Рішення № 18853927, 22.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5020-9/477-468/2011-6/18322.09.11 За позовом Приватного підприємства «Ася» До1. Комунального підприємства «Севастопольський комбінат благоустрою»Севастопольської міської ради

2. Севастопольської міської ради

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунальне підприємство «Благоустрій»Севастопольської міської ради

Провизнання права власності

Суддя Ковтун С.А. (головуючий)

Суддя Смирнова Ю.М.

Суддя Удалова О.Г.

Представники:

від позивача ОСОБА_1- за дов. б/н від 06.12.2010 р.

від відповідача-1 не зявились

від відповідача-2 не зявились

від третьої особи не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Ася»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до комунального підприємства «Севастопольський комбінат благоустрою»Севастопольської міської ради про визнання права власності на 9/10 часток в об'єкті нерухомого майна кафе-барі «Ася», розташованому на пляжі Учкуївка у місті Севастополі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не визнається за позивачем право власності на частку в розмірі 9/10 в збудованому за договором про сумісну діяльність обєкті нерухомого майна кафе-барі «Ася»без правових підстав.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 03.12.2009 р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-9/477.

Справа розглядалася за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Севастопольської міської ради та комунального підприємства «Благоустрій»Севастопольської міської ради.

Рішенням від 21.10.2010 р. позов задоволено частково, а саме: визнано за приватним підприємством «Ася»право власності на частку у розмірі 76,7% на об'єкт нерухомого майна - кафе-бар «Ася», що розташований на пляжі Учкуївка, який складається з літери «А»кафе-бар, літери «Б»пункт охорони, літери «В»душ, літери «№1»інші.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. рішення господарського суду міста Севастополя від 21.10.2010 р. у справі №5020-9/477 залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2011 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. та рішення господарського суду міста Севастополя від 21.10.2010 р. скасовані, справу передано на новий розгляд.

Скасовуючи рішення та постанову попередніх інстанцій колегія суддів зазначила, що судами не встановлено об'єктивної наявності цивільного права позивача, його порушення та оспорювання, а також відповідності обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством; яким чином особою, до якої предявлено позов, порушено права позивача; чи було зареєстровано об'єкт нерухомості та за ким; що було предметом договору про спільну діяльність, чи було метою будівництво об'єкту нерухомості; не з'ясовано чи надавалась у встановленому законом порядку земельна ділянка саме для будівництва спірного об'єкту, зважаючи, зокрема на те, що судами в оскаржуваних рішеннях було зазначено, що земельна ділянка надавалась комунальному підприємству «Севастопольський комбінат благоустрою»для обслуговування пляжу «Учкуївка»; не залучено Севастопольську міську раду в якості належного відповідача у справі; не з'ясовано загальну площу кафе-бару «Ася», його правовий статус на час судового розгляду справи, зважаючи на наявний у справі договір оренди від 07.04.2010 р. за яким власник комунального майна на праві оперативного управління - комунальне підприємство «Благоустрій»передали приватному підприємству (ПП) «Ася»в оренду приміщення кафе-бару, розміщеного на пляжі «Учкуївка».

При новому розгляді спору господарським судом з'ясовано, що земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна кафе-бар «Ася», розташована в адміністративних межах міста Севастополя і не передана в установленому законом порядку ні у власність, ні у користування будь-якій юридичній чи фізичній особі.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя № 5020-9/477-468/2011 від 12.05.2011 р. до участі у справі залучено як іншого відповідача Севастопольську міську раду, виключено її з числа третіх осіб, а справу направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2011 р. справі присвоєно № 5020-9/477-468/2011-6/183, розгляд останньої призначено на 30.06.2011 р..

Ухвалою суду від 30.06.2011 р. розгляд справи відкладено до 14.07.2011 р..

Ухвалою суду від 14.07.2011 р. ухвалено здійснювати розгляд справи колегіально.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 14.07.2011 р. передано справу на розгляд колегії суддів у складі: Ковтун С.А. (головуючий), Смирнова Ю.М., Удалова О.Г..

Ухвалою суду від 14.07.2011 р. справу прийнято до провадження, розгляд останньої призначено на 05.09.2011 р..

У судовому засіданні позивач подав заяву, якій зазначив характеристику обєкту (площі та технічну нумерацію будівель) вимоги про визнання права власності на 9/10 часток у якому є предметом позову. Зокрема, позивач просить визнати за ним право власності на 9/10 часток від наступних приміщень і споруд кафе - бару «Ася», розташованого на пляжі «Учкуївка»в м. Севастополі: Літ. А (основне) площею по внутрішнім обмірюваннях 41,5 кв. м; Літ. А1 (навіс) площею по зовнішніх обмірами 109,5 кв. м; Літ. А2 (основне) площею по внутрішнім обмірюваннях 22,2 кв. м; Літ. Б (пост охорони) площею по зовнішніх обмірюваннях 15,0 кв. м; Літ. В (душ) площею по зовнішніх обмірюваннях 34,2 кв. м; № 1 (бордюр).

