Рішення № 18825814, 21.09.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.09.11 р. Справа № 7/295

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Е.В. Сгара, суддів Попкова Д.О., Макарової Ю.В.

При секретарі судового засідання Чеботарьової О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Державного підприємства „Ровенькиантрацит” м. Ровеньки

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Обєднана вантажно-транспортна компанія” м.Єнакієве

Предмет спору: стягнення заборгованості 3742202, 89 грн., пені 377911, 23 грн., 7% штрафу 261954, 20 грн., 3% річних 99655, 38 грн., інфляційних 236366, 94 грн.

За участю представників:

від позивача: не зявився

від відповідача:. ОСОБА_1 довір.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство „Ровенькиантрацит” м. Ровеньки звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Обєднана вантажно-транспортна компанія” м.Єнакієве про стягнення заборгованості 3742202, 89 грн., пені 377911, 23 грн., 7% штрафу 261954, 20 грн., 3% річних 99655, 38 грн., інфляційних 236366, 94 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем по справі умов укладеного між сторонами Договору поставки №39-35гп від 12.03.2009р., зокрема несплату ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” отриманої від ДП „Ровенькиантрацит” вугільної продукції.

Позивач вимоги підтримав у повному обсязі, зауважив, що він є поточним кредитором, оскільки обовязок відповідача по сплаті всього спірного боргу виник вже після порушення справи про банкрутство, а саме 07.01.2010р. Стосовно здійснення між сторонами взаємозаліку, зауважив, що взаємозалік по спірному боргу між сторонами не відбувся, оскільки до угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог не було включено спірний борг (позивач намагався здійснити взаємозалік по іншим договорам, укладеним між сторонами), а також, відповідач не підписав та не повернув дану угоду.

Відповідач у відзиві та у судовому засіданні проти позову заперечив, повідомив суд про те, що 02.07.2009р. по відношенню до ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” порушено справу про банкрутство №42/78Б, вважає, що позивач в частині вимог про стягнення 197495, 45 грн. є конкурсним кредитором, оскільки обовязок сплати цієї суми виник у відповідача до порушення справи про банкрутство. Відповідач також повідомив про те, що між ним та позивачем відбувся взаємозалік на залишкову суму боргу, зокрема на адресу позивача 02.03.2010р. було направлено підписаний примірник угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог №1010-18гп від 26.02.2010р. із зауваженнями до неї.

У судовому засіданні 12.09.2011р. відповідач також надав заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 02.09.2011р. та доказ її направлення позивачу.

Позивач а ні в судовому засіданні 12.09.2011р., а ні в подальшому проти заліку зустрічних однорідних вимог на підставі вищевказаної заяви від 02.09.2011р. не заперечив.

У судовому засіданні 21.09.2011р. відповідач надав доповнення до відзиву, яким просив не стягувати інфляційні, 3% річних, пеню та штраф, посилаючись на дію мораторію та ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також надлав клопотання про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу на 95% посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства, у звязку з чим відносно нього порушено справу про банкрутство, а також на наявність заборгованості перед бюджетом та по заробітній платні.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Склад суду неодноразово змінювався. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 27.07.2011р. призначено колегіальний розгляд справи у складі: головуючий суддя Сгара Е.В., суддів Попкова Д.О., Макарової Ю.В.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №39-35гп від 12.03.2009р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатками.

Відповідно до п.8.7 Договору, він вступає в дію з дати підписання і діє до 31.12.2009р. включно.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірного боргу сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до п.1.1 Договору, постачальник (позивач) зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити покупцю (відповідачу) вугілля марки А (антрацит), що іменується надалі товар, а покупець зобовязується прийняти та здійснити оплату товару.

Ціна, якісні показники, обсяги (кількість тон) постачання товару визначаються в додатках до Договору, що є його невідємними частинами (п.1.2 Договору).

Умови постачання та приймання товару обумовлені сторонами у розділі 2 Договору.

