Постанова № 18852235, 29.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 червня 2011 року № 2а-3926/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТБ Україна»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення №000108710/35081662 від 27.08.2010, №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010 та №0000211710/35081662 від 17.02.2011, прийняті ДПІ у Святошинському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.06.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 04.07.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.08.2010 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «ЗТБ Україна»ДПІ у Святошинському районі міста Києва складено Акт № 134/23-50/35081662 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, пп.4.2.9 «г»п.4.2 ст. 4, п.п. 7.1, 7.3 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп.«а»п. 17.1 ст. 17, пп. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

27.08.2010 на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Святошинському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення №000108710/35081662, яким у звязку з порушенням пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, пп.4.2.9 «г» п.4.2 ст. 4, п.п. 7.1, 7.3 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп.«а»п. 17.1 ст. 17, пп.«а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 10029,65 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20059,30 грн.

В подальшому, за результатами первинного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі міста Києва прийнято рішення, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а також винесено податкове повідомлення-рішення №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010.

Внаслідок подальшого оскарження спірних податкових повідомлень-рішень ДПА у м.Києві прийнято рішення, яким податкові повідомлення-рішення №000108710/35081662 від 27.08.2010 та №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010 скасовані в частині визначення податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 5755,89 грн. (основний платіж 1918,63 грн., штрафні санкції 3837,26 грн.), у звязку з чим ДПІ у Святошинському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0000211710/35081662 від 17.02.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8111,02 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16222,04 грн.

Як видно з матеріалів справи, підставою для висновку ДПІ у Святошинському районі міста Києва про порушення ТОВ «ЗТБ Україна»вимог пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та, відповідно, для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4476,77грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8953,54грн. стало утримання податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Польщі ОСОБА_3 у 2 кварталі 2009 року за ставкою 15 %, а не 30%.

Відповідно до пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп.«ї» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Відповідно до пп.4.2.9 «г»п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

З системного аналізу п. 1.15 ст. 1, пп. «ї»п. 1.3 ст. 1, абз. «г»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в контексті пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»видно, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб при наданні юридичною особою фізичним особам додаткових благ лежить на податковому агенті фізичної особи, яким в такому випадку є юридична особа, що надає вказані блага.

Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (проценти, дивіденди та роялті), тобто і до заробітної плати нерезидентів.

Згідно із п. 1.1 та 1.3 "д" ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»заробітна плата - це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. Також для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України №322 від 08.04.2009 "Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства" суб'єкти господарювання - роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Як видно з матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі міста Києва не заперечується факт постійного проживання в Україні громадянина Польщі ОСОБА_3 у 2009 році, натомість висновок про необхідність утримання податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Польщі ОСОБА_3 у 2 кварталі 2009 року за ставкою 30 % зроблено внаслідок ненадання позивачем до перевірки повідомлення працедавця про самостійне визначення вказаною фізичною особою-працівником підприємства власного резидентського статусу.

Проте, судом не береться до уваги посилання відповідача на порушення позивачем у 2 кварталі 2009 року Наказу Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" внаслідок того, що у цей період не видавалось повідомлення (довідка) працедавця про самостійне визначення громадянином Польщі ОСОБА_3 резидентського статусу, оскільки вказане повідомлення є примірною (зразковою) формою, не є обов'язковим до виконання та використовується виключно за бажанням фізичної особи, а відтак вказаний Наказ Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 відповідно до позиції Міністерства юстиції України, викладеної у листі № 2336-09-24 від 31.12.2009, навіть не підлягає державній реєстрації як нормативно-правовий акт.

Враховуючи викладене, утримання ТОВ «ЗТБ Україна»податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянина Польщі ОСОБА_3 у 2 кварталі 2009 року за ставкою 15 % за висновком суду є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок про заниження ТОВ «ЗТБ Україна»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4476,77грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення №000108710/35081662 від 27.08.2010, №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010 та №0000211710/35081662 від 17.02.2011 безпідставні та неправомірні в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4476,77грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8953,54грн.

