Рішення № 18739951, 10.10.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 жовтня 2011 р. Справа 16/91/2011/5003

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Біо-Тест-Лабораторія", м.Київ

до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 1 295,56 грн. заборгованості за отриманий товар

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Снігур О.О.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 18.04.11 року),

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Біо-Тест-Лабораторія" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1295,56 грн. заборгованості, що утворилась внаслідок неналежного виконання останнім обов'язку щодо розрахунку за отриманий товар, з яких: 1127,75 грн. - основний борг, 31,24 грн. - 3% річних та 136,57 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від "08" серпня 2011 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на "25" серпня 2011 року.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснюється в зв'язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, необхідністю витребування додаткових доказів по справі, ухвалою суду від 25.08.2011 року розгляд справи відкладено на 10.10.2011 року.

В судовому засіданні 10.10.2011р. представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач правом участі у судовому засіданні 10.10.2011 року не скористався, витребуваних ухвалою суду доказів не надав, причини неявки суду не повідомив. Ухвала суду від 25.08.2011р. надіслана відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №10836796 від 16.08.2011 року, рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення.

У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду судової справи, а тому, беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що 19.07.2010р., 03.08.2010р. та 18.08.2010р. згідно усної домовленості позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Біо-Тест-Лабораторія" відповідачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 здійснено поставку товару (лікарської продукції) на загальну суму 4045,00 грн., що стверджується видатковими накладними №6589 від 19.07.2010р. на суму 359,50 грн., №6603 від 19.07.2010р. на суму 110,00 грн., №7066 від 03.08.2010р. на суму 1127,75 грн., №7548 від 18.08.2010р. на суму 2447,75 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково у розмірі 2917,25 грн., що підтверджується виписками банку з особового рахунку боржника від 26.07.2010р. на суму 1000,00 грн. та від 18.08.2010р. на суму 1917,25 грн.

Таким чином, станом на час розгляду спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем склала 1127, 75 грн. (4045,00 грн. - 2917,25 грн.).

17.03.2011 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату боргу, що стверджується листом за №131 від 17.03.2011 року.

Вимоги позивача про сплату боргу залишились відповідачем не задоволені, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за своєю правовою природою правовідносини, які склалися між сторонами, є правовідносинами купівлі-продажу товару, заснованими на усних домовленостях.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч .2 ст.692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий товар у сумі 1127,75 грн., вимога позивача про стягнення з відповідача 1127,75 грн. заборгованості є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 19.08.2010 року по 21.07.2011 року в сумі 31,24 грн., та інфляційні втрати за період з 01.09.2010 року по 21.07.2011 року в сумі 136,57 грн., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перевіряючи правильність нарахування позивачем суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів суд, зокрема, врахував висновки, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухваленій у справі №11/14-10, згідно яких: "індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних витрат". З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, на прострочену суму заборгованості за період з 01.09.2010 року по 30.06.2011 року. Таким чином позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 121,39 грн.

При перевірці правильності нарахування 3% річних помилок не виявилось, а тому позов в частині стягнення 3% річних за період з 19.08.2010 року по 21.07.2011 року підлягає задоволенню в сумі 31,24 грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

Понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до положень ст.49 ГПК України.

10.10.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентиф. номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Біо-Тест-Лабораторія" (03151 м.Київ, вул.Ушинського, 25а, код ЄДРПОУ 18094674) 1127,75 грн. - основного боргу, 31,24 грн. - 3% річних, 121,39 грн. - інфляційних втрат, 101,81 грн. - витрат на сплату держмита та 233,24 грн. - витрат на оплату інформаційно - технічного забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 17 жовтня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1