Постанова № 18852098, 28.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 квітня 2011 року 16:15 № 2а-53/11/2670

За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»

до Державної екологічної інспекції в Одеській області

про визнання недійсними рішень

Суддя Винокуров К.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 41 від 19.03.2011р.)

від відповідача: не зявились

28.04.2011р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»(надалі позивач) звернулось до суду з позовом у якому просило забезпечити захист прав і законних інтересів підприємства шляхом визнання недійсним рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська 6-А в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства № 49 від 03.12.2010р..

Вимоги позивача забезпечити захист прав і законних інтересів підприємства шляхом визнання недійсним, також, рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» з експлуатації автозаправної станції 16-31, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, с. Мізікевичі, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км. в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства № 32 від 02.12.2010р. розглядались судом в межах справи № 2а-99/11/2670.

Ухвалою суду від 10.02.2011р. справи № 2а-53/11/2670 та № 2а-99/11/2670 обєднано для спільного розгляду в одне провадження. Право суду обєднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача передбачено ст. 116 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»не здійснює розміщення відходів в розумінні діючого законодавства України, а фактично передає побутові відходи, які утворюються в процесі діяльності, на утилізацію підприємствами комунального господарства на підставі відповідних угод.

У додатково наданих поясненнях позивач зазначає, що в результаті господарської діяльності підприємства у сфері споживання (роздрібна торгівля) утворюються побутові відходи, а згідно Національного класифікатора України (Класифікація видів економічної діяльності) ДК 009:2005, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005р. N 375, діяльність по збиранню та знищенню інших відходів (код 90.02) відноситься до секції О «Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту».

За твердженням позивача ним дотримуються вимоги діючого законодавства та укладено договір з підприємством, яке здійснює діяльність у сфері комунального господарства, що відповідно є підставою для визнання недійсним рішень відповідача.

Відповідачем позову не визнано, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених вимог.

Як те стверджує відповідач, при проведенні перевірки було встановлено, що експлуатація позивачем автозаправних станцій №№ 16-41, 16-31 здійснювалась з порушенням вимог природоохоронного законодавства, оскільки відсутні дозволи на розміщення та ліміти на утворення та розміщення відходів на 2010 рік.

З посиланням на Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. №1218 відповідач приходить до висновку, що невключення позивача до об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів і до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміт на утворення та розміщення відходів, не є законною підставою, що надає останньому право не отримувати ліміти на утворення та розміщення відходів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведеної Державною екологічною інспекцією в Одеській області перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства мережі АЗС Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»по Одеській області, складено акт копія якого залучена до матеріалів справи.

На підставі встановлених вказаними актами порушень позивачем ст. 17, ст. 32 Закону України «Про відходи»відповідачем винесені наступні рішення:

- № 49 від 03.12.2010р. про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська 6-А, в частині яка порушує вимоги природоохоронного законодавства;

- № 32 від 02.12.2010р. про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, с. Мізікевичі, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км., в частині яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.

Посилання позивача з приводу того, що дії Державної екологічної інспекції з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області щодо проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства мережі АЗС Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна», зокрема АЗС № 16-31, № 16-41 є необґрунтованими, оскільки відповідно до Свідоцтв про право власності від 12.02.2006р., від 24.03.2004р. автозаправні станції № 16-31, № 16-41 є об'єктом нерухомого майна, а тому не є відокремленими підрозділами підприємства судом не приймається виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Таким чином, статус автозаправних станцій № 16-31, № 16-41, як обєктів нерухомого майна визначений Свідоцтвами про право власності від 12.02.2006р, від 24.03.2004р. не спростовує факту здійснення позивачем за місцезнаходженням вказаних обєктів господарської діяльності.

Об'єктами перевірки, згідно «Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 10.09.2008р. № 464, є підприємства, цехи, виробничі майданчики, обладнання, установки, території тощо, які експлуатуються суб'єктами господарювання, в тому числі споруди та інші об'єкти, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище (в тому числі їх розміщення, проектування, будівництво, реконструкція та введення в дію), об'єкти природно-заповідного фонду.

З приводу заявлених позовних вимог щодо наявності підстав для визнання недійсними рішень відповідача № 49 від 03.12.2010р., № 32 від 02.12.2010р. про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправних станцій № 16-41, № 16-31 судом враховується наступне.

Висновки про порушення ст. 17, 32 Закону України «Про відходи»які виявлені при проведенні перевірки згідно складеного акту від 30.09.2010р. обгрунтовані відсутністю у позивача дозволу на розміщення та ліміту на утворення та розміщення відходів.

Статтею 17 Закону України «Про відходи»визначені обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, а згідно з п. а) ч. 1 ст. 32 вказаного закону, з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється:

- вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів…

В силу положень Закону «Про відходи»(ст. 31) Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює Кабінет Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. № 1218 «Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів», яким визначені правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України.

Необхідність одержання лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік у вказаному Порядку повязується із визначенням переліку власників відходів місцевими державними адміністраціями за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях (п. 10 Порядку).

Згідно з п. 11 Порядку, органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Як те встановлено під час розгляду справи та підтверджується отриманою відповіддю Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (вих. № 3800/05-03 від 18.04.2011р.) докази надсилання та вручення повідомлення Підприємству з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік відсутні (повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік було розміщено на офіційному сайті Мінприроди»).

Таким чином, наведені обставини спростовують факт порушення позивачем вимог ст. 17, 32 Закону України «Про відходи», оскільки позивач не може вважатись субєктом господарської діяльності, якому необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів згідно з вимогами встановленими Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. № 1218 (п. 10, 11).

Виходячи з положень встановленого Порядку, отримання ліміту на утворення та розміщення відходів безпосередньо залежить від включення власника таких відходів до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів), який визначається місцевими державними адміністраціями за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року, що відповідно свідчить про помилковість тверджень відповідача з цього приводу, оскільки в даному випадку має враховуватись порушення саме позивачем обов'язку визначеного Законом.

При цьому судом відхиляються доводи позивача з приводу звільнення підприємства від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів на підставі п. 8 зазначеного Порядку, у звязку з наступним.

Згідно з п. 8 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. № 1218, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

За визначенням наведеним у ст. 1 Закону «Про відходи»:

- розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;

- побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;

- тверді відходи - залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням;

- виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Предметом договору № 503КК/07/1/07/2031 від 04.09.2007 року, укладеного позивачем з ТОВ «Союз»є виконання на умовах договору комплексу робіт та послуг зі збирання та вивезення твердих побутових відходів, що утворюються в процесі господарської діяльності замовника (позивач у справі) та розміщуються в контейнери надані йому в тимчасове користування.

Згідно з п. 4 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 554, автозаправні станції відносяться до об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Дані по відходах, які утворювались при здійсненні господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації АЗС № 16-41, № 16-31 протягом 2010 року наведені у Проектах ліміту № 51401798, № 51237085 на 2010 рік на утворення та розміщення відходів Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл Україна», які погоджені відповідно до погоджувальних листів № 13336 від 05.10.2010р. та № 13333 від 05.10.2010р. (після проведеної відповідачем перевірки), надані Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 261 Господарського суду до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності .

Враховуючи, що АЗС є невідємною частиною процесу реалізації продукції нафтопереробного виробництва, то відповідно до зазначеної норми ГК України, діяльність АЗС відноситься до сфери матеріального виробництва, що дає підстави вважати, що відходи створені в результаті такої діяльності АЗС неможливо відносити до категорії побутових.

Проте суд вважає, що до відходів, які створені в результаті діяльності АЗС саме в сфері матеріального виробництва

Таким чином, зазначені в проектах лімітів види відходів, які утворювались при здійсненні господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації АЗС № 16-41, № 16-31 не є такими, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках, відповідно не відносяться виключно до твердих побутових відходів, а в розумінні положень Закону України «Про відходи»(ст. 1) підпадають під визначення небезпечних відходів.

Таким чином укладення позивачем договору з ТОВ «Союз»не звільняє Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів при здійсненні господарської діяльності з експлуатації АЗС № 16-41, № 16-31, оскільки згідно із п. 8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. № 1218 саме власники побутових відходів звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів за умови укладення ними договору на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства.

Що ж стосується позиції Позивача щодо відсутності необхідності щорічного отримання лімітів на утворення такого типу відходів як залишки очищення резервуарів в звязку з тим, що відповідно з вимогами ДСТу зачистка резервуарів має проводитися не рідше 1 разу в два роки і відповідно виключає необхідність отримувати відповідний ліміт щорічно, то з такою позицією суд не погоджується. Зазначені вимоги ДСТу встановлюють тільки мінімальну частоту проведення зачистки і не виключають можливості проведення такої зачистки більш часто за необхідності. Таким чином на думку суду підставою для отримання лімітів має бути не тільки безпосередня фактична наявність відходів, а й технологічно передбачувана можливість їх появи внаслідок такої певної специфічної діяльності, як в даному випадку діяльність АЗС. Теж саме стосується і позиції Позивача щодо відсутності необхідності отримання лімітів на відходи стабілізовані та затвердівші з допомогою звязуючего неорганічного матеріалу, так як не було зафіксовано проливів нафтопродуктів. Так як неможливо гарантувати відсутність проливів нафтопродуктів під час здійснення Позивачем діяльності з торгівлі нафтопродуктами, і відповідно існує теоретична можливість появи такого типу відходів, то така можливість і обумовлює необхідність отримання відповідних лімітів.

Враховуючи все вищевикладене, встановлені обставини про відсутність підстав вважати позивача субєктом господарювання, якому необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів згідно з вимогам встановленими Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. № 1218 (п. 10, 11) саме внаслідок ненадсилання та невручення Підприємству з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік , вимоги позивача про визнання недійсним рішень відповідача є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Державної екологічної інспекції в Одеській області № 49 від 03.12.2010р. про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»(ідент. код 30603572) з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська 6-А в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.

3. Визнати недійсним рішення Державної екологічної інспекції в Одеській області № 32 від 02.12.2010р. про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»(ідент. код 30603572) з експлуатації автозаправної станції 16-31, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, с. Мізікевичі, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км. в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.

4. Стягнути з рахунків державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну 14, літ. А, ідент. код 30603572) 6, 80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Винокуров

дата складення постанови в повному обсязі 16.05.2011р.