Постанова № 18769784, 10.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2011 № 10/285

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зеленіна В.О.

суддів:

при секретарі:

Представники сторін:

позивача:ОСОБА_1., довіреність № 14/04/11 від 14.04.2011;

відповідача:не зявився;

розглядаючи апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «БІК України»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 15.08.2011

у справі № 10/285 (суддя: Котков О.В.)

за позовом Дочірнього підприємства «БІК України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «І.Т.Е.М.»

про стягнення 38620,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «БІК України» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «І.Т.Е.М.» про стягнення 38620,50 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.08.2011 у справі № 10/285 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «І.Т.Е.М.» на користь Дочірнього підприємства «БІК України» 21587,77 грн. основного боргу, судові витрати в розмірі 348,44 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Дочірнє підприємство «БІК України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 у справі № 10/285 в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог в розмірі 17032,73 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були зясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 прийнято до розгляду справу № 10/285. Розгляд апеляційної скарги призначений на 26.09.2011 об 11:30.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими субєктами від 26.09.2011 № 01-23/3/21 у справі № 10/285 у звязку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Чорну Л.В.

26.09.2011 представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 10/285 відкладено на 10.10.2011 о 11:10.

10.10.2011 представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Порадившись, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

11.01.2010 між Дочірнім підприємством «БІК України» (Постачальник/Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВП «І.Т.Е.М.» (Покупець/Отримувач) (разом - сторони), було укладено договір поставки № 11-01/10/01 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, протягом строку дії Договору, Продавець зобов'язується поставляти, у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати товари згідно з асортиментом, який визначений в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується накладними: № 2618850 від 06.02.2010 на суму 20140,85 грн.; № 2622293 від 11.02.2010 на суму 5327,02 грн.; № 2627437 від 19.02.2010 на суму 5133,38 грн. та № 2634768 від 01.03.2010 на суму 11019,25 грн., що в період з січня 2010 року по квітень 2011 року Продавець передавав товар, а Покупець його прийняв всього на загальну суму 41620,50 грн.

Отже, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, про що також свідчать наявні в матеріалах справи довіреності на отримання товару уповноваженим представником відповідача.

Однак, взяті на себе зобовязання по Договору відповідач виконав частково, а саме оплатив отриманий товар за період з січня 2010 року по квітень 2011 року лише в розмірі 20032,73 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за Договором в розмірі 21587,77 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та підтверджується актом звіряння розрахунків між сторонами станом на 20.07.2011, що у відповідача наявна ще заборгованість перед позивачем за Договором в розмірі 17032,73 грн. (сальдо станом на 01.01.2010).

Суд відмічає, що зазначений вище акт підписаний уповноваженим особами сторін, скріплений їх печатками і з боку сторін відсутні зауваження до нього.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 38620,50 грн. (17032,73 грн. (сальдо станом на 01.01.2010) + 41620,50 грн. (загальна сума поставленого товару) - 20032,73 грн. (часткова оплата товару)).

Проте, з оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що у відповідача за Договором наявна заборгованість лише в розмірі 21587,77 грн.

Зазначений вище висновок суд першої інстанції зробив виходячи з того, що на підтвердження поставки відповідачу товарів на суму 41620,50 грн. позивачем було надано до матеріалів справи належними чином засвідчені копії накладних: № 2618850 від 06.02.2010 на суму 20140,85 грн.; № 2622293 від 11.02.2010 на суму 5327,02 грн.; № 2627437 від 19.02.2010 на суму 5133,38 грн. та № 2634768 від 01.03.2010 на суму 11019,25 грн., при цьому, позивач вказує, що поставив відповідачу товар на загальну суму - 58653,23 грн. (17032,73 грн. (сальдо станом на 01.01.2010) + 41620,50 грн. (загальна сума поставленого товару), що підтверджується та вбачається з доданого позивачем до матеріалів справи акта звірки заборгованості між сторонами станом на 20.07.2011, який, в свою чергу, на думку суду, не може вважатися доказом наявності обов'язку у відповідача сплатити грошові кошти або ж відсутності у нього такого обов'язку, а у розумінні ст. ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін повинні підтверджуватися первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

Окрім цього, суд першої інстанції зазначає, що підставою для звернення позивача до суду є заборгованість відповідача по зазначеним вище накладним які підтверджують поставлення позивачем відповідачу товару на загальну суму 41620,50 грн., проте позивачем не надано доказів наявності у відповідача заборгованості за Договором в розмірі 17032,73 грн.

В звязку з зазначеним вище суд першої інстанції не прийняв до уваги наявність у відповідача заборгованості за Договором в розмірі 17032,73 грн.

Згідно зі ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: витребує від сторін документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.

Таким чином, в тому випадку якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобовязаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції в разі наявності у нього сумнівів, щодо наявності чи відсутності у відповідача заборгованості за Договором в розмірі 17032,73 грн. повинен був витребувати у позивача докази, які б підтверджували його позовні вимоги.

Підчас розгляду апеляційної скарги позивача судом апеляційної інстанції було встановлено, що у відповідача наявна заборгованість за Договором в розмірі 17032,73 грн. підтвердженням чого є накладна № 2551123 від 26.10.2009 на суму 6642,34 грн. та накладна № 2584110 від 09.12.2009 на суму 10390,39 грн.

Відповідач поставлений позивачем товар прийняв на підставі зазначених вище накладних, про що також свідчать надані скаржником довіреності на отримання товару уповноваженим представником відповідача № 356 від 21.10.2009 та № 406 від 02.12.2009.

Отже, викладене вище та матеріали справи свідчать, що у відповідача наявна заборгованості за Договором в розмірі 17032,73 грн.

Крім того, суд першої інстанції не дослідив той факт, що відповідач здійснював оплати за отриманий товар із чітким призначенням платежу, а скаржник зарахував вказані суми в рахунок погашення заборгованості відповідача в порядку її виникнення на підставі п. 5.4.1. Договору, а саме: зарахував зазначені суми оплат в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар на підставі Договору.

В п. 5.4.1. Договору сторони погодили, що у випадку надходження грошових коштів від Покупця, в призначені яких не зазначено номер та дату рахунку, або зазначено номер та дату рахунку, які вже оплачені Покупцем раніше, Позивач зараховує такі грошові кошти в оплату будь-якої заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи у банківській виписці від 01.04.2011 (сума оплати 1000,00 грн.) та у банківській виписці від 25.02.2011 (сума оплати 1000,00 грн.), а у призначеннях платежу вказаний рахунок № 10000410 який був виданий на підставі договору № 11-01/10/01 від 11.01.2010.

До того ж, у банківській виписці від 08.04.2010 у призначенні платежу посилання йде на рахунок № 10000329 який був виданий на підставі договору №01-05/06 від 01.05.2006.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті за Договором зобовязання і поставив відповідачу товар, а відповідач прийняв товар і часткового його оплатив.

Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача та надані ним документи, колегія суддів прийшла до висновку, що на час подання позивачем позову відповідач частково сплатив позивачу кошти за поставлений товар в розмірі 20032,73 грн., а тому, залишок боргу відповідача станом на день подання позовної заяви складав 38620,50 грн.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 38620,50 грн. є обґрунтованою, а тому підлягала повному задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги Дочірнього підприємства «БІК України» лише частково, то підлягає достягненню сума основного боргу в розмірі 17032,73 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" передбачено, що із позовних заяв майнового характеру державне мито сплачується в розмірі 1 відсотоку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 у справі № 10/285 підлягає зміні в частині стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 38620,50 грн. та 386,21 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «БІК України» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 у справі № 10/285 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «І.Т.Е.М.» (Україна, 03680, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 51, оф. 410, код ЄДРПОУ 30177315, р/р 26007021122881, в Залізничному відділені КГФ УСБ м. Києва, МФО 322012) на користь Дочірнього підприємства «БІК України» (Україна, 01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 15, офіс 62, код ЄДРПОУ 31408782, р/р 26009001300490 в ЗАО «ОТП Банк», м. Києва, МФО 300528, ІПН 314087826592, свідоцтво ППДВ 39066428) основного боргу в сумі 38620,50 грн., 386,21 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 10/285 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді

13.10.11 (відправлено)