Рішення № 18820840, 17.10.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2011 р.

Справа № 5004/1503/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мантрейд», м. Рівне

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Лище, Луцького району

про зобовязання повернути вантаж

Суддя Якушева І.О.,

при секретарі Мороз Д.В.

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: ОСОБА_2 (довір. від 09.07.2010р.)

Суть спору: позивач в позовній заяві на підставі ст.ст.1212-1213 ЦК України просить зобовязати відповідача повернути ТзОВ «Мантрейд»вантаж какао-шкарлупи в кількості 16,5 т. який він зберігає у себе без достатньої правової підстави.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав обовязку по перевезенню і доставці вантажу у погоджене сторонами в заявці від 17.09.2010 року місце розвантаження м. Харків, вантаж какао-шкарлупи знаходиться у відповідача, який його безпідставно притримує.

Представник позивача, будучи в судових засіданнях 31.08.2011р., 21.09.2011р. позовні вимоги підтримав, просив постановити рішення, яким зобовязати відповідача повернути позивачу вантаж, пояснивши, що на даний час у ТзОВ «Мантрейд»немає потреби в доставці вантажу до м. Харкова.

Відповідач у відзиві від 22.08.2011р., представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, посилаючись на таке:

- на обгрунтування позову позивач вказує, що 17 вересня 2010 року ТОВ «Мантрейд»направило відповідачу заявку на перевезення вантажу і зазначає, що правовідносини між сторонами виникли саме на підставі даної заявки.

Твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки перевезення вантажу здійснювалось на підставі заявки б/н від 22.09.2010 року.

Саме на підставі заявки від 22.09.2010 року виникли відносини між сторонами.

Даною заявкою сторони погодили маршрут перевезення - м. Фербеллін (Німеччина) - Рівне - Харків.

Так, на виконання умов заявки ФОП ОСОБА_1 надано для загрузки вантажу автомобіль марки DAF д.р.н. НОМЕР_1.

Товарно-матеріальні цінності - какао-шкарлупа в кількості 16464 кг було завантажено у наданий транспортний засіб у м. Фербеллін (Німеччина) 24 вересня 2010 року.

Як вбачається з відповідних відміток на міжнародній ТТН №047869 зазначений вантаж прибув на митну територію України (Ягодинська митниця) 02 жовтня 2010 року, а 07 жовтня 2010 року було проведено розмитнення товару на Рівненській митниці.

Розділом 2 «Одержувач»зазначеної накладної було визначено, що одержувачем товару виступає товариство з обмеженою відповідальністю «Мантрейд»(33027 Україна м. Рівне, вул. Новобармацька, 9).

Розділом 3 «Місце розвантаження вантажу»накладної встановлено місто Рівне, Україна.

Так, на виконання умов заявки та у відповідності до міжнародної ТТН ФОП ОСОБА_1 доставлено вантаж до м. Рівного, як це передбачено міжнародною ТТН. Про доставку вантажу в м. Рівне свідчить відмітка (підпис директора та печатка) позивача про отримання вантажу.

Після чого позивач надав вантаж для перевезення його у м. Харків, однак враховуючи, що ТОВ «Мантрейд»не здійснило оплати за перевезення вантажу, ФОП ОСОБА_1 притримав товар до виконання позивачем умов заявки від 22.09.2010 року.

Фактичної передачі вантажу, зокрема його вивантаження та розвантаження з транспортного засобу не здійснювалось.

Згідно з положеннями п. 4 cт. 916 Цивільного кодексу України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж, для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом., іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

Аналогічна норма передбачена ст. 594 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

У відповідності до заявки від 22.09.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мантрейд»зобов'язувалось здійснити оплату вартості перевезення до розвантаження вантажу.

При цьому, згідно з положеннями міжнародної ТТН №047869 місцем розвантаження зазначено м. Рівне. Жодних документів для транспортування вантажу із м. Рівного до м. Харків товариство з обмеженого відповідальністю «Мантрейд»не надало.

Таким чином, для перевезення вантажу з м. Рівного до м. Харків, як це передбачено заявкою, товариство з обмеженою відповідальністю «Мантрейд»повинно сплатити ФОП ОСОБА_1 вартість перевезення, а також надати документи для транспортування вантажу з м. Рівне до м. Харків.

Позиція позивача, що у відповідності із ст.1212 ЦК України відповідач зберіг вантаж у себе без достатньої правової підстави є хибною, оскільки, умовами виникнення зобов'язань внаслідок безпідставного збереження майна є: 1) втрата майна іншою особою; 2) відсутність достатньої правової підстави для збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.

Позивач не довів, що вантаж є втраченим, а також не навів підстав вважати, що відповідач зберіг вантаж у себе без правових на те підстав.

Вантаж (какао-шкарлупа у мішках) знаходиться у ФОП ОСОБА_1 за адресою: вул. Г.Запольської, 3 в с.Прилуцьке, Луцького району, про що неодноразово повідомлялося ТОВ «Мантрейд».

Попередньо ТОВ «Мантрейд»звернулося до ФОП ОСОБА_1 із позовом про стягнення вартості втраченого вантаж.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року у справі №08/5004/88/11 в позові ТОВ «Мантрейд»відмовлено. Основною підставою відмови в позові є недоведеність позивачем втрати вантажу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду Волинської області від 01.06.2011 року рішення господарського суду Волинської області залишено без змін Постанова в касаційному порядку не переглядалась.

Також 01.08.2011 року господарським судом Рівненської області стягнуто із ТОВ «Мантрейд»на користь ФОП ОСОБА_1 вартість перевезення за заявкою від 22.09.2010 року.

Даним рішенням встановлено зобов'язання позивача оплатити вартість перевезення.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що для отримання вантажу позивач повинен оплатити вартість перевезення. А тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Відповідно до cт. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень

Позивач не довів тих підстав на які посилається в позові, а тому враховуючи, що вантаж перебуває у відповідача на законних на те підставах, в позові ТОВ «Мантрейд»має бути відмовлено за безпідставністю та необґрунтованістю.

В додаткових запереченнях на позов від 20.09.2011р. позивач посилається на те, що положення Цивільного кодексу України щодо перевезень в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки в Господарському кодексу України про це не йдеться, і відповідно невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу є порушенням його зобовязань.

В судове засідання призначене на 13.10.2011р. представник позивача не зявився, надіслав до суду за допомогою факсового звязку лист №1/10 від 13.10.2011 року, в якому повідомляє про те, що ТзОВ «Мантрейд»отримало ухвалу суду від 06.10.2011р. про відкладення розгляду справи на 13.10.2011р.

Разом з цим, представник позивача в листі №1/10 від 13.10.2011р. зазначає про те, що позовні вимоги підтримує та просить розглядати справу за відсутності представника ТзОВ «Мантрейд».

Представник відповідача не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача.

Враховуючи те, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, зважаючи на закінчення 16.10.2011 року строку розгляду спору, встановленого ст.69 ГПК України, судом ухвалено закінчувати розгляд спору за відсутності представника позивача, зважаючи на те, що позивач належним чином був повідомлений про судовий розгляд, за наявними у справі матеріалами згідно з положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

в с т а н о в и в:

засобами факсимільного звязку позивачем було скеровано відповідачу заявку на перевезення вантажу від 17.09.2010 року какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м. Фербелін (Німеччина) м. Рівне (Україна) м. Харків (Україна), вул. Каштанова, 29 з зазначенням відповідальної особи, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2650 Євро, визначенням порядку оплати до перевезення.

22.09.20010 року після підписання даної заявки та зазначення транспортних засобів, водія автомобіля, відповідач своїми засобами звязку скерував заявку позивачу. Ця заявка скріплена печаткою відповідача та підписом відповідача (а.с.34).

У заявці на перевезення від 17.09.20010 року відсутні підписи як посадової особи позивача так і відповідача, відсутні відомості про транспортні засоби, якими повинні здійснюватися перевезення. Також не подано доказів, які б підтверджували направлення цієї заявки відповідачу.

В заявках на перевезення від 17.09.2010р. і 22.09.2010р. різняться відомості про суму фрахту та відомості про спосіб оплати.

Зважаючи на те, що заявка на перевезення вантажу від 22.09.2010р. містить більш повну інформацію, яка стосується перевезення вантажу, та підпис відповідача, саме ця заявка приймається судом до уваги.

Правовідносинам, які виникли між сторонами у справі, притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів перевезення.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія).

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Згідно із частиною 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона ( перевізник )зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату .

Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні приписи містяться в нормах ст. ст. 909, 919 ЦК України.

За змістом статтей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається із наданої суду міжнародної товарно-транспортної накладної А №047869 та не заперечується сторонами у справі товарно-матеріальні цінності какао-шкарлупа в кількості 16464 кг було отримано до перевезення та завантажено у наданий відповідачем транспортний засіб у м. Фербелін (Німеччина) 24.09.2010 року.

З відміток на міжнародній ТТН видно, що вантаж прибув на митну територію України (Ягодинська митниця) 02.10.2010 року, а 07.10.2010 року було проведено розмитнення товару на Рівненській митниці.

Розділом 2 "Одержувач" зазначеної накладної було визначено, що одержувачем товару виступає товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" (33027 Україна ,м. Рівне, вул. Новобармацька, 9).

Розділом 3 накладної "Місце розвантаження вантажу" місцем розвантаження зазначено місто Рівне, Україна.

У графі 24 "Вантаж одержав" міжнародної товарно-транспортної накладної А №047869 міститься підпис посадової особи ТзОВ "Мантрейд" та відтиск печатки зазначеного товариства.

Проте, із відзиву відповідача на позов від 22.08.2011р. (а.с.32-33) та пояснень представника відповідача в судовому засіданні встановлено, що вантаж знаходиться у відповідача, який вантаж притримав до виконання позивачем умов заявки від 22.09.2010 року та проведення оплати за перевезення, представник відповідача пояснив, що за умови проведення оплати вантаж буде повернуто позивачу самостійно.

Про те, що автомобіль розвантажуватись не буде, оскільки ТзОВ «Мантрейд»не розраховується за перевезення, відповідач повідомляв позивача, що підтверджується претензіями №303 від 13.10.2010о., №456 від 31.01.2011р., факт отримання яких позивач не заперечував. Представник позивача також підтверджував, що вантаж позивачем отримано не було, що і спричинило його звернення з позовом до суду.

Згідно із заявкою від 22.09.2010р. адреса розвантаження м. Харків.

Проте, представник позивача в судовому засіданні пояснював, що на даний час у ТзОВ «Мантрейд»немає потреби у доставці вантажу до м. Харкова.

Того факту, що вантаж доставлено до м. Рівного не заперечував.

Згідно з умовами заявки оплата за перевезення здійснюється до розвантаження.

Відповідач звертався до відповідача з вимогою про оплату вартості перевезення, що підтверджується претензіями №303 від 13.10.2010о., №456 від 31.01.2011р.

Оскільки на даний час у ТзОВ «Мантрейд»немає потреби в доставці вантажу до м. Харкова, то у позивача виник обовязок оплатити відповідачу вартість перевезення із м. Фербелін (Німеччина) до м. Рівного (Україна).

Проте позивач не оплатив відповідачу вартості перевезення, доказів на підтвердження оплати не подав.

Про виникнення у позивача зобовязання з оплати вартості перевезення вантажу до м.Рівного свідчить також і прийняття господарським судом Рівненської області рішення від 01.08.2011р. у справі №5019/637/11 (а.с.35-38) про стягнення з позивача вартості перевезення до м.Рівного.

Статтею 594 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Особливістю притримання як способу забезпечення виконання зобовязань є те, що кредитору надане право притримання безпосередньо законом і для його реалізації не потрібно домовленості боржника та кредитора.

Для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише стосовно чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) така річ повинна знаходитися у володінні кредитора; 3) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 4) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі.

Оскільки позивач не виконує зобовязання з оплати відповідачу вартості перевезення вантажу до м.Рівного, то відповідач правомірно на підставі ст.594 Цивільного кодексу України притримує вантаж позивача, переданий відповідачу для перевезення, до виконання позивачем зобовязання з оплати вартості перевезення.

Заявкою від 22.09.2010р. не встановлено заборони притримання.

За таких обставин правові підстави для задоволення позову та зобовязання відповідача повернути позивачу вантаж какао-шкарлупи в кількості 16,5 т, який, на думку позивача, він зберігає у себе без достатньої правової підстави, відсутні.

Правило статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач на обґрунтування позову, передбачає можливість виникнення недоговірних зобовязань, зокрема, внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи. Змістом даного зобовязання є право кредитора вимагати від боржника повернення майна, яке було отримано безпідставно.

Проте в даному випадку вантаж було передано на правовій підставі на основі укладеного між сторонами договору перевезення.

Доводи позивача про те, що положення Цивільного кодексу України щодо перевезень в даному випадку не можуть бути застосовані безпідставні, оскільки відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 64, 594, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 306, 307 Господарського кодексу України, ст.44, 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального України, господарський суд

вирішив:

у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя І. О. Якушева

Повний текст рішення

складено та підписано

17.10.11