Рішення № 18766092, 12.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/33512.10.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномаш"

до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа Головне управління Державного казначейства у м. Києві

про стягнення заборгованості

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1. дов. № б/н від 01.08.2011 р.,

ОСОБА_2. дов. № б/н від 14.07.2011 р.

від відповідача ОСОБА_3 дов. № 059/10-4636 від 13.09.2011 р.

від третьої особи ОСОБА_4 дов. № 05-04/704-22161 від 12.05.2011 р.

в судовому засіданні 12.10.2011 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Техномаш" до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення заборгованості.

01.09.11 року ухвалою Господарського суду міста Києва справу № 13/335 призначено до розгляду на 22.09.2011, витребувано документи та докази і сторони зобов'язано вчинити дії.

22.09.11 в судове засідання зявилися представники сторін, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі надали витребувані документи.

В судовому засіданні представник відповідача надав письмовий відзив, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ним зобовязання по остаточному розрахунку з позивачем не порушені. При цьому відповідач вказує на те, що він є бюджетною організацією, а тому може виконати свої зобовязання лише при фактичному надходженні на його рахунок коштів з міського бюджету згідно з бюджетним призначенням на оплату за фактично здійснену поставку обладнання. Відповідач зазначає, що відповідно до норм ст.ст. 23 та 51 Бюджетного кодексу України та виходячи зі змісту контракту, його зобов'язання оплатити обладнання, що поставляється, може виникнути виключно при настанні однієї умови - фактичному надходженні на рахунок відповідача коштів з міського бюджету згідно з бюджетним призначенням на оплату фактично здійсненої поставки обладнання. При цьому умова про надходження на рахунок відповідача коштів з бюджету міста Києва є відкладальною обставиною, а тому строк виконання зобовязання відповідача із оплати виконаних позивачем робіт не настав у заявку з ненастанням відкладальної обставини у вигляді надходження на рахунок відповідача коштів з бюджету міста Києва згідно з бюджетним призначенням на оплату за фактично здійснену поставку обладнання.

В ході розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державного казначейства у м. Києві.

Ухвалою суду від 22.09.2011 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства у м. Києві, розгляд справи було відкладено на 12.10.2011 року.

12.10.2011 року в судове засідання зявилися представники сторін та третьої особи, на виконання вимог ухвали суд надали витребувані документи по справі.

Господарський суд визнав представлені сторонами документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін та третьої особи ознайомлено з їхніми правами та обовязками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України в судових засіданнях складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і зясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техномаш" (надалі позивач, продавець) та Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)(надалі відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 36 (надалі - Договір), відповідно до умов якого покупець доручає, а постачальник бере на себе обовязки поставити обладнання для бюветних комплексів за ціною та у терміни зазначені у додатку № 1, який є невідємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, загальна вартість Договору становила 1841833,00 грн.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили порядок розрахунків, згідно якого розрахунок здійснюється після поставки обладнання на підставі п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 30 днів. Попередня оплата не передбачена.

Згідно п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України, чинним на момент укладання Договору, встановлено, що після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобовязання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Як передбачено п. 2.2 Договору, датою поставки обладнання покупцю вважається дата підписання обома сторонами актів приймання-передачі обладнання.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується представниками сторін, що в період з 12.01.2010 року по 19.05.2010 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято обладнання на загальну суму 1841833,00 грн. (факт поставки підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі).

Відповідач, в порушення умов контракту свої зобовязання за Договором в частині оплати обладнання виконав неналежним чином, сплативши на рахунок позивача 400000,00 грн., станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем за поставлене обладнання становить 1441833,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарськими визнаються зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2 Договору сторони обумовили тридцятиденну відстрочку платежу за поставлений товар, який обраховується з моменту його отримання покупцем за актом приймання-передачі.

Відповідач належних доказів відсутності заборгованості за передане за Договором обладнання суду не надав, той факт, що відповідачем станом на день розгляду справи не здійснена оплата в сумі 1441833,00 представник відповідача в судовому засіданні не заперечив.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду справи представник відповідача заперечував проти задоволення судом позовних вимог, обґрунтовуючи неможливість погашення заборгованості за Договором поставки № 36 від 15.12.2009 року тим, що він є бюджетною організацією, а тому може виконати свої зобовязання лише при фактичному надходженні на його рахунок коштів з міського бюджету згідно з бюджетним призначенням на оплату за фактично здійснену поставку обладнання. А отже, зважаючи на не надходження на рахунок відповідача коштів з бюджету міста Києва згідно з бюджетним призначенням на оплату за фактично здійснену поставку обладнання, відповідач не в змозі виконати зобов'язання в частині оплати поставленого обладнання за Договором в повному обсязі.

Згідно ст. 47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено ст. 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 48 Бюджетного Кодексу України, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів на підтвердження відсутності фінансування на виконання зобов'язань за Договором поставки № 36 від 15.12.2009 року в частині оплати поставленого позивачем обладнання.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлене обладнання в сумі 1441833,00 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають замовленню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобовязань, передбачених Договором, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 176282,95 грн. інфляційних втрат та 63307,17 грн. 3% річних.

Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 176282,95 грн. інфляційних втрат та 63307,17 грн. 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 154221,64 грн. інфляційних втрат та 63177,80 грн. 3% річних відповідно.

Крім того, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 103851,30 грн. збитків.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача 103851,30 грн. збитків, позивач зазначає, що у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань в частині своєчасного та повного розрахунку з постачальником за поставлене обладнання, позивач з метою отримання обігових коштів, необхідних для розрахунків з контрагентами, був змушений звернутися до банківських установ та укласти договори овердрафту.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення 103851,30 грн. збитків задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 ЦК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, в ході розгляду справи позивачем не було доведено, що укладення договорів овердрафту та сплата відсотків за отримані у їх виконання кошти є наслідком невиконання відповідачем зобовязань за Договором поставки № 36 від 15.12.2009 року.

Інших доказів на підтвердження необхідності укладення позивачем зазначених кредитних договорів з банківськими установами з метою врегулювання заборгованості позивача, яка виникла у звязку з невиконанням відповідачем обовязків за Договором поставки № 36 від 15.12.2009 року, позивачем не надано.

Зважаючи на викладене, на думку господарського суду, позивач, в порушення умов ст.ст. 32 - 34 ГПК України та ст. 623 ЦК України належним чином не довів наявність всіх необхідних елементів для застосування такого виду відповідальності як збитки.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01025, м. Київ, вул. В.Житомирська, 15-а, код ЄДРПОУ 33695540) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномаш" 1441833,00 грн. суми основного боргу, 154221,64 грн. інфляційних втрат, 63177,80 грн. 3% річних, 16 592,32 грн. державного мита, 219 ((двісті девятнадцять),34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 17.10.2011