Під час розгляду справи було судом витребувано у комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна Севастопольської міської ради»про витребування даних про реєстрацію права власності на обєкт нерухомості - кафе-бар «Ася», розташованого на пляжі «Учкуївка» у місті Севастополі, підстави його реєстрації, а також дані про особу, за якою зареєстровано право власності на даний обєкт.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

24.03.1998 р. між комунальним підприємством «Севастопольський комбінат благоустрою»Севастопольської міської Ради (далі - КП «СКБ»СМР) та приватним підприємством «Ася» (далі - підприємцем) був укладений договір про спільну діяльність №147 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору учасники договору на базі обєднання майна та зусиль зобовязуються сумісно діяти для досягнення загальної господарської мети, якою є організація відпочинку громадян, їх торгове обслуговування та отримання прибутку від спільної діяльності. Керівництво спільною діяльністю покладається на КП «СКБ»СМР, в особі служби пляжів.

Згідно з п. 2.1 Договору КП «СКБ»СМР зобовязується на землі, яка йому належить, надати підприємцю земельну ділянку для розміщення торгового обєкту на пляжі «Учкуївка» відповідно до опорного Генерального плану забудови загальною площею 150 кв.м.

Відповідно до п.п. 2.2.2, 5.3 Договору підприємець зобовязався протягом 1998 року організувати торгове місце відповідно з індивідуальним проектом та почати торгівельну діяльність, привести будівлю у відповідності до генерального плану забудови і індивідуального проекту.

Згідно з п. 3.2 Договору для підготування пляжу до літнього оздоровчого сезону підприємець за перший місяць літнього сезону здійснює 100% передплату на момент укладення договору.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що сума платежів підлягає коректуванню відповідно до індексу інфляції, встановленому Мінстатом України, щомісячно.

Відповідно до п. 7.3 Договору він діє з моменту підписання його сторонами до 24.03.2002 р..

Згідно з п.п. 3, 4 додатку №1 до Договору результатом спільної діяльності за договором є спільна діяльність з часткою власності КП «СКБ СМР»в розмірі 10% від кошторисної вартості обєкту. Підприємець не має право в односторонньому порядку продавати, передавати, закласти свою частку власності обєкту без згоди ДКП СКБ.

26.06.1998 р. розпорядженням Севастопольської міської Ради № 129-р було підтверджено право землекористування КП «СКБ СМР»на земельні ділянки міських пляжів, зокрема «Учкуївка», та надано право на реконструкцію та забудову пляжних територій.

24.07.1998 р. актом Державної технічної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту, затвердженим наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю № 244 від 24.07.1998 р., був прийнятий в експлуатацію кафе-бар «Ася»з літнім майданчиком та постом охорони міліції на пляжі Учкуївка.

Відповідно до зведеного оціночного акту від 11.04.2009 р., кафе-бар «Ася»складається з літери «А»- кафе-бар, літери «Б»- пункт охорони, літери «В»- душ, літери «№1»- інші.

02.11.2009 р. підприємець листом звернувся до КП «СКБ СМР»з пропозицією здійснити дії стосовно реєстрації права власності на даний обєкт нерухомого майна.

17.11.2009 р. КП «СКБ СМР»листом № 445/1 повідомило підприємця про те, що рішенням Севастопольської міської Ради V скликання VI сесії від 10.04.2007 №1790 припинено його право користування земельними ділянками загальною площею 8,0433 га, в тому числі земельною ділянкою, яка розташована на пляжі «Учкуївка»площею 2,1248 га, внаслідок чого кафе-бар «Ася»є самовільним будівництвом та не є власністю власності підприємця.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р., Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності.

Правовідносини між сторонами виникли в період дії Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, який є нечинним на момент вирішення спору. Під час розгляду справи суд застосовує норми Цивільного кодексу України 2003 року, з урахуванням норм законодавства, яке регулювало спільну діяльність та підстави набуття права власності на момент введення обєкту в експлуатацію ( 24.07.1998 р.).

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Аналогічні норми містяться у главі 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Аналогічні норми були встановлені у главі 38 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).

Судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов Договору, а тому він є укладеним.

У відповідності із статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На момент створення майна (24.07.1998 р.) законодавство України не повязувало виникнення права власності на новостворене майна з моментом його реєстрації, а тому, враховуючи, що обєкт не є результатом самовільного будівництва, з моменту його введення в експлуатацію позивача відповідно до Договору є його співвласником. Оскільки КП «СКБ»СМР є підприємством комунальної власності, іншим співаником майна є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської радим.

