Постанова № 18845013, 17.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2011 р. о15:40 Справа №2а-10077/11/0170/4

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Шевцовій Г.В., за участі представників сторін: від позивача - Маслюк О.В., від відповідача - Бора І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2011 року №0006682301.

Позов мотивовано помилковістю висновків податкового органу про безтоварний характер господарських операцій позивача із ПП "Базис Торг". Позивач зазначає, що господарські операції, про які вказано в акті перевірки, виконані реально, оформлені усі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, придбані товари (упаковка для продуктів харчування) призначені для використання в господарській діяльності позивача.

Ухвалою суду від 15.08.2011 року відкрито провадження у справі, ухвалами від 16.08.2011 року вжито заходи забезпечення позову - заборонено Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим вчиняти дії, спрямовані на погашення податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс", що виник у зв'язку із несплатою грошового зобов'язання, визначеного за податковим повідомленням-рішенням ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 21.06.2011 року №0006682301, до набрання законної сили судовим рішенням у справі; після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що проведеною відповідачем перевіркою встановлено завищення позивачем задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість через віднесення до його складу сум податку, сплачених ПП "Базис Торг", у якого відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. Представник відповідача стверджує, що ТОВ "Базис Торг" проводило транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту позивачем. В ході перевірки не було надано документів, що підтверджують рух товару від продавця (постачальника) до перевізника і покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товару. На думку представника відповідача, господарські операції, на підставі яких позивач сформував податковий кредит з ПДВ не містять у своїй суті розумних економічних причин (ділової мети), тож оформлені за результатами таких операцій документи податкового обліку не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 32841168, зареєстрований у якості платника податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим.

Посадовими особами податкового органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із ПП "Базис Торг" (ідентифікаційний код 36165986), за результатами перевірки складено акт від 04.05.2011 року №5564/23-4/32841168. Згідно із висновками даного акту встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинний до 01.01.2011 року, далі - Закон №168), що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20222,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2011 року №0006682301 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 20222,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України - 5056,00 грн.

Розглядаючи справу суд встановив порушення відповідачем чинного законодавства щодо порядку проведення невиїзної документальної перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що наказом від 27.04.2011 року №1333 передбачено проведення перевірки з датою її початку - 27.04.2011 року. Повідомлення №17488/10/23/4 від 27.04.2011 року та копія наказу №1333 від 27.04.2011 року направлені відповідачем поштою з повідомленням про вручення директору ТОВ "Зелений будинок-Плюс" 29.04.2011 року. Згідно із актом перевірки проводилась з 27.04.2011 року по 04.05.2011 року.

Суд вважає, що вимоги пункту 79.2 статті 79 ПК України зобов'язують податковий орган розпочати проведення невиїзної перевірки лише після отримання повідомлення про вручення поштового відправлення або вручення копії наказу особисто уповноваженій особі платника податків (самому платнику податків). Початок перевірки у день видання наказу та направлення копії наказу та повідомлення про проведення перевірки поштою безумовно є порушенням положень пункту 79.2 статті 79 ПК України, крім того це порушує право платника податку надавати матеріали, які можуть бути підставами для висновків під час проведення перевірок.

Досліджуючи правомірність висновків податкового органу, покладених в основу оскарженого податкового повідомлення-рішення суд встановив наступне.

Перевіркою встановлено, що податковий кредит позивача частково (на суму 20222,00 грн.) сформовано на підставі податкових накладних, виданих ПП "Базис Торг" (ідентифікаційний код 36165986). В ході перевірки не виявлено документів, про рух товару від продавця (постачальника) до перевізника та покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарів.

В акті перевірки зазначено, що господарські операції із ТОВ "Базис Торг" не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети).

У зв'язку із цим, податковий орган дійшов висновку про те, що вказані господарські операції не мали "товарного характеру", оскільки ПП "Базис Торг" відсутні основні фонди та виробничі потужності. В акті перевірки зроблено висновок про те, що господарські операції позивача і ПП "Базис Торг" були спрямовані на штучне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку вказаним висновкам відповідача суд встановив, що позивачем у ПП "Базис Торг" придбано будівельні матеріали.

Згідно із розшифровкою суми податкового кредиту у розрізі контрагентів (а.с. 88), позивачем у грудні 2010 року віднесено до його складу 20221,94 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Базис Торг" (індивідуальний податковий номер 361659801097).

Отримання товару підтверджується прибутковими накладними (а.с. 54, 56, 58, 60, 62, 64), сплата його вартості - платіжними дорученнями (а.с. 70-72).

Відповідно до реєстру отриманих податкових накладних у грудні 2011 року позивач отримав від ПП "Базис Торг" наступні податкові накладні: №1766 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 569,47 грн.; №1764 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 3203,29 грн.; №1763 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 10358,67 грн., №1767 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 2032,90 грн., №1768 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 2278,84 грн., №1765 від 30.12.2010 року на суму ПДВ 1778,77 грн.

Судом досліджено вказані податкові накладні, їх копії долучено до матеріалів справи (а.с. 53, 55, 57, 59, 61, 63) і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення не зазначає.

Згідно із наданими відповідачем матеріалами перевірки ПП "Базис Торг" (акт позапланової невиїзної перевірки від 28.03.2011 року №3378/23-4/36165986) ПП "Базис Торг" у грудні 2010 року віднесено суми податку на додану вартість, сплачені позивачем, до складу податкового зобов'язання.

За даними акту від 28.03.2011 року №3378/23-4/36165986 встановлено, що ПП "Базис Торг" формував податковий кредит у грудні 2011 року за результатами господарських операцій із контрагентами, стосовно яких податковий орган також дійшов висновку про їх "безтоварність" та нікчемність відповідних правочинів (у зв'язку із відсутністю у контрагентів основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів і транспортних засобів, ненаданням документів про рух активів, фактичне отримання та реалізацію або використання в господарській діяльності придбаних товарів).

Водночас, посилання податкового органу на порушення вимог закону при здійсненні господарських операцій за участі контрагентів ПП "Базис Торг" не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що контрагенти є "ланкою" у ланцюгу постачання саме того товару, який є предметом договірних відносин із позивачем.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування повязується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод із ПП "Базис Торг".

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагента для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Відповідно до статті 228 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2011 року) правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із пунктом 2 статті 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в звязку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальнику, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані будівельні матеріали у межах його господарської діяльності, а саме будівельної діяльності (ліцензія серії АВ №316138, видана Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, терміном дії з 18 травня 2007 року по 18 травня 2012 року), відповідачем не спростована.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Застосування санкцій у цьому податковому повідомленні-рішенні обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого при зверненні до суду судового збору, в порядку, встановленому статтею 94 КАС України.

В судовому засіданні 17.10.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 21.10.2011 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 21.06.2011 року №0006682301 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелений будинок-плюс" (ідентифікаційний номер 32841168) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20222,00 грн. за основним платежем та 5056,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений будинок-плюс" 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.