Рішення № 18798685, 10.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

10.10.2011Справа №5002-28/3015-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший» (97400, м. Євпаторія, пр. Леніна, 17 А).

До відповідача Євпаторійської міської ради (97400, м. Євпаторія, пр-т. Леніна, 2).

Про визнання незаконним та скасування рішення.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача ОСОБА_1 адвокат, договір від 01.09.2009р.

Від відповідачів ОСОБА_2 гол. спец. юр. управління, довіреність № 01-13/274 від 14.03.2011 р.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Євпаторійської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.2010 р. № 6-2/12 «Про протест прокурора на рішення міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169 «Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, для реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з наступною передачею в оренду».

Позивні вимоги мотивовані тим, що рішення Євпаторійської міської ради № 6-2/12 про протест прокурора на рішення міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169 прийнято необґрунтовано та незаконно, оскільки діючим законодавством встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України).

16 серпня 2011 р. від Євпаторійської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить припинити провадження по справі у звязку з тим, що дана справа не підлягає розгляду у господарських судах та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Відповідач також посилається на те, що підставою для прийняття рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010р. № 5-63/169 «Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія. вул. Поповича, 1, для реконструкції і обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з подальшою передачею в оренду», послужило рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.04.2010р., яким були задоволені в повному об'ємі позовні вимоги ТОВ «Перший» до Євпаторійської міської ради про визнання наявності права на користування земляною ділянкою площею 3300 кв.м, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, про визнання незаконною бездіяльності Євпаторійської міської ради з не розгляду питання про дозвіл розробити проект відведення земельної ділянки, про зобовязання міську раду розглянути на найближчій сесії питання про дозвіл розробити проект відведення земельної ділянки площею 3300,00 кв.м для реконструкції і обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, залишене без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. Проте Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2010р. вказані судові рішення були скасовані та справа була спрямована на новий розгляд. За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду АРК від 21.12.2010р. у справі № 5002-21/5387.1-2010 в задоволенні позовних вимог ТОВ «Перший» в частині вимог відносно зобовязання Євпаторійську міську раду розглянути на найближчій сесії питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки відмовлено, в частині визнання у позивача наявності права на оренду земельної ділянки за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1 - відмовлено, в частині вимог про визнання незаконною бездіяльність Євпаторійської міської ради щодо не розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту відведення земляної ділянки - провадження припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. по справі № 5002-21/5387.1-2010 рішення господарського суду АРК від 21.12.2010р. залишено в силі. Відповідач вважає, що у позивача у даній справі відсутні правові підстави звертатися до Євпаторійської міської ради за дозволом на розробку проекту відведення земельної ділянки за вказаною адресою для реконструкції і обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з подальшою передачею в оренду.

Відповідач також посилається на те, що приймаючи рішення від 26.11.2010р. № 6-2/12 «Про протест прокурора на рішення міської ради від 27.08.2010р. № 5-63/169 « Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1 для реконструкції і обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з подальшою передачею в оренду» Євпаторійська міська рада виходила з того, що при ухваленні рішення від 27.08.2010р. № 5-63/169 не було прийнято до уваги зауваження Відділу Держкомзему про зміну терміну дії висновку УЗР, у зв'язку з внесенням змін до законодавчих актів з видачі документів дозвільного характеру і УАіМ про розгляд питання згідно з вимогами ст. 24 Закони України «Про планування і забудову територій».

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що при задоволенні протесту прокурора, було враховано ту обставину, що Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2010р. у справі № 2-5/11088.1-2008 залишено без змін Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.02.2010р., якою ОП «Авангард» було відмовлено в повному обсязі у визнанні права власності на стадіон «Авангард» (літера А, Б, В, Г, Д) розташований за адресою: м. Євпаторія, вул. Леніна, 29 ОП «Авангард», наявність якого була правовою підставою для придбання згодом ТОВ «Перший» права власності в цілому на нежитлові будівлі, розташовані за адресою : м. Євпаторія, вул. Поповича, 1.

Додатково в судовому засіданні, яке відбулось 10.10.2011р. відповідач в якості підстав для відмови у задоволенні позову посилався на те, що Законом України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» введено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, зокрема, на землі об'єктів фізичної культури і спорту.

Крім того, відповідач зазначив, що юридична особа ОП «Авангард», у постійному користуванні якої знаходиться земельна ділянка на праві постійного користування, відкликала свою згоду на передачу спірної землі позивачу в оренду, в обґрунтування цієї обставини відповідач і посилався на не посвідчений належним чином лист цього підприємства.

