Рішення № 18760629, 11.10.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2011 р.Справа № 17/56/5022-1124/2011

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Лучко Р.М.

Розглянув справу

за позовом Дочірнього підприємства ЗАТ "Українська енергетична група "Бережаниагропродукт", м. Бережани Тернопільської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", м. Бережани Тернопільської області

про стягнення 73600,00 грн. неустойки

Представник від:

позивача: ОСОБА_1., уповноважений, довіреністьбез номеру від 17.08.2011р.;

ОСОБА_2., директор, доручення від 17.08.2011 року

відповідача: ОСОБА_3., довіреність № 8 від 12.01.2011 року

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання сторін.

Сторонам роз"яснено їх права та обов"язки в господарському процесі згідно ст.. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Дочірнє підприємство ЗАТ "Українська енергетична група "Бережаниагропродукт", м. Бережани Тернопільської області, звернулося 16.08.2011р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", м. Бережани Тернопільської області, про стягнення 73600,00 грн. неустойки, нарахованої у відповідності до вимог ст. 785 ЦК України в розмірі подвійної плати за фактичне користування майном поза строком дії договору оренди, посилаючись на припинення дії договору оренди нежитлових приміщень №11 від 01.04.2008р. та несвоєчасне повернення орендованого майна Орендодавцю, про що свідчить акт приймання передачі майна з оренди від 17.02.2010 року.

Позов обґрунтовується копією постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі №13/60-1039 від 09.12.2009р.; копією рішення господарського суду Тернопільської області у справі №15/93-1770 від 22.12.2010р.; копією висновку експерта №776 від18.10.2010р.; копією договору оренди нежитлових приміщень №11 від 01.04.2008р.; копією акту приймання-передачі майна від 01.04.2008р.; копією акту приймання-передачі майна від 17.02.2010р.; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 18.08.2011р. порушено провадження у справі, призначено судове засідання на 30.08.2011р. Судове засідання відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України до 11-00 год. 20.09.2011 р. та в засіданні 20.09.2011 р. оголошувалася перерва до 10-20 год. 11.10.2011 року з метою надання сторонам можливості надати додаткові докази на підтвердження своїх доводів та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю.

Відповідач в судових засіданнях та згідно наданого відзиву на позов №213 від 23.08.2011р. позовні вимоги заперечив. Стверджує, що спірне приміщення відповідачем звільнено 03.03.2009р., про що свідчить акт про звільнення приміщення. Крім того, зазначає, що Товариство як Орендар вживало всіх заходів з метою передачі майна з оренди, однак лише 17.02.2010р. сторонами підписано акт приймання-передачі майна складу №7, згідно якого підтверджено відсутність у сторін будь-яких зауважень щодо кількості та якості орендованого майна. За твердженням відповідача саме з вини Орендодавця акт приймання-передачі майна не було підписано вчасно, тобто після закінчення терміну дії Договору оренди нежитлових приміщень №11 від 01.04.2008р. Також звертає увагу суду на ту обставину, що орендоване майно перебувало у володінні орендодавця, про що на думку відповідача, свідчить договір №2б від 01.08.2009р., згідно якого орендоване приміщення складу № 7 прийнято в оренду позивачем від власника приміщення ЗАТ "Українська енергетична група".

Крім того, посилаючись на норми ст. 232 ГК України, ст.ст. 546, 547 ЦК України зазначає, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання було виконано, а у звязку з тим, що сторонами не було встановлено неустойки за неналежне виконання зобовязання, вимога про стягнення неустойки не підлягає до задоволення.

Також, відповідач просить в порядку ст.ст. 256-258, 786 ЦК України застосувати скорочений строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки за договором нежитлових приміщень №11 від 01.04.2008р. Наводить інші заперечення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши додатково зібрані по справі докази, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобовязання.

01.04.2008р. між ДП ЗАТ УЕГ "Бережаниагропродукт" як орендодавцем та ТОВ "Христина" як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень №11, згідно умов якого орендодавець зобовязався передати орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення, а саме: склад №7, площею 1200м.кв., що знаходиться за адресою: м.Бережани, вул.Золочівська,4. Орендар, в свою чергу зобовязався сплачувати орендну плату та використовувати обєкт відповідно до п.7 цього договору. Термін оренди сторони встановили 11 місяців з моменту прийняття орендованого обєкта за актом здавання-приймання.

На виконання умов договору позивач передав орендарю у користування обєкт оренди - нежитлове приміщення, площею 1200м.кв., про що складено та підписано сторонами акт приймання-передачі майна від 01.04.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, по закінченню дії договору оренди №11 від 01.04.2008р. орендар займаного нежитлового приміщення не звільнив, незважаючи на неодноразові звернення Орендодавця з вимогою повернути орендоване майно на умовах, передбачених договором (лист № 27 від 15.05.2009 р., № 22 від 02.04.2009 року).

У травні 2009 року ДП ЗАТ УЕГ "Бережаниагропродукт", звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до ТОВ "Христина", в якому просило стягнути 16 600 грн. боргу по орендній платі (справа № 13/60-1039). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 року у справі № 13/60-1039, встановлено, що договір оренди, укладений між сторонами 01.04.2008 року діяв у відповідності до п. 4.1 договору, 11 місяців, тобто до 01.03.2009р. Даним рішенням з ТОВ "Христина" стягнуто заборгованість по орендній платі до 01.03.2009р. включно, тобто до закінчення дії договору.

Таким чином, рішення господарського суду набрало законної сили у встановленому законом порядку, а тому є обовязковим для виконання сторонами в силу положень статті 115 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом при розгляді справи № 13/60-1039 (між тими ж сторонами) досліджувалися обставини щодо укладення договору оренди, строку його дії, розміру орендної плати і порядку проведення розрахунків, а також відповідальності за порушення умов договору.

Окрім того, у вересні 2009 року дочірнє підприємство ЗАТ "Українська енергетична група "Бережаниагропродукт", м. Бережани, Бережанського району Тернопільської області звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", м. Бережани, Бережанського району Тернопільської області, про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 11 від 01.04.08р. в м. Бережани, вул. Золочівська, 4 та стягнення 22.400 грн. заборгованості по орендній платі та 19.860 грн. пені. У зустрічному позові Товариство просило визнати недійсним договір оренди від 01.04.2008 року з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства, зокрема вважав, що спірний договір оренди не містить всіх істотних умов договору.

Згідно уточнених позовних вимог позивач за первісним позовом просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" 73600 грн. за користування майном за час прострочення.

Згідно рішення господарського суду Тернопільської області від 22.12.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" на користь Дочірнього підприємства ЗАТ "Українська енергетична група "Бережаниагропродукт" м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область, 73600 грн. за користування майном за час прострочення та судові витрати. В частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди № 11 від 01.04.2008р. припинено провадження у справі. В зустрічному позові відмовлено.

Згідно постанови суду апеляційної інстанції від 04.05.2011 року рішення місцевого господарського суду скасовано частково: відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з ТОВ “Христина” на користь ДП ЗАТ “Українська енергетична група “Бережаниагропродукт” 25300,00 грн. заборгованості по орендній платі та 24360,00 грн. пені за несвоєчасну оплату орендної плати. В частині позовних вимог про розірвання договору оренди № 11 від 01.04.2008р. провадження у справі припинено.

Заяву про уточнення позовних вимог від 30.11.2010 року (подану господарському суду в судовому засіданні 22.12.2010 року)- залишено без розгляду.

Зазначені обставини послугували підставою для звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача неустойки за весь час користування приміщенням , нарахованої згідно вимог ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що Товариством не виконано обовязку з повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору та факт користування належним ДП ЗАТ “Українська енергетична група “Бережаниагропродукт” майном до 17.02.2010 року. Про що свідчить, зокрема акт приймання-передачі, висновок експерта № 776 судово-технічної експертизи документів від 18.10.2010 року у справі № 15/93-1770 .

Правові наслідки припинення договору оренди передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України, пунктом 8.1. договору оренди та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі в силу умов договору оренди, вимог статті 759 ЦК України, виникло зобовязання, у відповідності до якого орендодавець (позивач у справі) передав орендарю (відповідачу у справі) майно у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.

В силуст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Матеріалами справи, зокрема постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року у справі № 15/93-1770, актом приймання передачі нежитлового приміщення з оренди від 17.02.2010 року, висновком експерта № 776 судово-технічної експертизи документів від 18.10.2010 року у справі № 15/93-1770 підтверджується факт незаконного займання відповідачем орендованого складу № 7 та його фактичне звільнення від власного майна лише 17.02.2010 року, незважаючи на вимоги закону (ч. 1 ст. 785 ЦК України), умови договору № 11 від 01.04.2008 року, листи-вимоги позивача від 02.04.2009 р. та 15.05.2009 року щодо звільнення приміщення складу № 7.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В силу вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно пунктів 5.1, 5.2 договору № 11 від 01.04.2008 р., орендар зобов"язався не пізніше 5 числа поточного місяця сплачувати в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця або вносити готівкою безпосередньо в касу орендодавця орендну плату в розмірі 3200 грн. за місяць.

Матеріали справи свідчать про те, що 22.12.2010р. позивач звернувся до суду в ході розгляду справи № 15/93-1770 із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" 73600 грн. за користування майном за час прострочення. Дана вимога була задоволена місцевим господарський судом за обґрунтованістю та правомірністю, однак судом апеляційної інстанції при здійсненні перегляду законності рішення суду від 22.12.2010 року така заява позивача залишена без розгляду , оскільки подана останнім всупереч вимог процесуального законодавства, а саме ч. 4 ст. 22 ГПК України згідно з якою тільки до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач вправі змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Оцінюючи поданий позивачем розрахунок суми неустойки, нарахованої за період з 01.03.2009 року (дати припинення договору оренди) по 17.02.2010 року (дату фактичного звільнення складу) в розмірі подвійної плати за користування річчю, що становить 73 600 грн., суд вважає такі вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та неспростованими у встановленому законом порядку, відповідачем, а тому підлягають до задоволення в заявленій сумі.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Не заслуговує на увагу суду твердження віжповідача про те, що орендоване приміщення складу № 7 фактично звільнено орендарем після закінчення строку дії договору оренди та приміщення зачинено, а територія відгороджена та наданий на підтвердження цього акт від 03.03.2009 р., акт від 16.3.2009 р., оскільки такі акти складені в односторонньому порядку без участі представників позивача, підписані виключно представниками ТОВ "Христина", а тому не мають доказової сили.

Щодо посилань відповідача про покладення обов"язку по складанню акту приймання передачі майна з оренди на позивача, то такі теж не відповідають дійсності, оскільки за загальним правилом обов"язок передачі майна в оренду чи його передачі з оренди покладається на особу, що володіє майном. Умовами договору не передбачено з чиєї ініціативи має складатися проект акту приймання передачі, проте, з листа від 29.03.2010 р. № 16 та пояснень сторін в судовому засіданні, з"ясовано, що акт приймання-передачі було надано Орендарю, однак, останнім не підписано, пізніше з виправленням дати (року складання) представлено суду з метою долучення до матеріалів справи № 15/93-1770, що й послугувало підставою для призначення судової експертизи.

Суд вважає неправомірним твердження відповідача про фактичну передачу складу № 7 з суборенди, що ґрунтується на договорах оренди № 2б від 01.11.2007 року та № 2б від 01.08.2009 року, котрі укладено між позивачем та власником майна ЗАТ "Українська енергетична група" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться в м. Бережани, вул. Золочівська, 4 (п. 1.1 1.3), з метою надання послуг по забезпеченню населення виробничими площами шляхом їх здачі в оренду та терміном дії оренди до 01.11.2010р. (п. 4.1договору від 01.11.2007 р.), пізніше згідно додаткової угоди до 01.08.2009 року, оскільки факт укладення договорів свідчить про існування договірних відносин між сторонами, що їх уклали, проте в жодному випадку не свідчить про факт отримання майна з оренди за іншими правочинами.

В силу положень ч.2 ст. 4-3, ст. 33, 34 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень покладається на сторони по справі.

Стаття 640 ЦК України визначає момент укладення договору. Частиною 2 даної статті передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як вбачається з договору №11, предмет договору сторони встановили: «Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове користування склад № 7, загальною площею 1200 м.кв., що знаходиться за адресою Тернопільська область, м. Бережани, вул. Золочівська, 4». Таким чином, за своєю правовою суттю даний договір оренди приміщення №11 від 01.04.2008р. є реальним правочином, який слід вважати укладеним з моменту вчинення сторонами певних дій, як-от: передача приміщення.

Відтак, позивач виконав належно свої договірні зобов"язання, передавши об"єкт оренди по акту, проте відсутність доказів реальної передачі приміщення з оренди відповідачем у справі, тобто відсутність акту приймання-передачі, як це передбачено умовами договору, свідчить про те, що останній порушив зобов"язання та своєчасно, після закінчення терміну оренди не повернув майно.

Заперечення відповідача з посиланням на вимоги ст. 232 ГК України судом відхиляються, оскільки даною статтею передбачено відповідальність у вигляді застосування штрафних санкцій, котрі нараховуються за порушення грошового зобов"язання другою стороною (ч. 6 ст. 231, ст. 237 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Натомість неустойка, нарахована в порядку ст. 785 ЦК України має іншу правову природу виникнення і нараховується незалежно від того чи передбачено її нарахування умовами договору, а сам розмір чітко встановлений законом і не може бути змінено за домовленістю сторін. .

Також помилковим є висновок відповідача та його вимога про застосування судом строку позовної давності в один рік по вимозі щодо стягнення неустойки, оскільки такий строк позивачем не пропущено. При цьому суд враховує таке.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред"явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Таким чином, враховуючи, що 22.12.2010 року позивачем заявлено вимогу про стягнення неустойки, право на яку виникло з моменту повернення речі (ч. 2 ст. 786 ЦК України), тобто з 17.02.2010 року, однак судом апеляційної інстанції 04.05.2011 року заява залишена без розгляду, слід дійти висновку, що зазначений річний термін не сплив на момент пред"явлення даного позову (16.08.2011 року).

Інші заперечення відповідача не підтверджуються документально та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин справи, виходячи з обґрунтованості доводів позивача, котрі неоспорені відповідачем у встановленому законом порядку, суд надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, керуючись ст. 43 ГПК України, ст. 785 ЦК України та умовами договору оренди № 11 від 01.04.2008 р., задовольняє вимоги позивача про стягнення неустойки як правомірні та документально підтверджені.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.10.2011 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення господарського суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 35, 43, 49, 82-85, 116-117 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" вул. Привокзальна, 1, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область, ідент. код 14049168 на користь Дочірнього підприємства ЗАТ "Українська енергетична група "Бережаниагропродукт" вул. Золочівська, 4, корпус 1, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область, ідент. код 30916393 - 73600 грн. неустойки, 972 грн. в повернення сплачених судових витрат .

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "20" жовтня 2011 року через місцевий господарський суд.

Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8396

СуддяН.О. Андрусик