Рішення № 18854181, 20.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2011 року справа № 5020-1465/2011

За позовомФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доПриватного багатопрофільного підприємства „Дис”,

ідентифікаційний код 16500302

(99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6)

про стягнення 82845,76 грн, розірвання договору оренди та зобовязання повернути майно,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) ОСОБА_1 головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність від 05.01.2011;

відповідач (ПБП „Дис”) явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

13.09.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (далі відповідач, ПБП „Дис”) про стягнення 82845,76 грн, з яких: 27056,70 грн заборгованість з орендної плати; 1198,05 грн пеня; 4663,96 грн 30% річних; 49927,05 грн штраф, розірвання договору оренди та зобовязання повернути майно.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008 в частині сплати орендної плати.

Ухвалою від 19.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1465/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 20.10.2011.

10.10.2011 позивач через канцелярію суду надав заяву про зменшення розміру позовних вимог та остаточно просить стягнути з відповідача на свою користь 82842,72 грн, зяких: 27056,70 грн заборгованість з орендної плати; 1195,01 грн пеня; 4663,96 грн 30% річних; 49927,05 грн штрафу, розірвати договір оренди та зобовязати відповідача повернути майно /арк. с. 43-46/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв вищезазначену заяву позивача до розгляду.

Присутній у судовому засіданні 20.10.2011 представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 10.10.2011 та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у засідання суду явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 21-23/; про причини неявки суду не сповістив; відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.10.2008 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець) та Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 93-08 /арк. с. 12-13/ (далі Договір), який є новою редакцією договору оренди № 372-99 від 28.09.1999 (пункт 9.4 Договору).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобовязався передати, а Орендар прийняти в оренду нерухоме майно вбудовані нежитлові напівпідвальні приміщення житлової чотирьохповерхової будівлі, загальною площею 30,10 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-б, яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1” Севастопольської міської Ради (далі обєкт оренди), вартість якого складає, згідно із незалежною оцінкою на 31.07.2008, 110949,00 грн (без урахування ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата складає 1393,71 грн (без ПДВ) за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету у співвідношенні 95% та 5%.

Протоколом від 02.03.2009 щодо погодження змін до Договору оренди №93-08 від 29.10.2008 /арк. с. 16/ сторони змінили зазначене співвідношення у розподілі орендної плати на 97% і 3% відповідно.

07.09.2009 сторонами укладено Додаткову угоду до Договору №93-08 від 29.10.2008 /арк. с. 17/, якою розділ 3 Договору доповнено пунктом 3.9, відповідно до якого розмір орендної плати на період з моменту підписання цієї угоди до 31.12.2009 визначається згідно із рішенням Севастопольської міської Ради №7273 від 14.07.2009 та становить 1094,43 грн в місяць і перераховується Орендарем Орендодавцю в строки, встановлені Договором з 01.09.2009. Розмір скорегованої орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю. З 01.01.2010 розрахунок орендної плати відновлюється відповідно до умов Договору, визначених до внесення цих змін.

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобовязався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 29.10.2013 (пункт 7.1 Договору).

Судом встановлено, що позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі орендованого майна від 29.10.2008, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 15/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з червня 2010 року по серпень 2011 року унього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 27056,70 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, пятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання обєктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 38-42/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 29.10.2008 між сторонами укладено Договір № 93-08 /арк.с.12-13/, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обовязків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обовязок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 93-08 від 29.10.2008 є підставою для виникнення у відповідача обовязку щодо внесення орендної плати за користування обєктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобовязаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (червень 2010 року-серпень 2011 року) відповідач був зобовязаний здійснити в строк до 20.08.2011.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 27056,70 грн відповідачем не надано.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 27056,70 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 30% річних в сумі 4663,96 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобовязаний оплатити на користь Орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання більше ніж на 30 календарних днів (станом на день прийняття рішення заборгованість в сумі 27056,70 грн не погашена; період прострочення сплати останнього платежу позовного періоду становить два місяці з20.08.2011), а тому зобовязаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 46/, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми (27056,70 грн) в розмірі 4663,96 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1ст.230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобовязання.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 1195,01 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 46/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1195,01 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення штрафу в сумі 49927,05 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф у сумі, що дорівнює троєкратному розмірові річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято річну орендну плату (16642,35 грн пункт 3.1 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 49927,05 грн (16642,35*3).

Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань; причини неналежного виконання або невиконання зобовязання; незначності прострочення у виконанні зобовязання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 49927,05 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Тому, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (49927,05 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобовязання (27056,70 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 5000,00 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобовязання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 5000,00 грн (1195,01грн пеня та 4663,96 грн 30% річних) інших санкцій.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 37915,67 грн, з яких: основний борг з орендної плати 27056,70 грн, пеня 1195,01 грн, 30% річних 4663,96 грн і штраф 5000,00 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 44927,05 грн (49927,05-5000,00) в позові слід відмовити.

У звязку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу зобовязань щодо внесення орендної плати, позивач вимагає розірвати Договір оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008 та зобовязати Приватне багатопрофільне підприємство „Дис” повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради орендоване майно вбудовані нежитлові напівпідвальні приміщення житлової чотирьохповерхової будівлі, загальною площею 30,10 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-б, шляхом їх звільнення.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обовязок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, яка є спеціальною правовою нормою відносно статті 783 Цивільного кодексу України, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Як зазначено вище, порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобовязань та з інших підстав передбачено пунктом 7.4 Договору.

Отже, вимога позивача про розірвання Договору оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобовязання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008 в частині строків внесення орендної плати, що, в контексті пункту 7.4 Договору, є підставою для розірвання цього Договору на вимогу однієї сторони (Орендодавця позивача у справі) у звязку із невиконанням іншою стороною (Орендарем відповідачем) своїх зобовязань.

За викладених обставин, вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобовязання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобовязання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Таким чином, Договір оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності” державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частина друга статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обовязку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих субєктів присудження до виконання обовязку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 Договору встановлений обовязок Орендаря повернути (звільнити) обєкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, обєкт оренди вбудовані нежитлові напівпідвальні приміщення житлової чотирьохповерхової будівлі, загальною площею 30,10 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-б, підлягають поверненню позивачеві.

Таким чином, позовна вимога про зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також підлягає задоволенню.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до пункту 6.3 Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (із змінами, внесеними згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 №04-5/212), у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, повязані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню державне мито в сумі 828,46 грн (1% від 82845,76 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (ідентифікаційний код 16500302; 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) 37915,67 грн (тридцять сім тисяч девятсот пятнадцять грн 67 коп.), з яких: основний борг з орендної плати 27056,70 грн, пеня 1195,01 грн, 30% річних 4663,96 грн і штраф 5000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Розірвати Договір оренди нерухомого майна №93-08 від 29.10.2008, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Приватним багатопрофільним підприємством „Дис”, з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

4.Зобовязати Приватне багатопрофільне підприємство „Дис” (ідентифікаційний код 16500302; 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6) повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) орендоване за договором оренди №93-08 від 29.10.2008 майно вбудовані нежитлові напівпідвальні приміщення, загальною площею 30,10 м2, що розташовані у чотирьохповерховій житловій будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-б, шляхом їх звільнення.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (ідентифікаційний код 16500302; 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) державне мито в сумі 828,46 грн (вісімсот двадцять вісім грн 46 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6.В частині стягнення штрафу в розмірі 44927,05 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

25.10.2011.