Постанова № 18848482, 13.10.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2011 року 2а-4227/11/1070

Київський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Совича О.І., представників

позивача: Горобченка О.Л.,

відповідача: Кривші О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мить»

доВасильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мить»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання дій відповідача стосовно складання акта про результати невиїзної документальної перевірки позивача від 21.04.2011 №1670/23-112/13739050 та щодо визначення податкового зобов'язання та накладення штрафних санкцій відповідно до податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 №0000142340/0 - протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 №0000142340/0, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 48748,75 грн., з яких: 38 999,00 грн. за основним платежем; 9 749,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 №0000142340/0.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «С.ДЖ.Р.ГРУП». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Мить»та ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Таким чином, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит, що, у свою чергу, призвело до заниження податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер роботи виконані контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що договір, укладений між ТОВ «Мить» та ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП», є нікчемним та не спричиняє реального настання правових наслідків, а ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»здійснює діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому вважає податкове повідомлення - рішення правомірним. Крім того, відповідач зазначив, що контрагент позивача не сплатив податкових зобовязань до Державного бюджету. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мить»є юридичною особою, що зареєстрована рішенням Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 20.07.1992 №176. Підприємство перереєстровано Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 06.10.2004 за №13331050001000085. Як платник податків перебуває на обліку в Васильківській обєднаній державній податковій інспекції Київської області з 29.07.1992 за №13-12, зареєстровано як платник податку на додану вартість з 12.02.2008 за №100097901.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: капітальний ремонт вантажних, легкових автомобілів та автобусів, ремонт тракторів та інших сільськогосподарських машин, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля автотоварами.

1 червня 2009 року між позивачем та TOB «С.ДЖ.Р.ГРУП»було укладено Договір субпідряду на виконання будівельних робіт № СП 1/07-9, відповідно до умов якого, TOB «С.ДЖ.Р.ГРУП»взяло на себе зобовязання побудувати пташники за адресою: с. Степанці Канівського району, Черкаської області.

Як убачається з матеріалів справи, факт виконання послуг за вказаними договорами підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі прийняття робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Позивач здійснив оплату виконаних робіт за Договором у розмірі 500000,00 грн.

За здійсненими господарськими операціями позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних у розмірі 38999,00 грн.

З 07.04.2011 по 20.04.2011 посадовими особами Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» за період з липня по грудень 2009 року (акт перевірки від 21.04.2011 №1670/23-112/13739050).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, у розмірі 38999,00 грн.;

частини 1, 5 статті 203, пункту 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, право чини, укладені між ТОВ «Мить»та ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП», мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договір підряду, укладений між позивачем і «С.ДЖ.Р.ГРУП», є нікчемним і таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави і суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, оскільки вказаний договір укладено за відсутності наміру дійсного отримання результатів робіт, фактично ніякі роботи контрагентом не виконувалися, а договір укладено лише задля незаконного зменшення обєктів оподаткування податком на додану вартість.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги матеріали кримінальної справи за №69-107, яка порушена відносно директора ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» ОСОБА_3, за фактом створення фіктивного підприємства «С.ДЖ.Р.ГРУП», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального Кодексу України, а саме дані, отримані органом досудового слідства в ході допиту ОСОБА_3 в якості свідка, який пояснив, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства. Документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство погодився зареєструвати на своє імя на пропозицію знайомого ОСОБА_4 за грошову винагороду, який пообіцяв, що підприємство буде використовуватися для конвертаційної діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно.

Крім того, в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладена інформація, яка міститься у базі АІС «РПП», про присвоєння ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»стану 8: до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»основних фондів та наявність середньоспискової чисельності працюючих у кількості 1 особа.

За результатами перевірки Васильківською ОДПІ Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 №0000142340/0, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 48748,75 грн., з яких: 38 999,00 грн. за основним платежем; 9 749,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР, на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР; на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР під валовими витратами виробництва та обігу (далі валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР .

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у звязку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Як убачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі первинні фінансово-господарські документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Мить»понесло реальні витрати на оплату будівельних робіт підприємства «С.ДЖ.Р.ГРУП». Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується податковими накладними.

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку, що витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість є фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Під час судового розгляду встановлено, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» було зареєстроване як платник ПДВ, та, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб зареєстроване у зазначеному реєстрі

Крім того, суд звертає увагу, що норми Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку інших осіб та сплати контрагентами податку до бюджету.

Це означає, що невиконання контрагентом позивача податкових зобовязань зі сплати податку до бюджету, тягне за собою відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи-контрагента. Дана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Відносно твердження відповідача про нікчемність та (або) фіктивність зазначених правочинів, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина перша статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча податковим органом і використано в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», однак, відповідач не звернув уваги на те, що згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Васильківською ОДПІ Київської області, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині першій статті 219 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині першій статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини другої статті 221 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Відповідно до частини 1 статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з частиною 2 статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд зазначає, що відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Посилання відповідача на те, що у ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»відсутні основні фонди та кількість працюючих 1 особа, суд не приймає до уваги, оскільки це не може бути підставою для визнання правочинів між ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»та позивачем такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Посилання податкового органу на пояснення директора ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» ОСОБА_3 про те, що фінансово-господарські документи ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»підписані не директором ОСОБА_3, а іншою особою, не приймаються судом, оскільки отримані на стадії попереднього слідства в межах розслідування кримінальної справи, а тому є лише одним з видів джерел доказової інформації, який не може ототожнюватись з поняттям встановленого факту як певної події життя. Такий факт може бути встановлений в іншій справі лише на підставі судового рішення. Жодного рішення щодо фальсифікації фінансово-господарських документів з боку ТОВ ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»судами не приймалось, таким чином, дані твердження відповідача є бездоказовими.

Суд також звертає увагу на те, що та обставина, що певні документи контрагента підписані іншою особою, ніж та чиє прізвище зазначене у документі, ще не означає фальсифікації самого документу і не має наслідком визнання протиправними господарських операцій, які фактично відбулись і цей факт підтверджується документально. Крім того, це жодним чином не призводить до втрат Державного бюджету.

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

За таких обставин висновки податкового органу про те, що позивачем порушено вимоги підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, у розмірі 38999,00 грн.; частини 1, 5 статті 203, пункту 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України,є помилковим, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення податкового законодавства, передбачена підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Інших доказів та заперечень, ніж ті, що наведені в акті перевірки та у запереченнях на позовну заяву, відповідач не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, проте, вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 12.05.2011 №0000142340/0.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Постанова у повному обсязі виготовлена 14 жовтня 2011 року.