилаючись на дані ДПІ у Приморському районі м. Одеси, стверджує про неможливість поставки ПП «Реалтексервіс» товару (нафтопродуктів) за спірним правочином, у зв`язку з відсутністю у останнього достатніх трудових ресурсів та власних основних фондів. Вважає, що правочин, укладений ТОВ «Автотранс-Балаклія» з ПП «Реалтексервіс», за результатами виконання якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму в розмірі 30640,46 грн., носить безтоварний характер та є нікчемним, оскільки не спрямований на настання реальних правових наслідків. Підсумовуючи викладене, стверджує, що ДПІ у Балаклійському районі м. Харкова при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла правомірно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року по справі № 2-а-176/11/2070; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Автотранс-Балаклія».

Позивач у надісланих до суду письмових запереченнях та його представник в судовому засіданні просили суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу ДПІ у Балаклійському районі Харківської області без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Наполягали на тому, що ТОВ «Автотранс-Балаклія» правомірно включено до податкового кредиту суму в загальному розмірі 30640, 46 грн., яка повністю підтверджена податковими накладними, складеними ПП «Реалтексервіс» у зв`язку з придбанням позивачем нафтопродуктів, які були використані останнім у власній господарській діяльності. Зазначили, що позивачем до суду першої інстанції було надано копії товарно-транспортних накладних, виписаних ПП «Реалтексервіс», якими підтверджується факт поставки останнім нафтопродуктів (дизельного пального) позивачеві. Пояснили, що дизельне пальне зберігалось у відповідних ємностях, які розташовані на території ТОВ «Автортранс-Балаклія» та знаходяться на його балансі; позивач має у власності паливно-роздаточну колонку, яка дала можливість позивачеві використовувати придбане у ПП «Реалтексервіс» дизельне пальне у власній господарській діяльності. Вказали, що позивачем вартість придбаного дизельного пального повністю оплачено. Зазначили, що в акті перевірки ТОВ «Автотранс-Балаклія» відсутні докази порушення підприємством вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Звертають увагу суду на те, що чинним законодавством України не поставлено в залежність виникнення у платника податку на додану вартість (в даному випадку, позивача) права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами. Висновок відповідача про безтоварність господарських операцій за угодою між ТОВ «Автотранс-Балаклія» та ПП «Реалтексервіс» вважають необґрунтованим, не підтвердженим жодними доказами, а прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 р. № 0000051801/0 про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 91921,38 грн. - таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АвтотрансБалаклія” зареєстровано як юридична особа 24.02.2009р. Балаклійською райдержадміністрацією Харківської області, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ (а.с. 32-33) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (а.с. 19).

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Балаклійському районі Харківської області було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ “Автотранс Балаклія” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ПП “Реалтексервіс”, про що було складено акт перевірки № 2561/18-006/32898172 від 10.12.2010 року (а.с. 10-18).

Перервікою встановлено порушення ТОВ “Автотранс Балаклія” вимог ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, вчинених ТОВ «Автотранс-Балаклія» по отриманому дизпаливу від ПП «Реалтексервіс», які визнані нікчемними, на загальну суму 367685,56 грн., у т.ч. ПДВ 61280,92 грн.; п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п.7.4, абз. в) п.п. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ «Автотранс Балаклія» зайво включено до складу податкового кредиту в травні 2010 року ПДВ в сумі 61280,92 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 29.12.2010 року № 0000051801/0 про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 91921,38 грн. в тому числі за основним платежем 61280,92 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 30640,46 грн.) (а.с. 9).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000051801/0 до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем в акті перевірки необґрунтовано зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у травні 2010 року на суму 61280,92 грн., а спірне податкове повідомлення-рішення № 0000051801/0 від 29.12.2010 року прийнято відповідачем всупереч фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Автотранс-Балаклія» п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п.7.4, абз. в) п.п. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної між ТОВ “Автотранс Балаклія” і ПП “Реалтексервіс”, за результатами виконання якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту у травні 2010 року суму в розмірі 61280,92 грн.

Стверджуючи про нікчемність вказаного правочину, відповідач послався на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на дизельне пальне, виданих ПП «Реалтексервіс», а також на відомості бази даних ДПІ у Приморському районі м. Одеси (за місцем реєстрації контрагента позивача), відповідно до яких у ПП «Реалтексервіс» відсутні достатні трудові ресурси та власні основні фонди, що, на думку відповідача, ставить під сумнів факт здійснення останнім основного виду діяльності та формування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

У звязку з чим, ДПІ у Балаклійському районі Харківської області вважає, що правочини, укладений між ТОВ «Автотранс-Балаклія» та вищевказаним контрагентом, в силу невідповідності вимогам ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Як наслідок, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту вартість дизельного пального, щодо якого відсутня можливість встановити його фактичне отримання позивачем та використання у власній господарській діяльності ТОВ «Автотранс-Балаклія».

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок ДПІ у Балаклійському районі Харківської області помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції 01.04.2010 р. між ТОВ “Автотранс Балаклія” (покупець) і ПП “Реалтексервіс” (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу від 01.04.2010р. № 01/04, предметом якого була поставка дизельного пального (а.с. 20-21).

В рамках виконання умов вказаного договору ПП “Реалтексервіс” було поставлено, а ТОВ “Автотранс Балаклія” прийнято дизельне пальне в кількості 40000 літрів на загальну суму 211680,0 грн., продавцем виписано видаткові накладні № Б-00000505 від 05.05.2010 р., № Б-00000512 від 12.05.2010 р., № Б-000000519 від 19.05.2010 р. р., № Б-00000526 від 26.05.2010 р., кожна на суму 91921,39 грн., в т.ч. ПДВ 15320,23 грн. (а.с.24, 26, 28, 30).