Спосіб та порядок засвідчення документів, передбачені безпосередньо ст. 75 Закону України «Про нотаріат», ст. 5 Закону України «Про адвокатуру», п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. N 55.

Враховуючи, що вказаний лист не засвідчений відповідно до вказаних нормативних документів, суд дійшов висновку про невідповідність копії вказаного листа ОП «Авангард» положенням ст. 36 ГПК України, у звязку з чим, не був залучений до матеріалів справи та повернутий представнику відповідача.

Строк розгляду справи продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший» (покупець) та ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 1139 (а. с. 12).

Відповідно до п. 1 договору, продавець продав, а покупець (позивач) купив нежитлові будівлі, що розташовані по вул. Поповича за номером 1 в м. Євпаторії АР Крим, та складається з: літ. В - убиральні, літ. Ж гаражу, літ. К стрілецького тиру, літ. И частки бігової доріжки, частки огорожі, які розташовані на земельній ділянці розміром 3300 кв.м, що знаходиться у власності територіальної громади міста Євпаторії, відноситься до земель житлової та суспільної забудови, та надана під реконструкцію стадіону «Авангард» згідно Державного акта на право постійного користування землею, виданого Євпаторійською міською радою 20.06.1995 р. за № 5. Цільове призначення земельної ділянки рекреаційне.

Відповідно до п. 12 договору, право власності на нежитлові будівлі, що відчужуються, переходить до покупця після нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору згідно з чинним законодавством.

Право власності позивача на придбану нерухомість зареєстровано в державному реєстрі, що підтверджується витягом про реєстрацію № 17866549 від 25.02.2008 р. (а. с. 13).

Зазначені обставини також встановлені господарським судом АР Крим у рішенні від 21.12.2010р. у справі № 2-21/5387.1-2010, яке було залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. (а. с. 48-49).

27 серпня 2010р. на 63 сесії 5 скликання Євпаторійською міською радою прийнято рішення № 5-63/169 «Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, для реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з наступною передачею в оренду», відповідно до якого позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,3300 га (а. с. 50).

06 вересня 2010 р. прокуратурою м. Євпаторії подано протест № 2419 исх/10 на рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169 «Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, для реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з наступною передачею в оренду», яким прокуратура вимагає скасувати зазначене рішення Євпаторійської міської ради (а. с. 52-53).

З цього протесту вбачається, що в якості підстав для його винесення, прокурор зазначив наступне.

Міська рада при прийнятті вказаного рішення повинна була керуватись Законом України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000р. №1699-111, зі змінами та доповненнями, внесеними на підставі Закону України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008р. №509-VI.

Євпаторійська міська рада надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для реконструкції та обслуговування комплексу під спортивно-торговельно-розважальний центр, з наступною передачею в оренду без врахування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, тобто за відсутності вихідних даних для розробки землевпорядної документації.

Внаслідок прийняття зазначеного рішення без посилання на затверджену містобудівну документацію, встановити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам діючого законодавства, не має можливості.

Суд встановив, що у порушення 10-ти денного строку, передбаченого ст. 21 Закону України «Про прокуратуру», лише 26 листопада 2010р. рішенням 2 сесії 6 скликання Євпаторійської міської ради № 6-2/12 «Про протест прокурора на рішення міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169 «Про дозвіл ТОВ «Перший» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, для реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з наступною передачею в оренду» задоволено протест прокурора від 06.09.2010 р. на рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169, а зазначене рішення - скасовано.

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позиція відповідача щодо припинення провадження по справі не обґрунтована та не підлягає задоволенню, у звязку з наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Проте, предметом даного спору є визнання незаконним та скасування рішення про скасування іншого рішення Євпаторійської міської ради, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Пунктом 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України субєкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших субєктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси субєкта господарювання або споживачів.

Крім того, способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки передбачені ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України. Згідно до якої, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України унормована підвідомчість спорів господарським судам України, зокрема, господарським судам підвідомчі справи у спорах, про визнання недійсними актів з підстав зазначених у законодавстві. При цьому під актом розуміється юридична форма рішень державного чи іншого органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин, тобто акти ненормативного характеру, які породжують певні права та обовязки субєкта, або визначеного кола субєктів, якому вони адресовані.

Згідно ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обовязки через органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема ст. 172 Цивільного кодексу України.

У даній справі Євпаторійська міська рада виступає як субєкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельними ділянками, які перебувають у її власності, рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника рада є рівноправним субєктом цивільних правовідносин дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатись землею.