Розрахунок за цим Договором провадиться на умовах 100% передплати, але за згодою сторін, у звязку із плануванням безперервних і ритмічних поставок, відповідно з діючим законодавством, можливо застосування іншої форми оплати, а саме: розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів покупцем на рахунки постачальника протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження вугілля (п.3.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не узгоджували оплату вартості поставленого товару за Договором саме шляхом його сплати протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження вугілля (можливість чого передбачена у п.3.2 Договору) і іншого позивачем та відповідачем не доведено.

Разом з цим, у пункті 3.3 Договору зазначено, що кінцевий розрахунок провадиться по факту постачання протягом 10 днів після поставки.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що постачання товару за цим Договором здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA станція відправлення, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2000. Мінімальна партія, що може бути поставлена за цим Договором вагон (65 тн метричних).

Згідно п. п. 2.3, 2.5 Договору, право власності на товар переходить в момент прийняття вагонів до перевезення залізницею. Датою поставки вважається дата на штампі залізничної станції відправлення на залізничній накладній.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони узгодили остаточний строк оплати за кожну партію товару вугілля, зокрема протягом 10 днів після поставки, тобто протягом 10 днів, з дати на штампі залізничної станції відправлення на залізничній накладній, у звязку з чим посилання позивача на відсутність кінцевого строку розрахунків за вугілля є безпідставними.

Двосторонніми додатками №1 від 12.03.2009р., №2 від 12.08.2009р., №4 від 01.09.2009р. до Договору, сторони узгодили кількість, якість, ціну та обсяг поставки товару у березні-квітні 2009р., серпні-вересні 2009р.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що своїми діями сторони фактично узгодили й умови поставки вугілля й на спірний місяць жовтень 2009р., зокрема, відповідач надавав заявки на поставки вугілля у цей період, а позивач здійснював постачання вугілля.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобовязання за Договором щодо поставки вугілля у квітні 2009р., серпні жовтні 2009р., на підставі відповідних заявок відповідача, виконав належним чином, поставив відповідачу вугільну продукцію на загальну суму 3742202, 89 грн., в підтвердження чого у справі містяться відповідні квитанції про приймання вантажу, рахунки на сплату, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2009р., податкові накладні обох сторін за спірний період. Факт отримання вугілля на спірну суму також не спростовано відповідачем в ході розгляду спору в письмових та усних поясненнях.

У звязку з вищевикладеним, враховуючи несплату відповідачем вартості отриманого вугілля, позивач звернувся до відповідача з вимогою №213 від 16.12.2009р. про сплату 3742202, 89 грн. В підтвердження факту направлення відповідачу вимоги у справі містяться копії списку рекомендованих відправлень №17 від 30.12.2009р. та поштової квитанції №1796 від 30.12.2009р.

У звязку з несплатою відповідачем отриманого по Договору у квітні, серпні-жовтні 2009р. вугілля та відсутністю обґрунтованої відповіді на вимогу про сплату №213 від 16.12.2009р., позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 3742202,89 грн. в примусовому порядку.

Згідно пояснень відповідача заборгованість перед позивачем у нього відсутня. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на те, що 02.07.2009р. по відношенню до ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” порушено справу про банкрутство №42/78Б, вважає, що позивач в частині вимог про стягнення 197495, 45 грн. є конкурсним кредитором.

Відповідач також посилався на те, що між ним та позивачем відбувся взаємозалік на залишкову суму боргу, зокрема на адресу позивача 02.03.2010р. було направлено підписаний примірник угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог №1010-18гп від 26.02.2010р. із зауваженнями до неї, в яких відповідач погодився на залік зустрічних однорідних вимог саме по Договору №39-35гп від 12.03.2009р.

Позивач заперечив проти факту заліку зустрічних однорідних вимог саме на підставі заяви №1010-18гп від 26.02.2010р., посилаючись на неотримання від відповідача будь-якої угоди про взаємозалік саме по вказаному договору.