Крім того, з матеріалів справи видно, що підставою для висновку ДПІ у Святошинському районі міста Києва про порушення ТОВ «ЗТБ Україна»вимог пп.4.2.9 «г»п.4.2 ст. 4, п.п. 7.1, 7.3 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп.«а»п. 17.1 ст. 17, пп. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та, відповідно, для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3634,25 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7268,50 грн. стало неутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб із вартості додаткових благ отриманих працівниками підприємства, по-перше, у вигляді безпідставного відшкодування витрат на не підтверджені документально представницькі цілі та придбання паливно-мастильних матеріалів (бензин а-95), в той час як на підприємстві використовуються автомобіль з дизельним двигуном, по-друге, у вигляді оформлення віз за кордон.

Як встановлено актом перевірки та не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні, працівникам підприємства ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відшкодовано витрати на представницькі цілі та на паливно-мастильні матеріали у вигляді бензину А-95, що підтверджується відповідними авансовими звітами, копії яких залучені до матеріалів справи.

За змістом п. 1 Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджених наказом Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України № 88від 12.11.1993, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.1993 за №182представницькі витрати - це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю. До представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Незважаючи на вимогу суду, позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження використання коштів, переданих працівникам ТОВ «ЗТБ Україна»на представницькі цілі, для здійснення заходів, повязаних з офіційним прийомом (сніданком, обідом, вечерею) представників інших підприємств, їх транспортного забезпечення, заходів культурної програми, тощо, з урахуванням чого суд приходить до висновку про відсутність документального підтвердження здійснення вказаних витрат саме на представницькі цілі.

Судом також не приймається посилання позивача на договір оренди автомобіля марки «РЕНО», реєстраційний номер 1512ІВ від 16.07.2009 як на підтвердження факту використання придбаних працівниками ТОВ «ЗТБ Україна» паливно-мастильних матеріалів (бензину А-95) під час здійснення підприємством господарської діяльності, оскільки суду не надано жодних первинних документів, що б підтверджували не тільки оренду, але й фактичне використання вказаного автомобіля у господарській діяльності позивача. Доказів наявності у володінні ТОВ «ЗТБ Україна»інших автомобілів, у яких би використовувався в якості палива бензин А-95, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до змісту Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.06.1999 за № 418/3711, витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які відрегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника.

За таких умов, судом не приймається посилання позивача на те, що витрати на оформлення віз за кордон працівникам підприємства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснені з метою здійснення ними службових відряджень, оскільки позивачем не надано документів, передбачених Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, на підтвердження зв'язку таких відряджень з основною діяльністю підприємства.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що доходи вищевказаних працівників підприємства у вигляді відшкодування витрат на представницькі цілі, придбання паливно-мастильних матеріалів (бензин а-95) та на оформлення віз за кордон є додатковими благами у розумінні абз. «г»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З огляду на викладене, позивач як податковий агент зобовязаний був утримати податок з доходів фізичних осіб з вартості вищевказаних додаткових благ, з урахуванням чого суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вказаних податкових повідомлень-рішень в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3634,25 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7268,50 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним податкових повідомлень-рішень №000108710/35081662 від 27.08.2010, №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010 та №0000211710/35081662 від 17.02.2011 №0001954310/0 від 28.12.2010 в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4476,77грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8953,54грн.

Водночас, згідно з пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі, а відповідно до п. 60.4 ст. 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Як видно з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення №0001954310/0 від 28.12.2010 було отримане позивачем, а відтак податкові повідомлення-рішення №000108710/35081662 від 27.08.2010 та №0001081710/1/35081662 від 10.11.2010 вважаються відкликаними в силу пп. 60.1.3 п. 60.1, п. 60.4 ст. 60 Податкового кодексу України та не можуть бути скасовані рішенням суду.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог у сумі 1,13 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТБ Україна»задовольнити частково.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0001954310/0 від 28.12.2010, прийняте Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва, в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗТБ Україна»суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4476,77грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8953,54грн.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТБ Україна»(03142, м. Київ, вул. Феодори Пушиної, 50/А, кв. 1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1, 13 грн. (одна гривня 13 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко