Постанова № 18851425, 25.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2011 р. № 2а- 9895/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Смоляр Є.А.

за участю представників сторін

позивача Машир В.О.,

відповідача Богданової М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Трест Житлобуд-1"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

встановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення рішення від 30.05.2011 року № 0002142302. У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, пославшись на те, що підприємством своєчасно та відповідно до положень діючого податкового законодавства включено до складу податкового кредиту суму податку, сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ “Сат Імпекс” та ТОВ «Спецтрубомонтаж», а посилання податкової інспекції на нікчемність укладених договорів є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі пославшись на те, що при проведенні перевірки позивача встановлено, що відносини між позивачем та ТОВ “Сат Імпекс” та ТОВ «Спецтрубомонтаж»здійснені без мети настання реальних наслідків, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, а тому підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми за податковими накладеними зазначених підприємств.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач пройшовши передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу субєкта господарювання юридичної особи, про що видане відповідне свідоцтво серії А00 № 172687 від 08.08.1994 року та взятий на податковий облік у ДПІ Київського району м.Харкова 18.10.1994 за № 374. Основним видом діяльності позивача згідно довідки статистики АА № 424744 в тому числі є будівництво будівель (45.21.1).- а.с.89.

05.05.2011 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань правильності визначення податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма «САТ ІМПЕКС», ТОВ «Спецтрубомонтаж»за результати якої складено акт від 13.05.2011 року № 1866/23-506/01270285, яким встановлено порушення:

ч.5 ст. 203, ч.ч.1,2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ВАТ «Трест Житлобуд-1»з ТОВ фірма «САТ ІМПЕКС»за січень 2011року та ТОВ «Спецтрубомонтаж» за грудень 2010 року;

п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 198.3, ст.. 198.6 ПК України в частині заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 576536 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 421300 грн., за січень 2011року на суму 155236 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 30.05.2011 року № 0002142302, яким позивачеві збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 576536,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 105326,00 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими за його наслідками податковим повідомленням-рішенням позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст..56 ПК України, за результатами якого рішення податкового органу залишено без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Спецтрубомонтаж»укладено договори підряду №30/11-10 від 10.11.2010 року, №30/12-2 від 30.11.2010 року, №30/12-3 від 30.11.2010 року, №30/12-4 від 30.11.2010 року; ВАТ «Трест Житлобуд-1»з ТОВ «Сат імпекс» укладено договори поставки №СИ1511 від 15.11.2010 і № СИ1001 від 10.01.2011р.

У судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при проведенні перевірки на підставі актів ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 15.04.11 року №1212/1800/31939034 та ДПІ у Київському районі м.Харкова від 08.04.11 №1329/18010/32564148 встановлено неможливість реального здійснення фінансовогосподарських операцій позивачем, ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями; відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст.. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З цього приводу суд зауважує, що пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” визначено право податкового органу звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. В судове засідання доказів такого звернення представником відповідача не надано.

Суд також звертає увагу на те, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів, визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Даючи оцінку висновкам податкової інспекції стосовно нікчемності договорів, укладених позивачем із контрагентами, суд звертає увагу на те, що згідно положень ст.ст.215,216,228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки позивача суд зазначає, що вказаний документ не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того суд зауважує, що із досліджених в судовому засіданні первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ фірми “Сат Імпекс” та ТОВ “Спецтрубомонтаж”: договорів, податкових накладних, виписок банків, товарно-транспортних накладних тощо вбачається, що висновки фахівців податкової інспекції стосовно нікчемності вказаних договорів є не обґрунтованими.

Суд також зауважує, що з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Положеннями п.п 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” , ст..198.3, 198.6 ПК України Приписами підпунктів 14.1.181 ст.14, п.198.3, 198.6. ст.196 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

На виконання вказаних вище договорів контрагентами позивача надано податкові накладні № 129 від 28.02.2011 року, № 131 від 28.02.2011 року, № 117 від 28.02.2011 року, № 209 від 08.02.2011року (а.с.138,156, 168, 209). Дослідивши вказані податкові накладні суд зазначає, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Суд також зауважує, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України, Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари, послуги у їх вартості (а.с.185-201 т.1).

Суд також зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладався обов'язок та не визначалося право перевірки відповідності законодавству установчих документів контрагентів товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Суд також звертає увагу на те, що податковим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.

В судове засідання представником відповідача по справі в силу положень ст.71 КАС України не надано суду доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача на момент укладення договорів та видачі податкових накладних при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Трест Житлобуд-1" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова № НОМЕР_1 від 30.05.2011 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "Трест Житлобуд-1" ( код 01270285) судовий збір у розмірі 3.40 (три гривні сорок копійок)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 28 жовтня 2011 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.