Посилання відповідача на проведення між сторонами взаємозаліку зустрічних однорідних вимог по Договору №39-35гп від 12.03.2009р. на підставі саме угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог №1010-18гп від 26.02.2010р. судом до уваги не приймаються з огляду на наступне:

- представлені позивачем екземпляри угод (копії) про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.12.2009р. б/н та від 26.02.2010р. б/н є не підписаним жодною із сторін отже такі угоди фактично не укладені, у звязку з чим господарським судом не надається оцінка змісту такого документа, а угода не прийнята як належний та допустимий доказ в обґрунтування будь-яких вимог чи заперечень сторін по даній справі;

- представлений відповідачем екземпляр угоди (копії) про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.02.2010р. №1010-18гп за своїм змістом не містить відомості та/або посилання на договір №39-35гп від 12.03.2009р.; а заперечення №0466/15 від 02.03.2010р. за своїми ознаками, з огляду на приписи ст.202 Цивільного кодексу України, не можуть бути розцінені господарським судом як належний доказ здійснення між сторонами взаємозаліку на суму 3183360, 51 грн., у тому числі, по спірному Договору, оскільки даний документ є фактично листом, в якому викладено думку („вважаємо доцільним”) відповідача та зроблено посилання на угоду від 26.02.2010р. №1010-18гп, проте в даному листі №0466/15 від 02.03.2010р. відсутні вимоги (звернення) про здійснення взаємозаліку;

- крім того, відповідачем, з огляду на приписи ст.33 Господарського процесуального кодексу України, в підтвердження своїх заперечень, не надано доказів (поштова квитанція, опис вкладення у цінний лист, повідомлення про вручення поштового відправлення, реєстр відправленої кореспонденції, відмітка на екземплярі угоди про її отримання іншою стороною тощо) направлення (вручення) угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.02.2010р. №1010-18гп із відповідними зауваженнями позивачу по справі. Наданий відповідачем витяг з журналу (без назви журналу) таким доказом не є, оскільки фактично свідчить лише про присвоєння порядкового номеру (0466/15) відповідному документу вищевказаному листу-зауваженню №0466/15 від 02.03.2010р. та не є доказом безпосереднього направлення стороні поштової кореспонденції. Зафіксовані в ньому дані не підтверджені іншими документами (реєстр відправленої кореспонденції із відміткою поштового відділення тощо);

- посилання відповідача на рішення господарського суду Луганської області №6/17/2011(16/47) від 11.04.2011р. є безпідставними, оскільки в ньому вказано про здійснення взаємозаліку між тими ж сторонами, що й у справі №7/295, за іншою угодою №1010-18 від 26.02.2010р. на суму 3463625, 04 грн., яка на огляд у господарський суд Донецької області сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень надана не була. Посилання в даному рішенні господарського суду Луганської області №6/17/2011(16/47) від 11.04.2011р. на договір №39-35гп від 12.03.2009р. відсутні, отже й фактів, що мають відношення до справи №7/295 при розгляді іншої справи за участю тих же сторін господарським судом не встановлено, а застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку неможливо.

В процесі розгляду спору судом зясовано, що ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009р. порушено справу про банкрутство №42/78Б Товариства з обмеженою відповідальністю „Обєднана вантажно-транспортна компанія” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на матеріали справи, на пункти 2.3, 2.5 та 3.3 Договору, заявлені позивачем вимоги в сумі 197495, 45 грн. заборгованості за квітень 2009р. виникли до порушення справи про банкрутство:

- при поставці 02.04.2009р. на суму 33435, 26 грн. по залізничній квитанції №50098531 кінцевий строк сплати 12.04.2009р. (протягом 10 днів від дня поставки);

- при поставках 19.04.2009р. на суму 31889, 59 грн. по залізничній квитанції №50098627, на суму 32973, 96 грн. по залізничній квитанції №51471625, на суму 31924, 88 грн. по залізничній квитанції №50084148 кінцевий строк сплати 29.04.2009р. (протягом 10 днів від дня поставки);

- при поставках 20.04.2009р. на суму 32004, 48 грн. по залізничній квитанції №50084155 та на суму 35267, 28 грн. по залізничній квитанції №51471633 кінцевий строк сплати 30.04.2009р. (протягом 10 днів від дня поставки).

Таким чином, позивач в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості по Договору за квітень 2009р. на суму 197495, 45 грн. є конкурсним кредитором.

З пояснень обох представників сторін вбачається, що позивач до господарського суду Донецької області із конкурсними вимогами в межах справи про банкрутство №42/78Б, у 30 денний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в газеті „Урядовий курєр” №133(4039) від 25.07.2009р. в порядку п.1 ст. 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не звертався.

Таким чином, з огляду на матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з огляду на приписи п.2 ст.14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення боргу за квітень 2009р. в сумі 197495, 45 грн. задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення.

Разом з цим, з огляду на всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників обох сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення боргу за Договором за серпень жовтень 2009р. на загальну суму 3544707, 44 грн. виникли після порушення справи про банкрутство (дата порушення справи про банкрутство 02.07.2009р.), отже позивач в частині даних вимог є поточним кредитором у відношенні до відповідача.

При цьому, в ході розгляду справи відповідач направив на адресу позивача заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 02.09.2011р. відповідно до якої у ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” є невиконані грошові зобовязання перед ДП „Ровенькиантрацит” на суму 3544707,44 грн. по договору поставки №39-35гп від 12.03.2009р. та у ДП „Ровенькиантрацит”, в свою чергу є невиконані грошові зобовязання перед ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” на суму 3532058,00 грн., яка стягнута рішеннями господарського суду Луганської області від 02.09.2010р. № 17/125 та від 27.12.2010р. № 1/262, які набрали чинності. Таким чином, після проведення заліку заборгованість ТОВ „Обєднана вантажно-транспортна компанія” перед ДП „Ровенькиантрацит” становить 12649,44 грн.

Позивач підтвердив факт наявності грошового зобовязання перед відповідачем згідно рішень господарського суду Луганської області від 02.09.2010р. № 17/125 та від 27.12.2010р. № 1/262, які набрали чинності, будь-яких заперечень проти вказаного заліку не надав.

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зобовязання відповідача перед позивачем щодо сплати 3532058,00 грн. боргу за договором поставки №39-35гп від 12.03.2009р. є припиненим у звязку із заліком зустрічних однорідних вимог, після подачі позову до суду. Таким чином провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у звязку з відсутністю предмету спору.

Борг в залишковій частині в сумі 12649,44 грн. доведено матеріалами справи, підтверджено відповідачем у судовому засіданні та у вищевказаній заяві про залік зустрічних однорідних вимог і підлягає стягненню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищезазначеної норми права позивач просить стягнути з відповідача за період з 07.01.2010р. по 17.12.2010р. 3% річних в сумі 99655, 38 грн. та за лютий листопад 2010р. інфляційні в сумі 236366, 94 грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних перевірено судом, здійснено позивачем у відповідності арифметично вірно.

Разом з цим, вказані суми нараховані на всю заявлену до стягнення суму боргу.

Оскільки в задоволенні вимог про стягнення боргу у сумі 197495,45 грн. відмовлено, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних, згідно якого:

- 3% річних, нарахованих за вказаний позивачем період на суму боргу 3544707, 44 грн. складають 94396, 04 грн.;

- інфляційні, нараховані за вказаний позивачем період на суму боргу 3544707, 44 грн. складають 223892, 63 грн.

Таким чином, вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню частково: 3% річних в сумі 94396, 04 грн.; інфляційні в сумі 223892, 63 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних в залишковій сумі задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення.

Відповідно до ст.ст.216218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.5.3 Договору, за порушення строків оплати товару, передбачених п.п.3.3, 3.5 Договору, з покупця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Разом з цим, згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% у сумі 261954, 20 грн., пеню за період з 07.01.2010р. по 07.07.2010р. у сумі 377911, 23 грн., застосовуючи при цьому подвійну облікову ставку НБУ, що відповідає умовам Договору та приписам чинного законодавства.

Відповідач проти стягнення пені та штрафу заперечив, посилаючись на той факт, що відносно нього порушено справу про банкрутство та введено мораторій в період дії якого пеня та штраф не підлягають стягненню.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Як зазначено вище, ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009р. №42/78Б порушено справу про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

При цьому, виходячи із змісту абз.2 ч.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу протягом якого не нараховуються штраф та пеня і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів але ніяк не повязаний з його суттю.

Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, помилковим є твердження відповідача, що на спірну суму боргу у позивача не має підстав для нарахування суми пені та штрафу. Дія мораторію (а отже і його наслідки відсутність можливості нарахування пені та/або штрафу) поширюється лише на ті вимоги, строк виконання яких настав до дати введення дії мораторію.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

З матеріалів справи вбачається, що у відношенні відповідача постанови про визнання його банкрутом винесено не було.

Системний аналіз змісту вищевказаних норм права свідчить про те, що мораторій стосується лише тих вимог кредиторів, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто вимог конкурсних кредиторів і в силу положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій не розповсюджує свою дію на вимоги поточних кредиторів. Тобто, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань, які виникли після дня введення мораторію, а тому не зупиняє міри направлені на забезпечення їх виконання.

За змістом зазначених вище норм права, боржник повинен виконувати зобовязання, що виникли після введення мораторію та нести юридичну відповідальність за їх невиконання у відповідності із чинним законодавством, у тому числі оплачувати пеню та штраф за їх невиконання або неналежне виконання.

Аналогічна позиція викладена у Постановах Вищого господарського суду України № 5/34-09 від 27.09.2010р.; № 5002-33/4815-2010 від 23.02.2011р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу, нарахованих на поточний борг, за визначений у позові період, є обґрунтованими та заснованими на Законі.

Пеня та штраф перераховані судом з огляду на умови Договору, приписи діючого законодавства, з урахуванням суми заборгованості та складають: штраф 248129, 52 грн.; пеня 164746, 21 грн.

Вимоги про стягнення пені в сумі 213 165,02 грн. та штрафу в сумі 13 824,68 грн. задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про зменшення суми стягуваної пені та штрафу на 95% посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства, у звязку з чим відносно нього порушено справу про банкрутство, а також на наявність заборгованості перед бюджетом та по заробітній платні.

У відповідності до вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобовязання.

Згідно ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобовязанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи той факт, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі у звязку з чим відносно нього було порушено справу про банкрутство, на підприємства значиться заборгованість по заробітній платі в сумі 1125100 грн., перед Управлінням пенсійного фонду в сумі 419800 грн., перед фондами соціального страхування в сумі 44000 грн., а також враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача щодо зменшення суми пені та штрафу підлягає задоволенню частково. Суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної пені на 50%.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 82373,10 грн. та штраф в сумі 124064,76 грн.

Вимоги щодо стягнення пені та штрафу в залишковій частині задоволенню не підлягають, у звязку зі зменшенням стягуваної суми судом.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 601, 625 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 69, п. 1-1 ст. 80, ст.82, п. 3 ст. 83, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Державного підприємства „Ровенькиантрацит” м. Ровеньки до Товариства з обмеженою відповідальністю „Обєднана вантажно-транспортна компанія” м.Єнакієве про стягнення заборгованості 3742202, 89 грн., пені 377911, 23 грн., 7% штрафу 261954, 20 грн., 3% річних 99655, 38 грн., інфляційних 236366, 94 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Обєднана вантажно-транспортна компанія” (86406, Донецька обл.., м.Єнакієве, вул.Марата, 1, ЄДРПОУ 32287238, р/р 26007311198801 в АБ „Південний” м.Одеса, МФО 323209) на користь Державного підприємства „Ровенькиантрацит” (94700, Луганська обл.., м.Ровеньки, вул.Комуністична, 6, ЄДРПОУ 32320704, р/р 26001301230607 в АК ПІБ м.Ровеньки, МФО 304502) заборгованість у сумі 12649,44 грн., пеню в сумі 82373,10 грн. штраф в сумі 124064,76 грн., 3% річних в сумі 94396, 04 грн.; інфляційні в сумі 223892, 63 грн., державне мито в сумі 23 109,93 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 213,88 грн.

Провадження у справі в частині стягнення 3532058,00 грн. боргу припинити.

У задоволені вимог в залишковій частині відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 21.09.2011р.

Головуючий суддя Сгара Е.В.

Суддя Макарова Ю.В.

Суддя Макарова Ю.В.

< Текст >