Придбане дизельне пальне позивачем було оплачено у безготівковій формі, про що свідчать надані до матеріалів справи копії платіжних доручень № 950 від 13.07.2010 р., № 1016 від 28.07.2010 р., № 1040 від 28.07.2010 р., № 1041 від 28.07.2010 р., № 1057 від 30.07.2010 р., № 1070 від 05.08.2010 р. з відміткою банківської установи про перерахування коштів (а.с.35-37).

Господарські операції з поставки ПП «Реалтексервіс» позивачеві дизельного пального відображено у податкових накладних № 505 від 05.05.2010 р. на суму 91921,39 грн., в т.ч. ПДВ 15320,23 грн., № 512 від 12.05.2010 р. на суму 91921,39 грн., в т.ч. ПДВ 15320,23 грн., № 519 від 19.05.2010 р. на суму 91921,39 грн., в т.ч. ПДВ 15320,23 грн., № 526 від 26.05.2010 р. на суму 91921,39 грн., в т.ч. ПДВ 15320,23 грн., оформлених відповідно до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість (а.с.23, 25, 27, 29).

Колегія суддів зазначає, що єдиний порядок організації та виконання робіт, повязаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та звязку України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за № 805/15496 (надалі Інструкція № 281). Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для всіх субєктів, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Відповідно до п.п. 10.2.1 Інструкції № 281 приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності ТТН; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

З аналізу вказаних норм вбачається, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автотранспортом, повинно здійснюватись замовниками за обовязкової наявності товарно-транспортних накладних, паспорта якості та сертифікату відповідності.

Представником позивача до матеріалів справи було надано копії товарно-транспортних накладних від 05.05.10, 12.05.10, 19.05.10, 26.05.10, копія паспорту якості та сертифікату відповідності на паливо дизельне (а.с.92-95, 123-124).

Зі змісту вказаних документів вбачається, що позивачем придбане у ПП “Реалтексервіс” дизельне пальне, приймалося у відповідності до вимог Інструкцієї № 281.

Вивченням наданих до матеріалів справи копій товарно-транспортних накладних № 003458 від 15.05.2010 р., № 003471 від 12.05.2010 р., № 003495 від 19.05.2010 р., № 003518 від 26.05.2010 р. встановлено, що останні оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно вказаних товарно-транспортних накладних, замовником (платником) та вантажовідправником є ПП «Реалтексервіс», вантажоодержувачем ТОВ «Автотранс-Балаклія», автопідприємством (перевізником) ФОП ОСОБА_1

Тобто, посилання ДПІ у Балаклійському районі Харківської області в акті перевірки на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на придбане у ПП «Реалтексервіс» дизельне пальне, не відповідає фактичним обставинам справи та не є доказом безтоварності або фіктивності правочину між позивачем та вказаним контрагентом.

Матеріалами справи підтверджено, що основним видом господарської діяльності позивача є діяльність автомобільного вантажного транспорту, діяльність автомобільного регулярного транспорту (а.с. 32).

Позивач має ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування: внутрішні перевезення вантажів та пасажирів серія НОМЕР_1, видану 08.06.2007р., строком дії до 08.06.2012р. (а.с. 96).

Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у власності позивача перебуваються вантажні автомобілі марки МАЗ, КАМАЗ, трактори та ін., що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу. (а.с. 97-113).

З наданих до матеріалів справи копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно, технічного паспорту на виробничий будинок “К”по вул. Загородній, 1, м. Балаклія, оборотно-сальдової відомості по рахунку 103 місця зберігання; Необоротні активи встановлено, що у власності позивача перебуває автозаправочний пункт (а.с. 31, 114-118).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції з придбання ТОВ «Автотранс-Балаклія» дизельного пального у ПП «Реалтексервіс» повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями), а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Посилання відповідача в акті перевірки на відсутність у контрагента позивача ПП «Реалтексервіс» належних трудових ресурсів та власних основних засобів не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом дизельного пального позивачеві, та як наслідок, про нікчемність правочинів між позивачем та вказаним контрагентом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ПП «Реалтексервіс» для доставки позивачеві дизельного пального використовувались послуги перевізника ФОП ОСОБА_1, що не заборонено вимогами діючого законодавства. Тому відсутність у контрагента позивача достатніх, на думку податкового органу, трудових ресурсів та власних основних фондів не є підставою для визнання угоди нікчемною, оскільки в даному випадку жодним чином не впливає на реальність укладеного правочину.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 зазначеного пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Слід відмітити, що як позивач ТОВ «Автотранс-Балаклія», так і його контрагент ПП «Реалтексервіс» на час укладення спірної угоди та її виконання мали статус платника ПДВ, та відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” мали право на нарахування цього податку та складання податкових накладних (а.с.19, 22).

Підсумовуючи викладене, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та ПП «Реалтексервіс» не підтверджені жодними належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту товару, невикористання отриманих послуг в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо), колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин між вказаними контрагентами не може бути визнаний нікчемним.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту у травні 2010 року суму податку на додану вартість по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із придбанням товару дизельного пального від ПП «Реалтексервіс» в розмірі 61280,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 10.12.2010 р. № 2561/18-006/32898172 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області № 0000051801/0 від 29.12.2010 р. про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на додану вартість є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011р. по справі№2070/2а-176/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяДюкарєва С.В.

Судді Катунов В.В. Перцова Т. С. Повний текст ухвали виготовлений 01.06.2011 р.