Рішення № 18763017, 10.10.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" жовтня 2011 р.Справа № 5013/1329/11 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 5013/1329/11

за позовом: публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського", Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ,

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Кіровоградська область, м. Олександрія,

про стягнення 9195,70 грн,

за участю представників:

від позивача - участі не брали,

від відповідача - участі не брали.

Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" подано до господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 9195,70 грн, з яких 5883,25 грн основного боргу, 1675,69 грн штрафу, 1224,77 грн інфляційних, 411,99 грн 3 % річних.

За змістом надісланого позивачем на адресу господарського суду пояснення від 04.10.2011 № 017/1710 позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач згідно поданого відзиву на позов повідомив про визнання основного боргу лише у сумі 4221,25 грн, мотивуючи тим, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 перераховано в рахунок погашення заборгованості відповідача згідно платіжного доручення № 177 від 29.07.2008 - 757,20 грн, № 92 від 14.05.2008 - 332,40 грн та № 58 від 09.04.2008 - 572,40 грн.

Крім того, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення пені, збитків від інфляції та 3 % річних.

За змістом поданої 20.09.2011 до суду заяви відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовної вимоги про стягнення штрафу в сумі 1675,69 грн та, відповідно, відмовити у даній частині позовних вимог повністю.

Заявою, поданою 20.09.2011, відповідач просив суд розглядати справу без її присутності.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між відкритим акціонерним товариством "Дніпровський меткомбінат" (консигнант) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (консигнатор) укладено договір консигнації від 15.05.2006 № 26-1276-01 (далі за текстом - Договір).

За умовами вказаного Договору консигнатор зобов'язався за дорученням консигнанта здійснити в інтересах останнього від свого імені угоди по продажу продукції.

Згідно із пунктом 8.1 Договору термін дії останнього до 31.12.2006.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2007 до Договору сторонами, зокрема, продовжено строк його дії до 31.12.2007.

В рамках зазначеного Договору фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позивачеві направлено листа з пропозицією стосовно передачі залишків нереалізованої продукції, яка була передана на реалізацію на умовах Договору консигнації від 15.05.2006 № 26-1276-01, на договір консигнації від 07.02.2008 № 28-0267-01.

Позивачем надано договір консигнації від 07.02.2008 № 28-0267-07, укладений між ВАТ "Дніпровський меткомбінат" (консигнант) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (консигнатор) (далі за текстом Договір 1).

Згідно умов Договору 1 консигнатор зобов'язався за дорученням консигнанта здійснити в інтересах останнього від свого імені угоди по продажу продукції.

За змістом пунктів 2.1.7-2.1.8 Договору 1 консигнатор зобов'язався:

- щомісячно складати звіт та передавати його оригінал консигнанту не пізніше 7-го числа місяця, наступного за звітним, в якому вказуються: найменування, артикул, ціна та кількість проданої продукції;

- щомісячно перераховувати консигнанту грошові кошти, отримані від покупців за реалізовану продукцію не пізніше 7-го числа місяця, що слідує за звітним.

Договір 1 укладено на строк до 31.12.2008.

Додатковою угодою № 1 від 15.10.2008 до Договору 1 сторонами пункт 2.1.7 Договору 1 викладено у новій редакції, зокрема: "Щомісячно складати звіт і передавати його оригінал консигнанту не пізніше 7-го числа місяця, що слідує за звітним, в якому вказуються: найменування, номенклатурний номер, артикул, сорт, номер відпуску, за яким проводилось відвантаження, залишок продукції із зазначенням кількості, ціни та суми на початок звітного періоду, надходження продукції із зазначенням кількості, ціни та суми за звітний період, реалізацію продукції із зазначенням кількості, ціни та суми за звітний період та залишок продукції із зазначенням кількості, ціни та суми на кінець звітного періоду".

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2008 до Договору 1 сторони продовжили строк його дії до 31.12.2009.

Консигнація- форма комісійного продажу товару, при якій його власник (консигнант) передає комісіонеру (консигнаторові) товар для реалізації зі складу комісіонера. При цьому товар, що надійшов на склад комісіонера залишається власністю консигнанта до моменту його реалізації. Як правило, якщо товар не реалізується тривалий час (наприклад, більше року), то він повертається назад консигнанту за його рахунок.

Консигнаційні операції є різновидом комісійних операцій (п. 1.4 ст. 1 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", який фактично прирівнює консигнаційні операції до комісійних), тому до них застосовуються загальні положення глави 69 ЦК України.

Згідно із п. 31 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року № 247/95-ВР (які залишаються чинними і можуть застосовуватися з урахуванням того, що Законом від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР власне текст Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було викладено в новій редакції) консигнаційною операцією вважається господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

В матеріалах справи (а.с. 21) міститься копія акта приймання-передачі товару від 05.06.2008, за змістом якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла продукцію на загальну суму 10396,80 грн.

Отримання вказаної продукції відповідачем не заперечено.

Як свідчить копія звіту за лютий 2009 року, який подано відповідачем позивачеві на виконання пункту 2.1.7 Договору 1, станом на 6 березня 2009 року залишок продукції у відповідача відсутній (а.с. 22).

На виконання умов Договору 1 відповідачем на користь позивача сплачено 880 грн за отриману продукцію, про що свідчать матеріали справи (а.с. 51-53).

Зі змісту листа від 09.04.2009 № 15, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 23) відповідач проти наявності заборгованості у сумі 9316,20 грн не заперечив, при цьому сповістив позивача стосовно того, що оплатити таку заборгованість не має фінансової можливості.

Окрім того, відповідач в рахунок погашення заборгованості просила прийняти вказану у листі продукцію.

Матеріали справи містять копію заяви від 18.12.2009 № 06/2055 (а.с. 29) про залік зустрічних однорідних вимог, згідно якої сторонами було проведено взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 3633,55 грн.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Решта заборгованості у сумі 5883,25 грн відповідачем станом на день розгляду справи не сплачено.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву не погодився із сумою основного боргу, оскільки вважає, що сума, яка підлягає стягненню, складає 4221,25 грн з тих підстав, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 перераховано в рахунок погашення заборгованості відповідача згідно платіжного доручення від 29.07.2008 № 177 757,20 грн, від 14.05.2008 № 92 332,40 грн, від 09.04.2008 № 58 572,40 грн.

Позивач стосовно даного твердження заперечив, посилаючись на таке.

Листом від 18.02.2009 № 15 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просив позивача повернути йому помилково сплачені згідно платіжних доручень від 29.07.2008 № 177 та від 09.04.2008 № 58 кошти.

Платіжним дорученням від 13.03.2009 № 87 позивачем на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перераховано 957,20 грн помилково перерахованих коштів.

Стосовно залишку суми, яку відповідач вважає погашеною за неї ОСОБА_2, то господарським судом враховано, що відповідачем не доведено належними доказами спрямування ОСОБА_2 цієї суми саме в рахунок погашення заборгованості відповідача та направлення позивачу відповідних листів.

Відтак, безпідставним є твердження відповідача стосовно того, що в ФОП ОСОБА_2 частину заборгованості ФОП ОСОБА_1 погашено.

Окрім того, як свідчить копія листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, адресованого позивачу (а.с. 132), станом на 10.03.2010 відповідач підтверджує наявність заборгованості перед позивачем у сумі 5882,65 грн.

Матеріали справи містять ще лист відповідача (а.с. 102), за змістом якого станом на 07.04.2010 відповідач підтверджує наявність боргу у сумі 5883,13 грн.

Твердження відповідача стосовно того, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось 21.04.2009, а не 18.12.2009, спростовується наступним.

Як зазначає позивач у поданих поясненнях від 09.09.2011 № 013/1633, заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 05.05.2011 не розглядалась позивачем в якості заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказана заява не відповідає вимогам щодо оформлення таких документів та складена не у формі заяви, а у формі пропозиції.

Господарський суд враховує, що правочин по зарахуванню однорідних взаємних вимог є виконаним на момент його вчинення, для юридичних осіб така заява є документом первинного бухгалтерського обліку і повинна бути у письмовій формі та за своїм змістом відповідати вимогам, які ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Дотримання юридичними особами публічно-правових вимог до такого виду документів є їх обовязком, в силу вимог закону.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пропозиція відповідача від 05.05.2009 № 15 (а.с. 28) вказаним вище вимогам не відповідає.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193, Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд, розглянувши в судовому засіданні первинні документи, а також письмові пояснення представників сторін, прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5883,25 грн заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 1224,77 грн інфляційних збитків за березень 2009 року грудень 2010 року, 3 % річних у сумі 411,99 грн за період з 08.03.2009 по 31.12.2010, а також 1675,69 грн штрафу за період з 08.03.2009 по 08.09.2009.

При розгляді зазначених позовних вимог господарський суд враховує наступне.

У відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України відсотки річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Суд враховує, що вимога кредитора про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи обґрунтованість розрахунку інфляційних господарський суд задовольняє вимогу про їх стягнення у повному обсязі.

Відносно розрахунку 3 % річних господарський суд зазначає таке.

Станом на 08.03.2009 заборгованість відповідача перед позивачем склала 9516,80 грн, поряд з тим позивачем у розрахунку вказано суму боргу на 08.03.2009 - 9156,80 грн, з якої і виходить господарський суд.

Окрім того, помилково позивачем визначено і період нарахування 3 % річних на суму боргу 5883,25 грн, а саме - 410 днів, тоді як визначений ним період (з 18.12.2009 по 31.12.2010) становить лише 378 днів.

Таким чином, з огляду на вказане, за розрахунком господарського суду сума 3 % річних складає 397,76 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

В частині позовних вимог стосовно стягнення 3 % річних у сумі 14,23 грн слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про стягнення штрафу у сумі 1675,69 грн господарський суд прийшов до висновку про необхідність відмови в її задоволенні, виходячи з такого.

Дійсно, пунктом 5.3 Договору 1 сторони передбачили, що у випадку порушення консигнатором пункту 2.1.8 цього Договору, він сплачує консигнанту штраф у розмірі 0,1 % за кожен день прострочки.

Стаття 217 Господарського кодексу України встановлює у сфері господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зокрема, юридичні особи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, приписи Господарського кодексу України не містять обмежень щодо визначення декількох видів санкцій у вигляді штрафу у господарських відносинах та передбачають можливість встановлення їх розміру сторонами у договорі, крім випадків, коли такий розмір встановлено законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вказаною нормою Цивільного кодексу України пеня як різновид неустойки характеризується такою ознакою як застосування у грошових зобов'язаннях. Кваліфікуючими ознаками штрафу є, зокрема, можливість встановлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання.

З огляду на положення вказаних вище норм матеріального права передбачений сторонами у пункті 5.4 Договору 1 різновид забезпечення виконання зобов'язання за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Поряд з тим, відповідач проти даної позовної вимоги заперечив, заявивши про сплив строку позовної давності у відповідній заяві (а.с. 119).

При розгляді вказаної заяви господарський суд враховує наступні норми матеріального права.

У відповідності до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Поряд з тим, правилами статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.

Згідно приписів частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Розрахунок неустойки здійснений позивачем за період з 08.03.2009 по 08.09.2009 знаходиться поза межами строку позовної давності.

В частині позовних вимог про стягнення неустойки слід відмовити у зв'язку із обґрунтованістю заяви відповідача та безпідставністю нарахування позивачем неустойки поза межами річного строку позовної давності.

Господарським судом враховується, що згідно статуту публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (а.с. 30-35) останній є правонаступником усіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського".

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Дніпровський комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) - 5883,25 грн основної заборгованості, 397,76 грн 3 % річних та 1224,77 грн збитків від інфляції, а також 83,25 грн державного мита та 192,62 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 14,23 грн та штрафу у сумі 1675,69 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя В.Г. Кабакова

Повне рішення складено 13.10.2011