Ухвала суду № 18862821, 11.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15551/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" жовтня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Грибан І.О.,

при секретарі: Ільницькій В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю-Ойл»на постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 27.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю-Ойл»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду . Києва з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000932330/0 та 00009423300/0 від 01.10.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м Києва від 27.01.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складений акт перевірки № 798/1-23-30-30778152 від 14.09.2010 року та встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого відбулося заниження податку на прибуток в сумі 116258, 00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відбулося заниження податку на додану вартість на загальну суму 79898,00 грн.; пп. 7.4.1,7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відбулося завищення р. 22.2 «Зарахування відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду по складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду»на загальну суму 1073,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000942330/0 від 01.10.2010 року, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобовязання на суму 174387,00 грн., в т.ч. основний платіж 116258, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 58129,00 грн. та № 0000932330/0 від 01.10.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання на суму 119847,00 грн., в т.ч. основний платіж 79898,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 39949,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав порушених, на його думку, неправомірними діями відповідача.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову, посилаючись при цьому на ті обставини, що податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В свою чергу в апеляційній скарзі апелянт посилається на ті обставини, що податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам законодавства, у звязку з чим підлягають скасуванню.

Судова колегія погоджується з висновками суду та не приймає доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, СПД-ФО ОСОБА_2 та ТОВ «Стамір»були укладені договори про перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Позивачем були віднесені до складу валових витрат вартість транпортно-експедиторських послуг, отриманих від СПД-ФО ОСОБА_2 та ТОВ «Стамір», проте зазначені послуги не підтверджені розрахунковими та іншими документами, що не дає можливість підтвердити їх використання у господарській діяльності ТОВ «Ревю-Ойл», оскільки відповідно до вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Згідно ст. 1 вищезазначених Правил, подорожний лист є первинний документ про облік вантажних перевезень та товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції цілком правомірно прийшов до висновку, що товарно-транспортна накладна і дорожні листи відносяться до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх субєктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку про порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.13 Декларацій «інші витрати, крім визначених у р. 04.1-04.12»на загальну суму 435567,00 грн., судова колегія знаходить за необхідним зазначити наступне.

На умовах договору про рекламне обслуговування № А-0903/01 від 02.03.2009 року (послуги по розміщенню реклами на території України у виданнях «Бизнес Кит», «Будуй свій бізнес», «БудБізнес»), укладеного з ТОВ «Аметт» позивачем були віднесені до складу витрат витрати по розміщенню реклами, на підставі актів здачі-прийому виконаних робіт (послуг).

Також, на умовах договору про рекламне обслуговування № РК/2008/3-49 від 03.11.2008 року (послуги по розміщенню реклами на території України у виданнях «Бизнес Кит», «Будуй свій бізнес», «БудБізнес»), укладеного з ТОВ «РК-Спектор»позивачем були віднесені до складу витрат витрати по розміщенню реклами, на підставі акт здачі-прийому виконаних робіт (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Аметт»з 04.08.2008 року, а ТОВ «РК-Спектр»з 25.02.2008 року знаходяться на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва. Стосовно зазначених підприємств порушені провадження у справах про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу»реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка поширюється у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. При цьому реклама повинна бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи засобів розповсюдження.

Матеріал, який цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретну марку (модель, артикул) продукції чи на її виробника для формування інтересу і сприяння реалізації продукції, а також містить вихідні дані (реквізити) особи, що виробляє або розповсюджує зазначену продукцію, вважається рекламою (ст. 9 Закону України «Про рекламу»).

Рекламний продукт може бути самостійно виготовлений (придбаний) і розповсюджений рекламодавцем; може бути виготовлений та розповсюджений іншою особою за замовленням рекламодавця; рекламодавець може розділити функції окремо щодо виготовлення і розповсюдження реклами між її виробником і розповсюджувачем.

Суд першої інстанції правомірно зауважив, що з актів здачі-прийому виконаних робіт (послуг) неможливо встановити, яку саме рекламну компанію було проведено, зміст реклами, оскільки на підтвердження витрат важливо надання обґрунтованого документального підтвердження звязку витрат на проведення рекламних заходів з господарською діяльністю підприємства, які можуть бути віднесені до витрат щодо збуту продукції.

З огляду на вищевикладене, апелянтом необґрунтовано включено до складу валових витрат витрати з надання послуг реклами на загальну суму 377277,00 грн., що є порушенням пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовлюються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

За таких підстав, відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем п 5.1, 5.3 ст. 5, пп. 5.3.9, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо завищення валових витрат в II кварталі 2009 року на загальну суму 58290, 00 грн. та порушення пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у вартості придбаних послуг, вартість яких не відноситься до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи зясовані повно та обєктивно, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

В задоволенні апеляційної скарги товариству з обмеженою відповідальністю «Ревю-Ойл»відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 27.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю-Ойл»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: