Постанова № 18831942, 11.10.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.11 Справа № 5015/928/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Хабіб М.І.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2011р.

у справі № 5015/928/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м.Київ в особі Львівської філії АБ «Експрес-Банк», м.Львів

до відповідача 1 Львівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Львів

до відповідача 2 Фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Київ

про стягнення 615117,99 євро

За участю представників:

позивача: Олексів Р.Й.

відповідача 1: Будулич В.Є., Дудяк Р.А.

відповідача 2: не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.05.2011р. у справі № 5015/928/11 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м.Київ в особі Львівської філії АБ «Експрес-Банк», м.Львів, та стягнуто солідарно з Львівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Львів, вул.В.Янева, 10 (ідентифікаційний код 02941801) та Фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Київ, вул.Інститутська, 29 (ідентифікаційний код 00035145) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Експрес-Банк», м.Київ, проспект Повітрофлотський, 25 (ідентифікаційний код 20053145) в особі Львівської філії АБ «Експрес-Банк», м.Львів, проспект В.Чорновола, 67 (ідентифікаційний код 25243353) 531843 євро заборгованості по кредиту, 35576,52 євро заборгованості по сплаті процентів, 24745,75 євро пені за несвоєчасне повернення кредиту, 6929,20 євро пені за несвоєчасну сплату відсотків, 6567,39 євро 3% річних, 25107,30 грн. державного мита, 232,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення 2183 євро боргу по кредиту та в частині стягнення 2183 євро боргу по відсотках - провадження припинено; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт, покликаючись на норми ст.ст.192, 524, 533 ЦК України, ст.ст.189, 198, 229 ГК України, стверджує, що суд першої інстанції повинен був відобразити стягувану суму у гривнях або зазначити грошовий еквівалент стягуваної суми у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день прийняття рішення, однак цього не зробив. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, не надав можливості сторонам вирішити спір шляхом укладення мирової угоди.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, мотивуючи тим, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті; суд першої інстанції надав сторонам достатньо часу для мирного врегулювання спору, оскільки за клопотанням відповідача 1 розгляд справи неодноразово відкладався, однак сторони не досягли згоди у спірних правовідносинах, тому господарський суд 19.05.2011р. виніс рішення у справі.

Відповідач 2 участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, подав письмове пояснення та доповнення до апеляційної скарги, в якому просив прийняти заяву про приєднання до апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що кредитор не довів до відома поручителя про підвищення розміру відсотків і не одержав згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних із збільшенням відповідальності поручителя. Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України зазначена обставина припиняє дію договору поруки.

Виходячи з приписів ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача 2, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні представник відповідача 1 вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, заявив клопотання про зупинення провадження у справі № 5015/928/11 до вирішення по суті Господарським судом м.Києва справи № 64/252 за позовом Фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Київ до відповідача 1 Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м.Київ в особі Львівської філії АБ «Експрес-Банк», м.Львів та відповідача 2 Львівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Львів, про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р.

Вказане клопотання відхиляється апеляційним господарським судом, оскільки невирішення господарським судом справи № 64/252 не перешкоджає розгляду та вирішенню справи № 5015/928/11. Апеляційний господарський суд перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного в апеляційному порядку рішення на момент його прийняття місцевим господарським судом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 18.06.2007р. між Акціонерним банком «Експрес-Банк»в особі Львівської філії, який в подальшому перейменований у Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Експрес-Банк»(позивач) та Львівською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України (відповідач 1) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № КЛ-05/2007, відповідно до умов якого (п.1.1 договору) кредитодавець (позивач) зобов’язується відкрити позичальнику (відповідачу 1) мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію, з можливістю кредитування в гривні та євро, для поповнення обігових коштів, зокрема для придбання гірськолижного обладнання, оплати робіт по монтажу даного обладнання, купівлі матеріалів, з лімітом кредитування 6000000 грн. терміном на 66 місяців з 18.06.2007р. по 17.12.2012р. із сплатою 18% річних в гривнях та 12% річних в євро, та встановлення графіку погашення кредиту згідно з додатком № 1, що є невід’ємною частиною цього договору. Видача кредитних коштів здійснюється траншами, а саме: 1-й транш на суму –560000 євро; наступні транші надавати при виконанні всіх умов кредитування та забезпечення кредиту.

Додатком № 1 до договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. позивач та відповідач 1 погодили графік погашення кредиту.

28.12.2007р. позивач та відповідач 1 уклали договір № 2 про внесення змін та доповнень до договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., яким встановили фіксований ліміт кредитування з розподіленням валют: 563000,00 євро та 1900000,00 грн.

На виконання умов вищевказаного договору з наступними змінами, позивач надав відповідачу 1 обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується довідкою по рахунку.

01.08.2008р. позивач та відповідач 1 уклали договір № 3 про внесення змін та доповнень до договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., яким плату за користування кредитом встановили в розмірі 20% річних в гривнях.

Додатком № 3 до договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. сторони змінили графік погашення кредиту.

Відповідно до п.4.2 договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., нараховані проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця наступного за звітним шляхом безготівкового перерахування суми нарахованих процентів на рахунок кредитодавця. Якщо цей день припадає на неробочий, то строк сплати переноситься на наступний робочий день. Проценти за останній період користування кредитом сплачуються кредитодавцю в день остаточного погашення кредиту.

Пунктом 5.2.5 договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. встановлено, що позичальник зобов’язаний у випадках передбачених умовами договору достроково погасити заборгованість по кредиту та сплатити усі нараховані проценти за період фактичного користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті згідно умов договору.

