Постанова № 18744734, 19.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3719/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (дов. № 5/01/11 від 10.01.2011р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 22.07.2011р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "Віка", м. Харків (вх. № 3816 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 01.08.11 у справі № 5023/3719/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акку-енерго", м. Київ

до Приватної фірми "Віка", м. Харків

про стягнення 13236,62 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. по справі № 5023/3719/11 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватної фірми "Віка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акку - енерго" 9910,80 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 607,68 грн., 1942,52 грн. інфляційних нарахувань, 124,61 грн. державного мита та 222,17 грн. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 775,62 грн. пені в позові відмовлено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. по справі № 5023/3719/11 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9910,80 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 607,68 грн. та 1942,52 грн. інфляційних нарахувань скасувати, і всі судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи, покласти на позивача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване відповідачем рішення залишити без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом, 02 лютого 2009 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Акку-енерго" та відповідачем Приватною фірмою "Віка" укладено договір поставки № 2022009 (далі - Договір).

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктом 1.1. Договору обумовлено, що постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та у строки, встановлені договором, передати у власність покупця (відповідача) товар, у певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у даному договорі.

Згідно з пунктом 1.3. Договору кількість та асортимент товару вказується у специфікації, яка є невід»ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі Специфікації, підписаної обома сторонами.

02.02.2009р. сторонами у справі підписано Специфікацію № 1 до Договору № 2022009, в якій визначили найменування товару, його кількість та вартісні показники.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 666 Цивільного кодексу України унормовано, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

За наявними у справі матеріалами господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що на виконання умов Договору позивач 18.03.2009 року поставив відповідачу товар (акумуляторні батареї) на суму 33036,00 грн., про що свідчить видаткова накладна № РН-0318005 від 18.03.2009 р. та довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей за № 74 від 17.03.2009 р. (аркуші справи 34-35).

Твердження відповідача про те, що ним не отримувались супровідні документи на товар щодо якості не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки всі наявні у справі документи свідчать про те, що відповідач вказаний товар прийняв без зауважень або заперечень. Жодних претензій щодо відсутності товаросупровідних документів, підтверджуючих якість товару, не заявляв та від спірного договору не відмовлявся у встановленому порядку. При цьому, відповідачем не спростовано факт отримання ним разом із товаром видаткової накладної № РН-0318005 від 18 березня 2009 р., податкової накладної № 212007 від 12:02.2009 р. та документів, що підтверджують якість поставленого товару, зокрема акумуляторних журналів, інструкції з експлуатації та технічного паспорту на товар, а також сертифікату УкрСЕПРО.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов»язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до пункту 5.2. Договору відповідач повинен провести оплату вартості товару на наступних умовах:

- попередня оплата в сумі 23125,20 грн., у тому числі ПДВ 3854,20 грн.;

- сплата суми 9910,80 грн. (в т.ч. 1651,80 грн.) на умовах відстрочення платежу в 15 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Із матеріалів справи вбачається, що 12.02.2009р. відповідачем за платіжним дорученням № 151 проведено попередню оплату товару в сумі 23125,20 грн. (аркуш справи 36).

Відповідач визнаний судом таким, що прострочив виконання зобов»язання з оплати поставленого товару з 03.04.2009р. Заборгованість склала 9910,80 грн., вимога про стягнення якої і заявлена в даному позові.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 9910,80 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обовязок доказування законодавчо покладений на сторони.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. Договору сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ, від вартості непоставленого у строк товару.

Враховуючи порушення з боку відповідача строків оплати вартості отриманого товару позивач на підставі пункту 7.2. Договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі 775,62 грн. за період з 18.10.2010 р. по 18.04.2011 р. та заявив вимогу про стягнення цієї суми.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань“, статтями 232 Господарського кодексу України та 258 Цивільного кодексу України визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а її нарахування припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи зазначені норми та перевіривши нарахування позивачем пені за вказаний період, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги в частині стягнення пені в сумі 775,62 грн. задоволенню не підлягають, оскільки її нарахування здійснене позивачем поза межами шестимісячного терміну.

Крім того, колегія суддів визначає, що господарський суд цілком правильно задоволено заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 607,68 грн. та інфляційних збитків в сумі 1942,52 грн. за весь час прострочення (період з 02.04.2009р. по 18.04.2011р.), які нараховані позивачем у відповідності з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Вказаною нормою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами; за статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 129 Конституції України, за якими основними засадами судочинства є, зокрема, законність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного ним рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. у справі № 5023/3719/11 без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Віка", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. у справі № 5023/3719/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 19.10.2011р.