У статті 355 Цивільного кодексу України зазначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до частини першої статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно статті 357 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (стаття 358 Цивільного кодексу України).

Оскільки кафе-бар «Ася», який розташований на пляжі Учкуївка було побудовано в результаті спільної діяльності, тобто фактично створено спільно двома особами: ПП «Ася»і КП «СКБ СМР»та введено в експлуатацію 24.07.1998 р., воно є обєктом спільної часткової власності. Враховуючи, що додатком № 1 до Договору сторони узгодили розподіл часток у майні, позивача є співаником 9/10 частки.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»№ 1952-IV від 01.07.2004 р. (далі Закон), він регулює відносини, повязані із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону під нерухомим майном слід розуміти земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до підп. 1, п. 5 ст. 3 Закону, речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обовязковій державної реєстрації.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно із діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою відповідно до цього Закону, реєстрацію речових прав на нерухомість здійснюється за заявою власника нерухомого майна.

02.11.2009 р. позивач з вернувся до КП «СКБ СМР»з пропозицією здійснити дії з реєстрації права власності на кафе-бар «Ася».

КП «СКБ СМР»відмовило у здійсненні вказаних дій, заперечивши наявність права власності у позивача (лист від 17.11.2009 р).

Земельна ділянка, на якій побудований спірний обєкт, була виділена однієї зі сторін Договору (КП «СКБ СМР») в постійне користування для обслуговування пляжу Учкуївка, що підтверджується розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1129-р від 26.06.1998 р.; обєкт нерухомості збудований двома особами (однією з яких є землекористувач) спільно на підставі Договору із дотриманням будівельних норм та актом Державної технічної комісії про прийом в експлуатацію завершеного будівництвом обєкту від 21.07.1998 р., затвердженим наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю №244 від 24.07.1998 р., кафе-бар «Ася»з літнім майданчиком та постом охорони міліції на пляжі Учкуївка був прийнятий в експлуатацію. Таким чином, обєкт нерухомого майна, що є предметом спору, не є самовільним будівництвом.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 392 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, яких засвідчує його право власності.

Наявний у справі договір оренди від 07.04.2010 р., за яким власник комунального майна на праві оперативного управління - комунальне підприємство «Благоустрій»передали приватному підприємству (ПП) «Ася»в оренду приміщення кафе-бару розташоване у приміщенні колишнього аєрарія, розміщеного за адресою: м. Севастополь, на пляжі «Учкуївка», не спростовує факт набуття позивачем права власності на частку внаслідок створення майна. Крім того, відповідно до листа комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна Севастопольської міської ради» від 21.09.2011 р. № 8149 право власності на будівлю аерарія у м. Севастополі на пляжі «Учкуївка»в реєстрі прав власності на даний час не є зареєстрованим.

Згідно з ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання прав.

Статтею 32 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки відмова відповідача щодо реєстрації права власності на майно, що є у спільній частковій власності порушує права позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача-1, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій. Оскільки спір про визнання права власності є майновим спором, виходячи з визначеної висновком судово-економічної і будівельно-технічної експерти від 10.09.2010 р. вартості обєкту (17152 грн.), державне мито підлягало оплаті у розмірі 154,36 грн.. Таким чином, несплачене державне мито у розмірі 69,36 грн. підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету України з відшкодуванням з відповідача-1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за приватним підприємством «Ася»(99011, м. Севастополь, вул. Єфремова, 16, кв. 61, код 24492054) право власності на частку в розмірі 9/10 на обєкт нерухомого майна кафе-бар «Ася», що розташований на пляжі Учкуївка, в м. Севастополі, який складається з Літ. А (основне) площею по внутрішнім обмірюванням 41,5 кв. м; Літ. А1 (навіс) площею по зовнішніх обмірах 109,5 кв. м; Літ. А2 (основне) площею по внутрішніх обмірюваннях 22,2 кв. м; Літ. Б (пост охорони) площею по зовнішніх обмірюваннях 15,0 кв. м; Літ. В (душ) площею по зовнішніх обмірюваннях 34,2 кв. м; № 1 (бордюр).

Стягнути з комунального підприємства «Севастопольський комбінат благоустрою»Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Пожарова, 7, код 03358386) на користь приватного підприємства «Ася»(99011, м. Севастополь, вул. Єфремова, 16, кв. 61, код 24492054) 154,36 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з приватного підприємства «Ася»(99011, м. Севастополь, вул. Єфремова, 16, кв. 61, код 24492054) до Державного бюджету України 69,36 грн. державного мита.

СуддяС.А. Ковтун

Суддя Ю.М.Смирнова

Суддя О.Г.Удалова

Рішення підписано 20.10.2011 р.