Рішення № 18781587, 17.10.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.11 Справа № 30/5009/4460/11

Суддя Кагітіна Л.П.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»(69063, м. Запоріжжя, ДСП-982, вул. Північне шосе, адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 15)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»(69008,м. Запоріжжя, вул. Тролейбусна, 34, оф. 23)

про стягнення суми,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 07.07.2011р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1 від 26.05.2010р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»23531,47 грн. інфляційних втрат за порушення грошового зобовязання та 5549,13 грн. 3% річних від простроченої суми.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України. Вказує, що нарахування відповідачу штрафних санкцій обумовлено невиконанням останнім взятого на себе господарського зобовязання щодо оплати переданого йому позивачем товару на загальну суму 61600,70 грн. Відзначає, що зазначені обставини були встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 14.09.2010р. у справі № 11/233/10, яким з відповідача стягнуто 61600,70 грн. основного боргу, 25885,52 грн. втрат від інфляції та 4753,09 3% річних. Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011р. у справі № 11/233/10 рішення господарського суду в частині стягнення штрафних санкцій було скасовано і справа в цій частині передана на новий розгляд господарського суду, проте, ухвалою господарського суду від 18.04.2011р. у справі № 11/233/10 9/5009/882/11 позовні вимоги щодо стягнення 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних залишено без розгляду з підстав ненадання позивачем витребуваних судом матеріалів. За доводами позивача, наведене не позбавляє його права на повторне звернення до суду з цими вимогами. Також, до позовної заяви позивачем надано заяву про відновлення пропущеного процесуального строку, в якій позивач просить визнати поважною причину пропуску ТОВ «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»строку для подачі позовної заяви посилаючись на неотримання ухвал суду про призначення судових засідань при новому розгляді справи.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2011р. порушено провадження у справі № 30/5009/4460/11, розгляд справи призначено на 26.08.2011р. Ухвалою суду від 18.08.2011р. розгляд справи перенесено на 14.09.2011р. у звязку з виправленням описки при визначенні дати судового засідання.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропривод»в письмовій заяві без номера та дати (вх. № 09-06/18035 від 26.08.2011р.) вказує на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, у звязку з чим просить у позові відмовити.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача та необхідністю витребування від сторін додаткових доказів ухвалою господарського суду від 14.09.2011р. за клопотанням позивача строк вирішення спору було продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 10.10.2011р.

В направлених суду письмовий поясненнях від 30.09.2011р. позивач просить раніше подану заяву про відновлення пропущеного процесуального строку вважати відкликаною, у звязку з тим, що з урахуванням терміну переривання строку позовної давності позивач при поданні даного позову діяв в межах визначеного законом строку позовної давності.

За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у позовній заяві, та надав усні пояснення щодо заявлених до стягнення сум та обставин переривання строків позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні надав письмовий відзив на позов, в якому відповідач наголошує на тому, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Вказує, що позивач надав до суду позов 03.08.2011р., фактично після спливу строку позовної давності, який закінчився 29.07.2011р.

В судовому засідання 10.10.2011р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.10.2011р.

17.10.2011р. розгляд справи продовжено. Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення. Представник відповідача додатково вказав на застосування судом спеціальної позовної давності в один рік до заявленої позивачем вимоги про стягнення 3% річних.

В судовому засіданні 17.10.2011р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

В період з грудня 2007 року по лютий 2008 року на підставі усної домовленості Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»(продавцем, позивачем у справі) згідно видаткових накладних № ВС-0000834, № ВС-0000845, № ВС-0000032, № ВС-0000038, № ВС-0000093, № ВС-0000094, № ВС-0000119, №ВС-0000138, № ВС-0000149 було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Схід-Союз»(покупцю, відповідачу у справі) товар (кабельно-провідникова та електрична продукція) на загальну суму 76599,70 грн.

З тих підстав, що поставлену продукцію було оплачено частково, в вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»61600,70 грн. заборгованості за поставлений товар, 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.09.2010р. у справі №11/233/10, яке було залишене без змін постановою апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволені повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»на користь позивача 61600,70 грн. заборгованості за поставлений товар, 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних, а також 922,39 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011р. у справі №11/233/10 рішення господарського суду Запорізької області від 14.09.2010р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2010р. у даній справі в частині стягнення 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних було скасовано і справа в цій частині передана на новий розгляд господарського суду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.04.2011р. у справі №11/233/10 9/5009/882/11 позовні вимоги щодо стягнення 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних залишено без розгляду з підстав ненадання позивачем витребуваних судом матеріалів.

В частині стягнення основного боргу в сумі 61600,70 грн. вказане рішення господарського суду набрало законної сили, на виконання судового рішення видано наказ про примусове його виконання.

За доводами позивача, після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду в частині стягнення штрафних санкцій, він не позбавлений права знову звернутися до суду з цими вимогами.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 23531,47 грн. інфляційних втрат та 5549,13 грн. 3% річних є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Як вказує позивач, з 24.07.2007р. по 29.07.2008р. ним з відповідачем велася сумісна господарська діяльність на підставі усного договору на поставку кабельно-провідникової та електричної продукції.

Отже, на підставі двосторонньо підписаних видаткових накладних № ВС-0000834, №ВС-0000845, № ВС-0000032, № ВС-0000038, № ВС-0000093, № ВС-0000094, № ВС-0000119, № ВС-0000138, № ВС-0000149 між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обовязки, а саме обовязки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обовязки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Зазначені обставини були предметом розгляду господарського суду Запорізької області у справі № 11/233/10.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Запорізької області від 14.09.2010р. у справі №11/233/10, яке було залишено без змін в частині стягнення основного боргу в розмірі 61600,70 грн. судами апеляційної та касаційної інстанції і набрало законної сили, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»на користь позивача 61600,70 грн. заборгованості за поставлений товар.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Факт наявності заборгованості у розмірі 61600,70 грн. встановлено вказаним вище рішенням господарського суду від 14.09.2010р. у справі № 11/233/10.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Порушенням зобовязання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Суд відзначає, що це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але й випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто, звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено лише договором.

Інфляційні та річні за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів у державі та платою за користування коштами, інфляційні втрати є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних - платою позивачу за користування коштами, що не були своєчасно сплачені відповідачем.

За таких обставин, враховуючи встановлений рішенням господарського суду у справі № 11/233/10 факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Разом з тим, перевіривши надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд дійшов до висновку, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню: за заявлений позивачем період сума інфляційних втрат становить 22405,65 грн., а 3% річних 5546,97 грн., тому в решті вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних (3125,82 грн. та 2,16 грн., відповідно) слід відмовити як заявлених необґрунтовано.

З огляду на вказівки Вищого господарського суду України при перегляді справи №11/233/10, суд вважає необхідним зауважити, що зважаючи на відсутність укладення між сторонами письмової угоди та враховуючи норми ст. 530 ЦК України, простроченим зобовязання відповідача щодо оплати отриманого від позивача товару слід вважати з 29.07.2008р., оскільки як встановлено судом, і не заперечується сторонами, відповідач, своїм гарантійним листом (вих. № 139/01 від 27.06.2008р.) зобовязався сплатити заборгованість за отриманий від позивача товар 29.07.2008р. Отже, право на нарахування позивачем передбачений законом інфляційних втрат та 3% річних виникає саме з цієї дати і період, вказаний позивачем у розрахунках (з 29.07.2008р. по 29.07.2011р.) є вірним.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог ТОВ «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»слід зазначити, що суд не вважає строк позовної давності пропущеним, з огляду на наступне.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність передбачена приписами статті 258 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Статтею 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Переривання перебігу позовної давності передбачено статтею 264 Цивільного кодексу України, якою зокрема, встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною 1 статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

В даному випадку, розглядаючи питання щодо строку позовної давності, суду необхідно насамперед виходити із правової природи взаємовідносин, які склалися між сторонами, надати оцінку підставі виникнення спірних правовідносин та обставинам щодо визначення початку перебігу строку позовної давності за приписами діючого законодавства, а також умовам для переривання перебігу строку позовної давності за приписами статті 264 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалося вище, між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обовязки щодо поставки товару та оплаті його вартості. Тобто, на взаємовідносини сторін розповсюджується дія ЦК України, з урахуванням особливостей, встановлений ГК України.

В даному випадку письмової угоди між сторонами не складалося, тому при встановленні строку виконання боржником свого обовязку щодо оплати товару слід виходити із приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

При розгляді справи №11/233/10 судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, своїм гарантійним листом (вих. № 139/01 від 27.06.2008р.) зобовязався сплатити заборгованість за отриманий від позивача товар 29.07.2008р. Зазначені обставини також вказуються позивачем у своїх поясненнях і представником відповідача у судовому засіданні не заперечуються.

Отже, перебіг позовної давності в даному випадку слід відраховувати з 30.07.2008р.

23.07.2010р. позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу та передбачених законом санкцій за прострочення платежу. Позов було прийнято до розгляду та винесено рішення.

Таким чином, з моменту предявлення позивачем позову (23.07.2010р.) позовна давність є перерваною і після цього переривання перебіг позовної давності починається заново (час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується).

Новий відлік строку позовної давності за заявленими позивачем вимогами відраховується з 23.07.2010р. і спливає 23.07.2013р.

02.02.2011р. Вищим господарським судом прийнято постанову, якою справу №11/233/10 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних направлено на новий розгляд господарського суду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.02.2011р. справу №11/233/10 було прийнято до провадження. Ухвалу у справі № 11/233/10 9/5009/882/11 про залишення позовних вимог щодо стягнення 25885,52 грн. інфляційних втрат та 4753,09 грн. 3% річних без розгляду винесено судом 18.04.2011р.

Так, зважаючи на норми частини 1 статті 265 ЦК України, термін з 22.02.2011р. по 18.04.2011р. не включається до переривання строку позовної давності і позивач звернувся з даним позовом 03.08.2011р., як то вказує відповідач, проте, у будь-якому разі позивачем строк позовної давності не пропущено.

Залишення ж при новому розгляді справи позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних без розгляду в даному випадку не впливає на переривання строку позовної даності з 23.07.2010р., оскільки позовна заява була прийнята судом до розгляду, рішення було прийнято і підстави вважати повні вимоги про стягнення штрафних санкцій залишеними без розгляду саме з 23.07.2010р. відсутні.

Отже, доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, викладені ним у відзиві на позов, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Зауваження представника відповідача у судовому засіданні на необхідність застосування судом спеціальної позовної давності до заявленої позивачем вимоги про стягнення 3% річних судом відхиляються як необґрунтовані.

Передбачена приписами статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), і не може бути застосована до вимог про стягнення 3% річних з огляду на іншу їх правову природу.

Право кредитора вимагати сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами та суми боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому, передбачені статтею 625 ЦК України 3 % річних не є неустойкою (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обовязок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність заявлених вимог.

Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Отже, з підстав зазначених вище, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем (ТОВ «Електропривод») грошового зобов'язання, суд знаходить позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 22405,65 грн. втрат від інфляції та 5546,97 грн. 3% річних. В іншій частині позову (про стягнення 3125,82 грн. інфляційних втрат та 2,16 грн. 3% річних) відмовити як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати з державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»(м. Запоріжжя) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»(м. Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропривод»(69008, м.Запоріжжя, вул. Тролейбусна, 34, оф. 23; код ЄДРПОУ 24512839; р/р 260082812800 в «СЕБ Банк», МФО 300175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Схід-Союз»(69063, м. Запоріжжя, ДПС-982, вул. Північне шосе; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 15, код ЄДРПОУ 23849465; р/р 26002020801 в АБ «Металург»м. Запоріжжя, МФО 313582) 22405 (двадцять дві тисячі чотириста пять) грн. 65 коп. втрат від інфляції, 5546 (пять тисяч пятсот сорок шість) грн. 97 коп. 3% річних, 279 (двісті сімдесят девять) грн. 46 коп. державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 80 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 20.10.2011р.