Рішення № 18826208, 20.09.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.09.11 р. Справа № 18/1716/11

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Полтава

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбудтранс”, с. Михайлівка, Донецька обл.

про стягнення 22302грн.69коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (за довіреністю № 3239 від 25.09.2009р.) - представник

від відповідача: ОСОБА_4 (за довіреністю б/н від 31.01.2011р.) - представник

у судовому засіданні 16.09.2011р. оголошувалась перерва до 20.09.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Полтава (далі позивач) звернулася до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбудтранс”, с. Михайлівна, Донецька обл. (далі відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 16622грн.97коп., пені в сумі 3344грн.40коп., індексу інфляції у сумі 1736грн.83коп., 3% річних у сумі 598грн.49коп., всього 22302грн.69коп.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.06.2011р. справа № 18/1716/11 передана за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 08.07.2011р. суд прийняв справу № 18/1716/11 до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором поставки № 19/2009 від 29.05.2009р. товару.

На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р., двосторонній акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31.07.2010р., видаткових накладних № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р., № 701 від 15.01.2010р.

Ухвалою від 05.09.2011р. строк розгляду справи продовжений до 20.09.2011р.

Клопотанням б/н від 16.08.2011р. позивач надав для залучення до матеріалів справи оригінал договору № 19/2009 від 29.05.2009р., оригінали видаткових накладних № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р., № 701 від 15.01.2010р.; податкові накладні до видаткових накладних, розрахунки суми основного боргу та пені по кожній накладній окремо, довідку № 129 від 25.07.2011р., відповідно до якої заборгованість відповідача складає 16622грн.92коп.

16.09.2011р. позивач через канцелярію суду супровідним листом № 87 від 13.09.2011р. надав суду докази направлення позову з додатками та акту звірки на адресу відповідача, відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 19.08.2011р., оригінал платіжного доручення № 431858 від 19.03.2010р. про сплату відповідачем 2000грн., що свідчить про часткову оплату відповідачем суми боргу.

20.09.2011р. позивач через канцелярію суду супровідним листом № 87 від 13.09.2011р. надав для залучення до матеріалів справи довідку № 89 від 13.09.2011р., якою повідомив, що за спірними накладними відпускався товар, який відноситься до групи технічних мастил; копію претензії № 83 від 13.06.2011р.; оригінали рахунків № 701 від 15.01.2010р., № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р.

Письмовими поясненнями від 20.09.2011р. позивач повідомив суд, що відвантаження товару здійснювалося на підставі укладеного між сторонами договору, ніяких інших договорів, в тому числі усних, між сторонами не існувало.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві, а саме стверджував, що поставка товару відповідачу здійснювалася не за умовами договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р., а на підставі усної домовленості, оскільки накладні № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р. та № 701 від 15.01.2010р. та акт звіряння взаєморозрахунків не містять посилання на договір, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач не отримав жодної вимоги, отже вважає, що строк оплати спірного товару не наступив; позивачем не надано жодних доказів здійснення замовлень покупцем на поставку товару та їх відповідне погодження постачальником.

Заявою б/н від 19.09.2011р. відповідач надав для залучення до матеріалів справи податкові накладні.

Під час судового засідання 16.09.2011р. сторони підтвердили, що спірний товар відноситься до технічних маслов авто хімії, відповідачем сума боргу не спростована, отримання товару відповідачем підтверджено, зазначене відображено у протоколі судового засідання від 16.09.2011р.

Під час судових засідань представники сторін підтримали правові позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 20.09.2011р. представники сторін повідомили про відсутність будь яких додаткових доказів на обґрунтування власної позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

29.05.2009р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 19/2009, згідно з яким постачальник зобовязується в порядку та на умовах договору поставити покупцю наступну продукцію виробничо технічного призначення та товари народного споживання (надалі продукцію): мастила для автомобілів, товари авто хімії, автозапчастини, а покупець зобовязується в порядку і на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію з метою подальшого продажу.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін без заперечень.

Відповідно п. 4.2 договору покупець зобовязаний перерахувати повну 100% оплату за продукцію (партію продукції) на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі, визначеному у видатковій накладній протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідної продукції.

Згідно п. 8.1 договору цей договір є укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2011р., але в будь якому випадку до завершення всіх взаєморозрахунків за даним договором. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить сторону в письмовій формі про розірвання договору, строк його дії щоразу автоматично продовжується на один календарний рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору № 19/2009 здійснив поставку товару за видатковими накладними № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р., № 701 від 15.01.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 16874грн.92коп.

Як зазначає позивач, станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобовязання за договором, сплативши лише частково вартість отриманого товару в сумі 251грн.95коп., внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість у сумі 16622грн.92коп., що підтверджується наданим позивачем двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків станом на 31.07.2010р., одностороннім актом на 25.07.2011р., довідкою № 129 від 25.07.2011р. за підписом бухгалтера та фізичної особи підприємця.

Претензією № 83 від 13.06.2010р. позивач просив відповідача перерахувати виниклу суму заборгованості в розмірі 16622грн.92коп., попереджаючи про необхідність звернення до суду з вимогою про примусове стягнення зазначеної суми та нарахування штрафних санкцій.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач не надав жодної відповіді на направлену претензію, не вчинив жодних дій, спрямованих на добровільне погашення суми боргу, сума заборгованості відповідачем не сплачена, товар не повернутий.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 16622грн.92коп. у звязку з неналежним виконанням умов договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р., що стало підставою для нарахування штрафних санкцій, а саме пені в розмірі 3344грн.40коп., 3% річних у розмірі 598грн.49коп. та індексу інфляції у розмірі 1736грн.83коп. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору купівліпродажу.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 19/2009 від 29.05.2009р. у позивача виникло зобовязання поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його вартість.

Як зазначалося, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за видатковими накладними № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р., № 701 від 15.01.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 16874грн.692коп. Факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними підтверджується підписом та відбитком печатки відповідача в графі „Отримав”, чим надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

В судовому засіданні 16.09.2011р. відповідач підтвердив факт отримання товару та відношення товару до мастил авто хімії. Як вбачається із наданої позивачем довідки № 89 від 13.09.2011р. товар, зазначений в спірних видаткових накладних, відноситься до групи технічних мастил.

Наразі, наведені накладні не містить безпосереднього посилання на договір № 19/2009 від 29.05.2009р., проте висновок стосовно того, що товар за видатковими накладними: № 1232 від 22.01.2010р., № 23348 від 23.12.2009р., № 701 від 15.01.2010р. був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, вказані у спірних видаткових накладних, відповідають тим, що погоджені сторонами в п. 1.1. договору. Предметом договору як і предметом поставки є товари (мастила), що відносяться до авто хімії. Під час судових засідань, в письмових поясненнях від 20.09.2011р. позивач стверджував, що будь-яких інших договорів, крім договору № 19/2009 від 29.05.2009р., між сторонами не укладалося. Наявність між сторонами усної домовленості, що підтверджена оформленням накладних, позивачем спростовується. Будьякі листи, телеграми та інше в обґрунтування факту укладення договору в усній формі або у спрощений спосіб, а також будьякий письмовий договір між позивачем та відповідачем, окрім спірного, в матеріалах справи відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо здійснення поставки товару поза умовами договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р.

Відсутність замовлень покупця на поставку товару та їх відповідне погодження з постачальником не звільняє відповідача від обовязку оплатити товар, оскільки підпис та відбиток печатки відповідача на видаткових накладних, за якими здійснювалася поставка товару, свідчать про погодження останнім з прийняттям саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною, що повністю узгоджується з п.п. 2.2, 2.3 договору.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобовязань з поставки Товару.

Оскільки суду не надано доказів відмови від товару, більш того факт отримання товару підтверджено відповідачем, суд дійшов висновку, що свої зобовязання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 19/2009 від 29.05.2009р.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на суму 16874грн. 92коп., тобто обовязок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони у п. 4.2 договору передбачили здійснення оплати шляхом 100% оплати за продукцію протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідної продукції.

Відповідно до видаткової накладної № 23348 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 23.12.2009р., отже з урахуванням п. 4.2 договору щодо строків оплати товару, останнім днем оплати є 28.12.2009р., а вже з 29.12.2009р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару; за видатковою накладною № 701 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 15.01.2010р., отже з урахуванням умов договору, строк оплати за отриманий товар наступив 20.01.2010р., а вже з 21.01.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару; за видатковою накладною № 1232 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 22.01.2010р., отже з урахуванням п. 4.2 договору щодо строків оплати товару, останнім днем оплати є 27.01.2010р., а вже з 28.01.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару.

Позивач зазначає, що відповідач, отримавши товар, свої зобовязання щодо його оплати, виконав неналежним чином, оплативши лише частково його вартість у розмірі 251грн.95коп., внаслідок чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 16622грн.92коп.

Однак, суд не погоджується із заявленою позивачем сумою боргу в розмірі 16622грн.92коп. з огляду на наступне.

Відповідно п. 4.3 договору в платіжних дорученнях на перерахування коштів за продукцію (партію продукції) покупець в обовязковому порядку повинен вказувати номер та дату рахунку фактури за який він розраховується.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи позивачем був виставлений рахунок № 701 від 15.01.2010р. для оплати товару, поставленого за накладною № 701 від 15.01.2010р. на суму 4181грн.77коп., рахунок № 1232 від 22.01.2010р.на суму 5126грн.86коп. для оплати товару за накладною № 1232 від 22.01.2010р., рахунок № 23348 від 23.12.2009р. на суму 7566грн.29коп. для оплати товару за накладною № 23348 від 23.12.2009р.

Відповідно до позиції позивача, платіжним дорученням № 431858 від 19.03.2010р. відповідач здійснив оплату суми боргу у розмірі 20000грн.00коп., які частково в сумі 251грн.95коп. були враховані позивачем в рахунок погашення боргу за накладною № 23348 від 23.12.2009р., залишок суми у розмірі 1748грн.05коп. був зарахований позивачем у якості погашення боргу за попередні поставки, які не є предметом розгляду.

Однак, суд звертає увагу, що відповідач в зазначеному платіжному дорученні у якості призначення платежу зазначає саме рахунок № 701 від 15.01.2010р., тобто рахунок, виставлений позивачем для оплати товару за накладною № 701 від 15.01.2010р. на суму 4181грн.77коп.

Таким чином, відповідач, діючи у виконання умов 4.3 договору, здійснив розрахунок у розмірі 2000грн. за поставку товару саме за накладною № 701 від 15.01.2010р.

Умови договору не надають позивачу права самостійно зараховувати сплачені відповідачем кошти в рахунок погашення попередньо неоплачених поставок.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню суму основного боргу в розмірі 14874грн.92коп. (загальна вартість поставленого товару у розмірі 16874грн.92коп. 2000грн.00коп.), у звязку з чим відмовляє в частині стягнення основного боргу в сумі 1748грн.05коп.

Керуючись п. 6.2 договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3344грн.40коп., нараховану по накладній № 23348 від 23.12.2009р. за період з 20.03.2010р. по 31.05.2011р. на суму боргу 7314грн.34коп., за накладною № 701 від 15.01.2010р. за період з 20.03.2010р. по 31.05.2011р. на суму 4181грн.77коп., за накладною № 1232 від 22.01.2010р. за період з 20.03.2010р. по 31.05.2011р., у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Суд розглянувши розрахунок пені позивача встановив, що дані вимоги суперечать статті 232 ГК України в частини законодавчо встановленого обмеження нарахування у шість місяців, з дня коли зобовязання повинно бути виконано.

За арифметичним розрахунком суду в частині позовних вимог про сплату пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”:

-за накладною № 23348 від 23.12.2009р. останнім днем оплати є 28.12.2009р., пеня може нараховуватися за період з 29.12.2009р. по 29.06.2010р. на суму поставленого товару 7566грн.29коп., однак, оскільки позивачем обраний період з 20.03.2010р. та сума боргу 7314грн.34коп., що є його правом, сума пені за період з 20.03.2010р. по 29.06.2010р. (в межах заявлених вимог) становить 412грн.41коп.

-за накладною № 701 від 15.01.2010р. останнім днем оплати є 20.01.2010р., пеня може нараховуватися за період з 21.01.2010р. по 21.07.2010р., однак оскільки позивачем обраний період з 20.03.2010р., що є його право, сума пені за період з 20.03.2010р. по 21.07.2010р. на суму 2181грн.77коп. (з врахуванням часткової оплати в сумі 2000грн.00коп., в межах заявлених вимог) становить 146грн.33коп.

-за накладною № 1232 від 22.01.2010р. останнім днем оплати є 27.01.2010р., пеня може нараховуватися за період з 28.01.2010р. по 28.07.2010р. на суму 5126грн.86коп., однак оскільки позивачем обраний період з 20.03.2010р., що є його право, сума пені за період з 20.03.2010р. по 28.07.2010р. (в межах заявлених вимог) становить 360грн.57коп.

Таким чином суд вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума пені в розмірі 919грн.31коп., у звязку з чим відмовляє в частині стягнення пені на суму 2425грн.09коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобовязання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 598грн.49коп. та індекс інфляції у сумі 1736грн.83коп. на загальну суму боргу по всім накладним 16622грн.97коп. за період з 20.03.2010р. по 31.05.2011р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, зробивши власний арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за період з 20.03.2010р. по 31.05.2011р. на суму 14874грн.92коп. встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 535грн.49коп. та індексу інфляції 1484грн.57коп., внаслідок чого відмовляє в частині стягнення 3% річних у розмірі 63грн.00коп., індексу інфляції 252грн.26коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобовязання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні, обсяг боргу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобовязаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 14874грн.92коп. суми основного боргу, 919грн.31коп. - пені, 3% річних 535грн.49коп. та індексу інфляції 1484грн.57коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбудтранс”, Донецька обл., с. Михайлівка про стягнення суми основного боргу у розмірі 16622грн.97коп., пені в сумі 3344грн.40коп., індексу інфляції у сумі 1736грн.83коп., 3% річних у сумі 598грн.49коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбудтранс” (юридична адреса: 83023, м. Донецьк, вул. Автотранспортників, будинок 4, код ЄДРПОУ 31468789) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: 36014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму основного боргу в розмірі 14874грн.92коп, суму пені у розмірі 919грн.31коп, 3% річних в розмірі 535грн.49коп., індексу інфляції 1484грн.57коп., витрати на оплату державного мита в сумі 179грн.71коп. та інформаційно технічного забезпечення судового процесу в сумі 188грн. 50коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1748грн.05коп., суми пені в розмірі 2425грн.09коп., 3% річних у розмірі 63грн.00коп., інфляції 252грн.26коп. відмовити.

У судовому засіданні 20.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >