Ухвала суду № 18798733, 18.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 301

УХВАЛА

<Список (При необходимости выбрать) >

<Список (При необходимости выбрать) >

18.10.2011Справа №5002-16/4207-2011 За заявою кредитора Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим (96400, смт. Чорноморське, вул.. Кірова,6, ідентифікаційний код 22300292)

до боржника Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1

Про визнання банкрутом

Суддя ГС АР Крим М.О.Білоус

Представники:

Від кредитора не зявився

Від боржника не зявився

Від Управління з питань банкрутства в АРК та м. Севастополі Державного департаменту з питань банкрутства не зявився

Обставини справи: Кредитор - Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим звернувся до Господарського суду АР Крим з заявою про порушення справи про банкрутство у відношенні боржника Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, у порядку передбаченому ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою ГС АР Крим від 03.10.2011р. було порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор обґрунтовує тим, що боржник має заборгованість в сумі 170,00 грн., не подає звітність більше року та не знаходиться за адресою державної реєстрації.

Представник кредитора у судове засідання 18.10.2011р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, про що свідчить підпис уповноваженої особи у поштовому повідомленні.

Боржник у судове засідання 18.10.2011р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцію.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності рішенням Чорноморської райдержадміністрації, і знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ в Чорноморському районі як платник страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор обґрунтовує тим, що боржник має борг у сумі 170,00 грн., не подає звітність більше року та відсутній за місцезнаходженням.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитором заявлені грошові вимоги до боржника у сумі 170,00 грн. Вказана сума складається лише зі штрафних санкцій у сумі 170,00 грн.

Дослідивши обставини справи, оцінивши надані кредитором докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для введення подальшої процедури банкрутства у звязку з наступним.

Так, стаття 52 Закону про банкрутство передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з ч. 1 вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Відтак, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з ненаданням боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.

При цьому, суд зазначає, що зазначеною спеціальною нормою права законодавець виключив мінімальний розмір грошових вимог боржника та трьохмісячний строк невиконання грошових зобов'язань, які регламентовані ч. 3 ст. 6 Закону. Разом з тим, вимоги щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, що є обов'язковою умовою порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою відповідно до приписів статей 1, 6 Закону не виключено як особливість провадження за ст. 52 Закону.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 10.02.2004 р. у справі N 02-2-24/12673, від 17.02.2004 р. у справі N 02-2-24/12669, від 28.10.2003 р. у справі N 02-2-24/6373, у справі № Б-24/68 від 18.05.2010р.

Дослідивши правову природу заявлених грошових вимог, суд встановив, що вони не є грошовим зобовязанням у розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф).

Виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів регулювався Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (Закон № 2181)(у редакції на момент прийнятті рішень про застосування фінансових санкцій), який, відповідно до ч. 1 преамбули Закону, є спеціальним законом з питань оподаткування, і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону №2181, під штрафною санкцією (штрафом) визнається плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобовязання, яка справляється з платника податків у звязку з порушенням ним правил оподаткування.

Податковий кодекс України дає поняття штрафної санкції, згідно з яким це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. 14.1.265 ст.14)

Проте, заявлені кредитором грошові вимоги складаються лише із штрафних санкцій (рішення № 932 від 07.12.2010р.)( а.с.11).

Таким чином, суми штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн. не є грошовими зобовязаннями у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому не можуть бути віднесені судом до кредиторських вимог.

Більш того, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у Постанові Пленуму від 18.12.2009р. № 15 «Про судовому практику в справах про банкрутство», вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами (обовязковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і задовольняються у шосту чергу у порядку черговості, встановленої статтею 31 Закону.

Аналогічні правова позиція викладена у постановах Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.03.2011р. по справах № 2-16/318-2011, № 2-16/68-2011.

Зокрема, кредитором вказано декілька ознак для порушення справи про банкрутство в порядку статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Факт відсутності боржника підтверджується актом перевірки СПД ОСОБА_1 на предмет фактичного місцезнаходження від 12.09.2011р. (а.с.16)

Однак, вказаний акт не приймається судом до уваги, як належний доказ, оскільки факт відсутності фізичної особи - підприємця не може бути підтверджений актом перевірки фактичного місцезнаходження в силу специфічності такої категорії суб'єкта підприємницької діяльності.

За вимогами ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» державна реєстрація фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

У розумінні цього Закону місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою -підприємцем (ст. 1).

Також, згідно із ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 зазначеної статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

Факт неподання звітності ініціюючий кредитор підтверджує довідкою ДПІ в Чорноморському районі № 1478/10/17-02 від 13.09.2011р. (а.с.10), з якої вбачається що за період з 01.09.2010р. по 01.09.2010р. боржником звітність не здавалась.

Проте, ненадання звітності тривалий час без наявності грошових вимог до боржника не може бути однією підставою для визнання СПД ОСОБА_1 банкрутом та введення подальшої процедури банкрутства, а може бути підставою для припинення підприємницької діяльності не повязаної з її банкрутством.

Враховуючи те, що визначені кредитором грошові вимоги до боржника складаються лише з сум штрафних санкцій за порушення законодавства щодо обовязкової сплати платежів, а тому такі вимоги не зараховуються до складу грошових зобов'язань, що покладаються в основу кредиторських вимог відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство.

У зв'язку з чим у даному випадку відсутні підстави для введення подальшої процедури банкрутства боржника.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 07.10.2009р. у справі № 04-05/27-25-8б.

При прийнятті вказаного рішення суд також керувався листом Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.11 р. за № 5038-3439.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Неподання доказів, що підтверджують доводи, зазначені у заяві кредитора, на день порушення провадження у справі або на день засідання суду має наслідком припинення провадження у справі.

Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушення господарськими судами провадження у справі про банкрутство, можливе при наявності певного предмету спору, в іншому випадку, при відсутності предмету спору, провадження у справі підлягає припиненню.

Слід зазначити, що стаття 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить вичерпного переліку підстав припинення провадження по справі про банкрутство.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009 року (пункт 36) роз'яснено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Таким чином суд дійшов до висновку про відсутність ознак неплатоспроможності боржника та припинення у зв'язку із цим провадження у справі на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.34, п.1-1 ст.80, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №5002-16/4207-2011 про визнання Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 банкрутом припинити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБілоус М.О.