Рішення № 18760841, 10.10.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2011 р. Справа № 5023/6866/11

вх. № 6866/11

Суддя господарського суду Буракова А.М.

при секретарі судовогозасідання Чепак А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. за дов.№ 124 від 26.07.2011 року,

1-го та 2-го відповідача - не з"явився,

3-ої особи - не з"явився, 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керам Деко", м. Харків 3-я особа , Харківська товарна біржа, м.Харків, 3-я особа <Текст >

до 1. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" м. Харків

2. Відкрите акціонерне товариство «Харківський домобудівельний комбінат №1»м. Харків 3-я особа <Текст >

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керам Деко", м. Харків (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" м. Харків відповідно до якого просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу №П-87/2009 від 12.11.2009 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Харківський домобудівельний комбінат №1»(ІКЮО 01270478, м. Харків, вул. Плиткова, 12) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керам Деко»(ІКЮО 325565665, м. Харків, вул. Плиткова, 12-В); визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Керам Деко» (ІКЮО 325565665, м. Харків, вул. Плиткова, 12-В) право власності на: нежитлову будівлю під літерою ГГ-1 площею 1979,5 кв.м. (склад заповнювачів №2); нежитлову будівлю піл літерою ВК-1 площею 17,4 кв.м. (каналізаційна насосна станція), розташованих за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 6.12, що набуто на підставі договору купівлі-продажу №П-87/2009 від 12.11.2009 року; зобов'язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»провести державну реєстрацію склад заповнювачів №2 та каналізаційну насосну станцію розташованих за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 6.12. (з урахуванням прийнятої ухвалою господарського суду Харківської області 29.08.2011 року заяви (вх. 16332) про зміну підстав позову).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.08.2011 року було прийнято заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 29.08.2011 року о 11:15 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2011 року розгляд справи було відкладено на 26.09.2011 року на 11:15 годині. Крім того, було залучено до участі у справі в якості 2-го відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Харківський домобудівельний комбінат №1».

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 10.10.2011 року о 12:15 годині.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням надаї заяви про зміну підстав позову (вх.16332). Надав пояснення по суті справи.

Представник 1-го та 2-го відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не відомо.

Представник 3-ої особи в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, яке міститься в матеріалах справи.

1-й та 2-й відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх незявлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Керам Деко", м. Харків 3-я особа , Харківська товарна біржа, м.Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - 1. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" м. Харків, 2. Відкрите акціонерне товариство «Харківський домобудівельний комбінат №1»м. Харків, відповідно до якої просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу №П-87/2009 від 12.11.2009 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Харківський домобудівельний комбінат №1» (ІКЮО 01270478, м. Харків, вул. Плиткова, 12) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керам Деко» (ІКЮО 325565665, м. Харків, вул. Плиткова, 12-В); визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Керам Деко» (ІКЮО 325565665, м. Харків, вул. Плиткова, 12-В) право власності на: нежитлову будівлю під літерою ГГ-1 площею 1979,5 кв.м. (склад заповнювачів №2); нежитлову будівлю піл літерою ВК-1 площею 17,4 кв.м. (каналізаційна насосна станція), розташованих за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 6.12, що набуто на підставі договору купівлі-продажу №П-87/2009 від 12.11.2009 року; зобов'язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» провести державну реєстрацію склад заповнювачів №2 та каналізаційну насосну станцію розташованих за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 6.12.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2009 року було укладено договір купівлі-продажу № П-87/2009 між Відкритим акціонерним товариством «Харківський домобудівельний комбінат №1», в особі ліквідатора, діючого на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 11.05.2004 року по справі №Б-8547/2-23 і ухвали суду від 01.11.2004 року про визнання ВАТ «Харківський домобудівельний комбінат №1» банкрутом, діючого через брокера 351-2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керам Деко», діючого через брокера №373.

Згідно п.1 зазначеного договору купівлі-продажу, покупець придбав виробничі автомобільні дороги (інв. № 80-145); внутрішньо майданчикові автодороги (інв. № 80-155); огорожу території (інв. № 80-140); підпорну стінку (інв. № 80-141); металеві ворота (інв. № 80-173/1); внутрішньо майданчикові сітки зливової каналізації (інв. № 80-160); внутрішньо майданчикові сітки зливової каналізації (інв. № 80-161); внутрішньо майданчикові сітки каналізації (інв. № 80-147); поза майданчикові внутрішні кабельні лінії (інв. № 80-65/1); поза майданчикові внутрішні кабельні лінії (інв. №80-149); склад заповнювачів №2 (інв. № 80-10/1); наземна галерея для подачі піску, щебеню, керамзиту (інв. №80-50); будівля перевантажувальних вузлів (інв. №80-40); станція перекачування конденсату (інв. №80-143); резервуари чистої води (інв. №80-158); каналізаційна насосна станція (інв. № 80-146). Сума продажу в ході торгів на Харківській товарній біржі склала 403391,67 грн. (чотириста три тисячі триста дев'яносто одну гривню шістдесят сім копійок), ПДВ - 80678,33 грн. (вісімдесят тисяч шістсот сімдесят вісім гривень тридцять три копійки).

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам суд виходить з наступного.

У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто право на судовий захист у субєкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

В даному разі позивачем всупереч вимог ст.4-3, 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорення права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.

Крім того, суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору дійсним не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

Суд зауважує, що вимога про визнання договору дійсним не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного субєктивного права. Спосіб захисту права «визнання права» застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом субєктивного права.

Натомість, договір не підпадає під категорію конкретного субєктивного права. Договір згідно ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб"єктивне право, а комплекс числених за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб"єктивних прав та обовязків. Тому договір не можна ототожнювати з субєктивним правом.

Отже визнання договору дійсним не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).

Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України «Про судоустрій»(Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і про необхідність відмови в позові.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч.2. ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", зазначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, зазначена норма закону знайшла своє відображення у договору купівлі продажу №П-87/2009 від 12.11.2009 року, в пункті 6. зазначеного Договору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 626, 763 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 187, 284 ГК України 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - <Текст >

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя (підпис< Текст >Буракова А.М.

Повний текст рішення по справі 5023/6866/11 складено та підписано 13.10.2011 року.