Ухвала суду № 18723979, 25.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 р.Справа № 2а-13552/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняЛаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011р. по справі№2а-13552/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно- Інвестиційна Група "Мега Сіті"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Будівельно-Інвестеційна Група «Мега Сіті» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова та просила суд постановити рішення, згідно якого визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова №0000771720/0 від 31 березня 2010 р., № 0000402303/0 від 31 березня 2010 р., № 0000771720/1 від 04 червня 2010 р., № 0000402303/1 від 12 серпня 2010 р., № 0000771720/2 від 17 серпня 2010 р., № 0000402303/2 від 16 серпня 2010 р., № 0000771720/3 від 25 жовтня 2010 р., № 0000402303/3 від 25 жовтня 2010 р.

У ході судового розгляду справи, позивач уточнив позовні вимоги з урахуванням яких просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова №0000771720/0 від 31 березня 2010 р., № 0000402303/0 від 31 березня 2010 р., № 0000771720/1 від 04 червня 2010 р., № 0000402303/1 від 12 серпня 2010 р., № 0000771720/2 від 17 серпня 2010 р., № 0000402303/2 від 16 серпня 2010 р., № 0000771720/3 від 25 жовтня 2010 р., № 0000402303/3 від 25 жовтня 2010 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.11 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Позивач, подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанов без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріли справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «БІГ «Мега Сіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19 січня 2007 р. по 31 грудня 2009 р., про що складено акт перевірки від 19 березня 2010 р. № 494/23-03-05/34758276.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п.п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 210422 грн.; п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок чого допущено порушення правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму 33375 грн.

На підставі акту перевірки, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000771720/0 від 31 березня 2010 р., № 0000402303/0 від 31 березня 2010 р., № 0000771720/1 від 04 червня 2010 р., № 0000402303/1 від 12 серпня 2010 р., № 0000771720/2 від 17 серпня 2010 р., № 0000402303/2 від 16 серпня 2010 р., № 0000771720/3 від 25 жовтня 2010 р., № 0000402303/3 від 25 жовтня 2010 р.

Позивачем зазначенні рішення були оскаржені в адміністративним ому порядку, за результатами розгляду скарг було зменшено суми податкових зобовязань за податком на додану вартість, в іншій частині залишено без змін. У звязку з чим на адресу позивача були направлені податкові повідомлення-рішення з позначкою після дробу 1, 2, 3.

Задовольняючи позовні вимоги. суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не довів правомірності визначення податкових зобов"язань та штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.4.4 ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем згідно договору № 23/03/07 -А від 23.03.07 було придбано у ТОВ «Профіль-Дизайн" лінії профілегібочні ЛРП 26/0,5-0,8/1250 (Т60) у комплекті.

ТОВ "Профіль-Дизайн" було видано належним чином оформлені податкові накладні, на підставі яких позивачем було включено до складу податкового кредиту з податку на додану суму 131938, 31 грн., сплачену постачальникові при отриманні обладнання за цією господарською операцією. Розрахунки за товари проводились шляхом надання авансів з боку позивача в формі сплати коштів на поточний рахунок ТОВ «Профіль-Дизайн», про що свідчать платіжні доручення, виписки з рахунків та видаткова накладна. При виконанні умов господарських угод було складено акти прийому-передачі обладнання.

У звязку з придбанням за цими договорами обладнання, позивачем для створення умов для подальшого використання у своїй господарській діяльності було самостійно розроблено технічну документацію для отриманого за договорами обладнання, отримано дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки, висновок державної санітарно-епідеміологічної станції, проведено відповідні випробування обладнання, отримано сертифікати відповідності, введено штатні одиниці для роботи на придбаному обладнанні. Також позивачем надано суду фото-таблицю зазначеного обладнання на підтвердження його фізичного існування та використання у своїй господарській діяльності.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган не заперечує, що товар був одержаний позивачем і документи, які це підтверджують (видаткові накладні), були надані до перевірки.

Порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п.п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий орган обґрунтовує відсутністю транспортних та супроводжувальних документів, які передбачені вимогами діючого законодавства та правилами ІНКОТЕРМС. Також відповідач посилається на наказ Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 488/346, яким затверджено товарно-транспортна накладна за формою 1-ТН. Згідно досліджених у ході перевірки наявних документів, встановлені порушення Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644.

Як вбачається із договору, позивач самостійно не здійснював перевезення вантажу та відповідно вантажний автомобіль не використовував, а тому він не може й не зобовязаний вести облік збереження пально-мастильних матеріалів (які йому не належать та які він не використовує) вантажного автомобілю, яким доставлявся товар, і, як наслідок, не зобовязаний складати товарно-транспортні накладні.

Таким чином, суд першої інстанції, надійшов вірного висновку про необгрунтованість визначення позивачу податковим органом податкового зобов"язання з податку на додану вартість.

Порушення позивачем п. 19. 2 ст. 19 Закону України від «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий орган обгрунтовує тим, що позивач в обмін на внесене до його статутного фонду рухоме майно надав фізичним особам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 корпоративні права. Оподаткування доходів, одержаних від продажу (обміну) рухомого майна, регламентується ст. 12 Закону № 889, а тому відповідно до п.1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивач є податковим агентом.

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів рухомого майна в порядку, передбаченому в статті 12 цього Закону, є нотаріус. Судом встановлено та відповідачем не заперечується той факт, що позивач не є нотаріусом. Отже, Позивач не є податковим агентом щодо податку з доходів фізичних осіб, що справляється у звязку з операціями міни обєктів рухомого майна.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», корпоративні права це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст. 715 Цивільного кодексу України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобовязується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Відповідно до ст. 716 Цивільного кодексу України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 86 Господарського кодексу України, вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті; вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Відповідно до актів, якими оформлено внесення учасниками позивача внесків до статутного фонду (капіталу) позивача (№ 1 від 23 березня 2007 р., № 2 від 23 березня 2007 р. та № 3 від 16 квітня 2007р.), учасники внесли певне обладнання до статутного фонду позивач.

Суд першої інстанції надійшов вірного висновку про те, що за своєю правовою природою відносини, що виникли між позивачем та його учасниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не є договором міни, а є внесенням вкладів до статутного фонду (капіталу) позивача. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не отримали корпоративні права позивача, оскільки вони з моменту утворення позивача володіли ними та позивач не є податковим агентом у даних правовідносинах, як наслідок податкове зобов"язання з податку з доходів фізичних осіб відповідач визначив позивачу безпідставно.

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011р. по справі№2а-13552/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Кононенко З.О.

Судді(підпис)

(підпис)Донець Л.О. Бондар В.О. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 30.05.2011 р.