Пунктом 5.3.6 договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. передбачено, що кредитодавець має право достроково витребувати суму наданого кредиту, процентів за його користування, включаючи інші суми, які підлягають сплаті у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов договору, зокрема, в разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами за користування кредитом.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем 1 умов договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., позивач надіслав відповідачу 1 листи за вих.№ 15-02/621 від 08.09.2009р., № 15-02/569 від 04.08.2009р. з вимогою про погашення заборгованості у найстисліші терміни. Вказані повідомлення залишене відповідачем 1 без розгляду та задоволення.

Як стверджується матеріалами справи, відповідач 1 свої зобов’язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту та відсотків по договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. виконав частково, заборгованість відповідача 1 перед позивачем становила 534026 євро по кредиту, 37759,52 євро по сплаті процентів.

Після порушення місцевим господарським судом провадження у справі відповідач 1 частково сплатив позивачу суму кредиту у розмірі 2183 євро та відсотки у розмірі 2183 євро, що підтверджується копіями платіжних доручень в іноземній валюті. За таких обставин, суд першої інстанції відповідно до п.11 ст.80 ГПК України правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 2183 євро боргу по кредиту та в частині стягнення 2183 євро боргу по відсотках, у зв’язку з відсутністю предмету спору в цих частинах.

18.06.2007р. між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки, у відповідності до умов якого поручитель (відповідач 2) поручається перед кредитодавцем (позивачем) за виконання Львівською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України своїх зобов’язань по договору про відкриття кредитної лінії № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., укладеного між кредитодавцем та позичальником.

Згідно з п.1.2 договору поруки від 18.06.2007р. поручитель відповідає перед кредитодавцем за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи сплату суми кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (пеня, штраф) та відшкодування збитків у випадках, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п.3.1 договору поруки від 18.06.2007р., у випадку порушення позичальником зобов’язань за кредитним договором, кредитодавець має право вимагати виконання таких зобов’язань за кредитним договором, як від позичальника та поручителя окремо, так і спільно від позичальника і поручителя, причому як в повному обсязі зобов’язань за кредитним договором невиконаних в строк, так і в їх частині.

Згідно з п.3.2 договору поруки від 18.06.2007р. поручитель, як солідарний боржник, в строк не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги кредитодавця про виконання зобов’язань за кредитним договором, зобов’язаний виконати пред’явлену йому вимогу кредитодавця в повному обсязі, шляхом перерахування суми, що підлягає сплаті кредитодавцю, на вказаний кредитодавцем поточний рахунок.

17.09.2009р. позивач звернувся до відповідача 2 з претензією за вих. № 01-06/558 від 17.09.2011р., в якій вимагав сплатити заборгованість відповідача 1 за договором № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р. в розмірі 9366913,00 грн. в місячний термін. Відповідачем 2 вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

Згідно з ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладені сторонами у справі договір про відкриття кредитної лінії № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р та договір поруки від 18.06.2007р. на момент розгляду даної справи судами першої і апеляційної інстанції недійсними в судовому порядку не визнавались. Їх недійсність не встановлена законом. Відтак, такі правочини вважаються правомірними.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст.193 ГК України.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про прострочення виконання зобов’язання боржниками, що в свою чергу є підставою для стягнення з них суми боргу, оскільки, відповідно до ч.7 ст.193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст.231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.6.2 договору № КЛ-05/2007 від 18.06.2007р., за прострочення позичальником визначеного договором строку (терміну) сплати процентів за користування кредитом в розмірі визначеному п.1.1 договору, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого невиконанням зобов’язання за кожний день прострочення.

Згідно з п.6.3 договору № Л-05/2007 від 18.06.2007р. за прострочення позичальником визначеного договором строку (терміну) повернення кредиту в розмірі визначеному п.1.1 договору, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого невиконанням зобов’язання за кожний день прострочення.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Позивачем за період з 01.01.2010р. по 28.04.2011р. було нараховано відповідачу 127088,72 євро пені за несвоєчасне повернення кредиту та за період з 07.07.2008р. по 28.04.2011р. 9676,36 євро пені за несвоєчасну сплату відсотків. Однак, господарський суд, перевіривши правильність розрахунків сум пені, встановив, що з врахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту повинен становити 24745,75 євро. Наведеного сторонами не спростовано. Однак, відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заявив про застосування річного строку позовної давності, встановленого для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 ст.258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 ст.267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем не наведено поважності причин пропущення строку позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності і позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності щодо вимоги про стягнення пені та відмовив в позові в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків, нарахованих до 18.02.2010р. (позов подано 18.02.2011р.). Відтак, розмір пені за несвоєчасну сплату відсотків, який підлягає стягненню становить 6929,20 євро.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України відповідачу 1 нараховано 3% річних у розмірі 6567,39 євро.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 531843 євро заборгованості по кредиту, 35576,52 євро заборгованості по сплаті процентів, 24745,75 євро пені за несвоєчасне повернення кредиту, 6929,20 євро пені за несвоєчасну сплату відсотків, 6567,39 євро 3% річних.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був відобразити стягувану суму у гривнях або зазначити грошовий еквівалент стягуваної суми у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день прийняття рішення не спростовує правомірності прийнятого місцевим господарським судом рішення, оскільки, як зазначено в пункті 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відтак, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Тому, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2011р. у справі № 5015/928/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»України, м.Львів - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Хабіб М.І.

Суддя Якімець Г.Г.