Крім того, за чинним законодавством, визначення «Український народ», «держава», «територіальна громада» не збігаються з поняттям «юридична особа», а тому від імені в цивільних відносинам діють, відповідно, органи державної влади і місцевого самоврядування, які у визначених законодавством випадках мають цивільну правосубєктність, тому коли такі органи витупають від імені власника («Українського народу», «територіальної громади») як учасника цивільних відносин, то діють вони не як органи, наділені владними повноваженнями, а як юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю. У звязку з такими діями цих органів відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України виникають цивільні права та обовязки.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, при визначенні підвідомчості необхідно в кожному конкретному випадку застосовувати не тільки положення ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а й відповідні положення вищезазначених процесуальних кодексів та норми інших законодавчих актів.

Тобто, у вирішенні питання щодо підвідомчості спору, необхідно аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. у справі № 2-28/2400-2010.

Зокрема, посилання позивача на порушення положень Земельного та Цивільного кодексу України як на правову підставу позовних вимог вказують на приватноправовий характер спору.

Крім того, спірне рішення стосується питання договірних відносин щодо передачі земельної ділянки в оренду. Отже, між сторонами фактично існує спір про право, що виключає розгляд справи в порідку адміністративного судочинства.

Керуючись наведеним, дослідивши спірне рішення Євпаторійської міської ради, враховуючи пояснення позивача в частині обґрунтування позовних вимог, суд вважає, що цей спір підвідомчий господарському суду.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судові рішення ухвалюються судами Іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 за №7-рп/2009 встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування України»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Системний аналіз конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і встановлює порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України.

Статтею 21 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої ст. 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2010р. у справі № 2-22/493-2010.

Таким чином, Євпаторійська міська рада не мала повноважень на скасування рішення від 27.08.2010 №5-63/169, а прокурор міста Євпаторія повинен був звернутись до суду із відповідним позовом.

Суд встановив, що договір, на підставі якого позивач придбав нежитлові будівлі, що розташовані по вул. Поповича за номером 1 в м. Євпаторії АР Крим, та складаються з: літ. В - убиральні, літ. Ж гаражу, літ. К стрілецького тиру, літ. И частки бігової доріжки, частки огорожі, - не розривався, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.08.2008р.

Статтею 41 Конституції України гарантується захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до глави 23 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Викладене спростовує посилання відповідача на Постанову Вищого господарського суду України від 20.05.2010р. у справі № 2-5/11088.1-2008.

Згідно ст. 120 Земельного Кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Стаття 377 ЦК України передбачає, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до п.п. 2.11-2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року N 6, у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

Статтею 120 ЗК України (в редакції від 25.10.2001р.) було передбачено перехід права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку (будівлі, споруди), розташованого на цій земельній ділянці, на підставі договору оренди. З 20.06.2007р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007р. N 997-V, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 ЗК України. Зокрема, стаття 120 ЗК України (в редакції від 27.04.2007р.) не містила положення про договір оренди як про єдину підставу права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда. Отже, з дати набрання чинності названим Законом передбачене статтею 120 ЗК України право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, ніж договір оренди земельної ділянки.

Статтями 92, 93, 98, 102 ЗК України передбачено користування земельною ділянкою на праві постійного користування, оренди, сервітуту, еміфітевзису та суперфіцію. При цьому відповідно до статей 1021 ЗК, 413 ЦК України, суперфіцій визначено як право користування земельною ділянкою для забудови. Таким чином, укладення договору суперфіцію є спеціальним способом надання права на користування земельними ділянками, що надаються або були надані з цільовим призначенням для забудови та експлуатації житлових будинків, будівель, споруд.

Користування земельною ділянкою на правах суперфіцію забезпечує реалізацію прав власників житлових будинків, будівель, споруд на користування земельними ділянками, на яких знаходиться відповідне майно, з огляду на такі положення законодавства:

- право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено як на визначений, так і на невизначений строк (крім права користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності), який не може перевищувати 50 років (частини четверта і п'ята статті 413 ЦК України, частина четверта статті 1021 ЗК України);

- передбачений частиною третьою статті 415 ЦК України перехід суперфіцію до особи, яка набула права власності на будівлі (споруди), кореспондується з положеннями статей 120 ЗК України і 377 ЦК України;

- відповідно до статті 1021 ЗК України та статті 413 ЦК України суперфіцій, крім права користування земельною ділянкою державної або комунальної форми власності, може відчужуватися.

Таким чином, власник житлового будинку (крім багатоквартирного), будівлі, споруди на підставі статей 120, 1021 ЗК України та статей 377, 413 ЦК України вправі вимагати від власника земельної ділянки (в тому числі й шляхом подання відповідного позову) оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, та ділянкою, необхідною для його обслуговування, шляхом укладення договору суперфіцію.

Викладене свідчить про те, що власник нерухомого майна не обмежений законодавцем у користуванні земельною ділянкою на праві постійного користування, оренди, сервітуту, еміфітевзису та суперфіцію, навпаки таке право захищено на законодавчому рівні.

У звязку з викладеним, враховуючи те, що договір, на підставі якого позивач придбав нежитлові будівлі, що розташовані по вул. Поповича за номером 1 в м. Євпаторії, не розривався, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку, суд не приймає посилання відповідача як на підставу для відмови в задоволенні позову у цій справі на Постанову Вищого господарського суду України у справі № 5002-21/5387.1-2010 від 22.06.2011р.

Щодо порушення позивачем положень статей 24 Закону України «Про планування та забудову територій», статті 5 Закону України «Про основи містобудування» в контексті вимог протесту прокурора міста Євпаторії від 06.09.2010 №2419 исх/10.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про планування та забудову територій» в редакції станом на момент прийняття рішення 27.08.2010р. № 5-63/169, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.

Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.

У разі якщо зазначені в заяві (клопотанні) наміри належать до переважного чи допустимих видів забудови відповідної території, орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, встановлені місцевими правилами забудови населеного пункту.

У разі якщо наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації та видам використання території, встановленим місцевими правилами забудови, державними нормами, орган місцевого самоврядування протягом місяця з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику висновок щодо цієї невідповідності та рекомендації стосовно можливої зміни намірів забудови земельної ділянки.

У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірах забудови земельної ділянки за межами населеного пункту відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику згоду на розроблення містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта.

У разі якщо органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування мають намір забудови з власної ініціативи або з урахуванням пропозицій щодо намірів забудови вільних від забудови територій, внесених фізичними чи юридичними особами, вони вправі доручити відповідному органу земельних ресурсів і органу містобудування та архітектури внести пропозиції щодо добору земельних ділянок відповідно до земельного законодавства.

Добір земельних ділянок здійснюється на підставі затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, регіональних або місцевих правил забудови. У разі намірів будівництва з ініціативи органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за межами населених пунктів та за відсутності місцевих правил забудови вони можуть доручити відповідному органу містобудування та архітектури виконувати функції замовника з розроблення містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта, що підлягає громадському обговоренню.

Містобудівне обґрунтування погоджується з відповідними органами містобудування та архітектури, земельних ресурсів, охорони культурної спадщини, природоохоронним та санітарно-епідеміологічним органом. Свої висновки зазначені органи надають протягом місяця з дня подання на їх розгляд містобудівного обґрунтування незалежно один від одного.

Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, викладені в містобудівному обґрунтуванні, після його погодження та врахування результатів громадського обговорення в порядку, встановленому цим Законом, затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування одночасно із затвердженням містобудівного обґрунтування.

Замовник, який має наміри забудови, що не відповідають містобудівним умовам і обмеженням, встановленим для земельної ділянки, що перебуває у його власності або користуванні, може звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з додатковими пропозиціями та обґрунтуваннями цих намірів.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у п'ятиденний строк з дня реєстрації такого звернення направляє його разом з матеріалами обґрунтувань на розгляд відповідного органу містобудування та архітектури, який за участю органів земельних ресурсів, охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів у двотижневий строк готує і подає до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування висновок, який містить пропозиції щодо доцільності (недоцільності) внесення змін до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, місцевих правил забудови, містобудівної документації. У разі розгляду пропозицій щодо будівництва екологічно небезпечних об'єктів, комплексів будинків і споруд різного призначення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування може бути продовжено строк підготовки такого висновку, але не більше ніж на два тижні.

На підставі зазначених у висновку пропозицій орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про відмову у внесенні змін до містобудівної документації, місцевих правил забудови або про надання згоди на розроблення містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта із застосуванням процедури проведення громадського обговорення.

За результатами громадського обговорення містобудівного обґрунтування, на підставі пропозицій стосовно внесення змін до містобудівної документації, місцевих правил забудови, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає відповідне рішення.

Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, отримані відповідно до частини четвертої цієї статті або затверджені рішенням відповідної місцевої ради, є підставою для отримання інших вихідних даних для проектування об'єкту (об'єктів) забудови земельної ділянки та здійснення цього проектування.

Розміщення тимчасових споруд та реклами здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів; участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

З аналізу протесту прокурора міста Євпаторія від 06.09.2010 №2419 исх/10 вбачається, що протиправність дій Євпаторійської міської ради полягає у тому, що орган місцевого самоврядування надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без врахування та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Згідно статті 1 Закону України «Про планування та забудову територій» містобудівне обґрунтування - вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об'єкта будівництва), обов'язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об'єкта.

Згідно пункту 4 Порядку надання вихідних даних для проектування обєктів містобудування, затвердженого постановою КМУ №489 від 20.05.2009р. містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, розташованої у межах населеного пункту, встановлюються місцевими правилами його забудови.

У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірі забудови земельної ділянки за межами населеного пункту містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок встановлюються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на підставі містобудівного обґрунтування, яке підлягає громадському обговоренню.

До містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки не можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень об'єкта архітектури, його внутрішнього оздоблення, інші умови і вимоги, якщо вони не встановлені законодавством, містобудівною документацією, не зумовлені необхідністю збереження існуючої забудови, довкілля і охорони пам'яток історії та культури.

Вимоги до змісту та форми містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки визначаються Мінрегіонбудом.

Таким чином, ані прокурором ані Євпаторійської міською радою не враховано, що розробка містобудівного обґрунтування, на відсутність якого як на порушення посилається прокурор у своєму протесті, передбачена виключно у випадку, якщо відсутні місцеві правила забудова або при намірі забудови земельної ділянки за межами населеного пункту.

В той же час, прокурор у протесті посилається на наявність у місті Євпаторія «Місцевих правил забудови та використання території».

Крім того, в протесті прокурор міста Євпаторія вказує, що внаслідок прийняття рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010р. № 5-63/169 без посилання на затверджену містобудівну документацію, встановити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам діючого законодавства, не має можливості.

З цього твердження вбачається, що прокурором взагалі не встановлено порушень вимог чинного законодавства, а йдеться лише про можливі порушення без конкретизації їх змісту.

Згідно статті 1 Закону України «Про планування та забудову територій» замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Таким чином, стосовно доводів відповідача про порушення позивачем положень статей 24 Закону України «Про планування та забудову територій», статті 5 Закону України «Про основи містобудування» в контексті вимог протесту прокурора міста Євпаторії від 06.09.2010р. № 2419 исх/10 суд дійшов висновку, що розробка містобудівного обґрунтування щодо земельної ділянки, яку просить надати позивач не передбачена чинним законодавством, оскільки містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки закріплені в діючих правилах забудови та використання території міста Євпаторії, а положення статті 24 Закону України «Про планування та забудову територій» взагалі не поширюється на позивача, оскільки на момент ухвалення рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/169 позивач не мав статусу власника земельної ділянки або землекористувача, а лише порушив питання щодо надання земельної ділянки.

Суд також не приймає, посилання відповідача на положення Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» з огляду на те, що положення цього закону під час оцінки законності рішення Євпаторійської міської ради не можуть бути взяти до уваги, оскільки закон набув чинності лише 13.04.2011.

При цьому суд враховує відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б свідчили, що внаслідок реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельним комплексом, розташованим за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, відбудеться зміна цільового призначення спірної земельної ділянки.

Ці доводи відповідача також спростовуються планувальною схемою М 1:500, затвердженою начальником управління архітектури та містобудування, з якої вбачається, що реконструкція стадіону «Авангард» передбачає створення: спортивного клубу, торгового комплексу, кафетерію, офісних приміщень, спортивного ядра, трибун, роздягалень, спортивних приміщень, готельних номерів, трибун, госпприміщень, готельного комплексу, існуючий торговий комплекс, магазин, літній майданчик, що у свою чергу відповідає генеральному плану м. Євпаторія, якій передбачає, знаходження на спірній земельній ділянці готелю (а. с. 97-100).

Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає, що спірне рішення не відповідає наведеним вище приписам законодавства та порушує законні права та інтереси позивача.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 34 ГПК України, передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не використав свого права та не представив суду належних доказів, які свідчать про правомірність прийняття спірного рішення станом на 26.11.2010р. з підстав зазначених у ньому, у звязку з чим, позов підлягає задоволенню.

Витрати позивача по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. судом покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 10.10.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 17.10.2011р.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.2010 р. № 6-2/12 «Про протест прокурора на рішення міської ради від 27.08.2010 р. № 5-63/169 «Про дозвіл Товариству з обмеженої відповідальності «Перший» на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 1, для реконструкції та обслуговування нежитлових будівель під спортивно-готельний комплекс, з наступною передачею в оренду».

3.Стягнути з Євпаторійської міської ради (97416, м. Євпаторія, пр-т. Леніна, б. 2, код ЄДРПО України 35236652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший» (97400, м. Євпаторія, пр. Леніна, 17 а, код ЄДРПО України 35650098) державне мито у розмірі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.